Поняття підприємницького права і підприємницької діяльності

   Вступ.

   Поняття підприємницького права  і підприємницької  діяльності

   Підприємницька  діяльність не можлива без знання підприємницького права. Незважаючи на недосконалість, і значну складність засвоєння правової бази підприємництва, без її знання не можна обійтись у сфері підприємництва.

   Визначення  поняття підприємництва має важливе  не тільки теоретичне, а й практичне  значення, оскільки значна частина  норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, враховуючи ті, що регламентують санкції за порушення законодавство про підприємництво.

   Легальне  визначення поняття “підприємництво” сформульовано у ст. 1 Закону України “Про підприємництво”: підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення  (заснування)  суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім  випадків, передбачених законодавством.

   Наукові визначення поняття “підприємництво” містяться як в економічній, так і в юридичній літературі, і почасти вони мають істотні розбіжності. Так, вважається, що підприємництво - це діяльність, спрямована на максимізацію прибутку, зміст якої полягає в задоволенні його шляхом продажу продуктів і послуг як товару. Схожим з наведеним є визначення підприємницької діяльності, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої  участі у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу. Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій. Недоліком деяких визначень є те, що в них, в основному, цитується законодавче визначення поняття підприємництва з усіма його недоліками, за рахунок ознаки спрямованості на одержання громадянами особистого доходу. Незважаючи на відмінність визначень всі вони зазначають правомірність, систематичність, спрямованість на одержання прибутку, ризиковий характер підприємницької діяльності.  До наукового визначення “підприємницька діяльність” необхідно проаналізувати такі суттєві аспекти:

   Ознаки  підприємницької діяльності:

1. її родову належність та видову диференціацію;
2. особливості характеристик суб’єктів цієї діяльності.

     У розробці наукового визначення  цього поняття не можна орієнтуватись  тільки на існуючу законодавчу  дефініцію, а необхідно формувати  перспективну модель. Наукове визначення має врахувати не тільки законодавчо закріплене визначення, а й оцінювати адекватність легального поняття існуючим правовим відносинам.

   Підприємницьке  законодавство  як галузь законодавства - це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в сфері підприємництва. Ці нормативні акти містять норми, категорії та інститути декількох галузей права, що регулюють різноманітні за характером відносини.

   У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно-правових актів:

1. Конституція України, що містить норми про підприємництво;
2. Блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Закон України “Про підприємництво”;
3. Нормативно-правові акти, що містять  окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво ( наприклад, Цивільний Кодекс України).

   Підприємницьке  законодавство України складають  регулюючі підприємство закони, декрети  та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, контроль і нагляд за ним. Найбільшу значимість мають законодавчі акти.

   Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати Закони України “ Про підприємництво” від 07.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про господарські товариства”  від 19.09.91 р., “ Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р. та інші. Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Наприклад, це закони  України “Про власність”, “ Про аудиторську діяльність” та інші.

   Значну  роль у регулюванні підприємницької  діяльності відіграють також підзаконні акти. У їх числі - Укази Президента України, або ж низка важливих нормативних актів, що регулюють  підприємництво Указами Президента була затверджена ( положення).

   Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затверджені постановами  уряду України. Серед них Положення  про державну реєстрацію суб’єктів  підприємницької діяльності, затверджене  Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. також Постанова Кабінету Міністрів України “Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31.12.92 р.

   Великий масив становлять відомчі нормативні акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Ліцензійної палати тощо.

   Також мають право на існування локальні нормативні акти, що роздробляються і приймаються безпосередньо суб’єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб’єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин або відокремлених підрозділів (наприклад, Положення про філію, представництво) , або встановлювати режим комерційної таємниці тощо. Нарівні з нормативними актами за останні декілька років клалася судово-арбітражна практика застосування законодавства.

   Незважаючи  на швидкий і в цілому прогресивний розвиток законодавства  про підприємництво, існує безліч відносин у сфері  підприємництва, що зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вплив  є надзвичайно слабким через  безліч підзаконних нормативних актів, що знижую ефективність правового впливу на підприємницьку діяльність.

   Одним з напрямів удосконалення законодавства  про підприємництво є забезпечення верховенства закону, в тому числі  підвищення ролі закону в регулюванні  відносин у сфері підприємництва, їх пряма реалізація або конкретизація в підзаконних нормативних актах, виключення довільного тлумачення тощо. Підприємницький кодекс як комплексний міжгалузевий нормативний акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. 

   Правові норми класифікують за різними ознаками. За функціональною роллю в механізмі  правового регулювання розрізняють  первинні правові норми і норми - правила поведінки. До первинних правових норм можна віднести такі, що мають узагальнений характер, вирізняються найбільш високою формою абстрагування, шляхом яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрямки правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття.

   Норми правила поведінки норми безпосереднього  врегулювання відносин у сфері підприємництва, що визначають права і обов’язки  суб’єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, застосовуваних до правопорушників. У таких нормах знаходять свій розвиток, деталізацію і конкретизацію первинні правові норми. Норми правила поведінки поділяються на регулятивні  й охоронні.

   За  ступенем узагальнення норми підприємницького права поділяються на загальні, і  спеціальні. Також розрізняють матеріальні і процесуальні ( процедурні) норми. За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми. Імперативні це обов’язкові норми, що не допускають відступів, а диспозитивні надають змогу суб’єктам в установлених законодавством межах регулювати відносини на свій розсуд. А заохочувальні норми практично відсутні.

   За  формою висловленого в них припису (характеру регулятивного впливу) норми законодавство про підприємництво поділяються на уповноважуючи, зобов’язувальні і заборонні. Вони регулюють відносини або шляхом надання прав, або покладання обов’язків, або заборони певної поведінки і позначення відповідальності за її порушення.

   Висновок. Створення належного і сприятливого правового середовища підприємництва є лише окремою складовою макросередовища підприємництва. Вона, на думку вчених, складається з економічних, правових, політичних, соціально-культурних, технологічних, фізичних ( або географічних) умов підприємницької діяльності. Підприємницьке середовище це суспільно-економічна ситуація, що включає ступінь економічної свободи, наявність підприємницького корпусу, домінування  ринкового типу економічних зв’язків . Правова сфера це “правила гри”, що суспільство використовує для професійного функціонування підприємця, тобто це закони і підзаконні акти, що регулюють ділову активність основних суб’єктів економічного процесу, і відносини, які підприємець змушений встановлювати і розвивати для досягнення ефективних результатів своєї

   діяльності.

   Головною  метою даної роботи є розробка, оцінювання і прийняття рішення в управлінні організацією в будівельній галузі, а також закріплення теоретико-методологічних основ менеджменту організації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Розділ 1.

   1.1 Будівництво як галузь народного господарства.

   Будівельна  галузь є однією з найважливіших  галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в  країні. Важливість цієї галузі для  економіки будь-якої країни можна  пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

   Висновок. Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв’язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

   1.2 Будівельний комплекс.

   Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей. 
     Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво 
будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, 
проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка 
будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП 
тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві. 
     Будівельний комплекс тісно пов’язаний з усіма галузями господарства. За 
його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих 
фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У 
будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної 
промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних 
матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні 
матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу 
транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять 
біля 25%.