Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2012 в 00:03, курс лекций
Метою вивчення дисципліни є оволодіння знаннями й уміннями у сфері планування діяльності підприємства.
Вступ
7
Розділ 1 Методологія планування на підприємстві
8
1.1 Підприємство як об'єкт планування
8
1.1.1 Роль і місце планування в управлінні підприємством
8
1.1.2 Об'єкти і предмет планування на підприємстві
9
1.1.3 Організація планування на підприємстві. Структура планових органів
12
1.2 Система планування на підприємстві
13
1.2.1 Принципи планування
13
1.2.2 Методи планування
14
1.2.3 Форми планування. Система планів підприємства
16
1.2.4 Стратегія розвитку підприємства
17
1.2.5 Тактичне планування
19
1.3 Основи прогнозування
21
1.3.1 Суть і принципи прогнозування
21
1.3.2 Види прогнозування та класифікація прогнозів
22
1.3.3 Методи прогнозування
24
1.4 Інформаційна та нормативна база планування
26
1.4.1 Інформаційне забезпечення планування
26
1.4.2 Сутність норм та нормативів. Їх класифікація
27
1.4.3 Система економічних норм і нормативів
29
1.5 Оперативно-календарне планування
30
1.5.1 Зміст і завдання оперативно-календарного планування
30
1.5.2 Системи оперативно-календарного планування
32
1.5.3 Розроблення оперативних планів виробництва
35
1.6 Бізнес-планування
36
1.6.1 Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану
36
1.6.2 Зміст бізнес-плану
37
1.6.3 Реалізація бізнес-плану на підприємстві
42
Розділ 2 Планування виробництва і його забезпечення
44
2.1 Планування обсягів продажу
44
2.1.1 Цілі й завдання плану реалізації продукції
44
2.1.2 Дослідження кон'юнктури ринку
45
2.1.3 Планування асортименту. Оцінка конкурентоспроможності товару
47
2.1.4 Планування ціни
52
2.2 Планування виробничої програми
55
2.2.1 Зміст і порядок розроблення плану виробництва
55
2.2.2 Планування виробничої програми в натуральному вираженні
57
2.2.3 Планування виробничої програми у вартісному вираженні
58
2.2.4 Валовий та внутрішньозаводський оборот
62
2.3 Планування виробничої потужності
62
2.3.1 Визначення поняття “виробнича потужність”
62
2.3.2 Види виробничої потужності
64
2.3.3 Методика розрахунку виробничої потужності в різних типах виробництва
65
2.3.4 Показники використання виробничої потужності
69
2.4 Планування потреби в персоналі
70
2.4.1 Зміст, завдання та технологія планування потреби в персоналі
70
2.4.2 Планування продуктивності праці
72
2.4.3 Методи планування продуктивності праці
74
2.4.4 Планування кількості персоналу
78
2.5 Планування коштів на оплату праці
82
2.5.1 Мета й завдання планування коштів на оплату праці
82
2.5.2 Склад коштів на оплату праці
83
2.5.3 Методи визначення планового фонду заробітної плати
86
2.6 Планування потреби в матеріально-технічних ресурсах
91
2.6.1 Цілі, завдання і зміст планування матеріально-технічного забезпечення підприємства
91
2.6.2 Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах
92
2.6.3 Дослідження ринку матеріально-сировинних ресурсів та вибір постачальника
94
2.6.4 Оптимізація обсягів запасів матеріально-технічних ресурсів
96
2.7 Планування виробничої інфраструктури
99
2.7.1 Виробнича інфраструктура та планування діяльності її підрозділів
99
2.7.2 Система технічного обслуговування
101
3 Фінансове планування ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ підприємствА
104
3.1 Планування собівартості продукції
104
3.1.1 Мета, завдання та послідовність планування витрат виробництва
104
3.1.2 Класифікація й облік витрат виробництва
105
3.1.3 Методи планування собівартості
106
3.1.4 Методика розрахунку економії витрат за окремими факторами
110
3.2 Планування фінансових результатів
114
3.2.1 Зміст і завдання фінансового плану
114
3.2.2 Планування прибутку
117
3.2.3 Планування розподілу прибутку
121
3.3 Планування інвестиційної діяльності підприємства
123
3.3.1 Сутність інвестицій й інвестиційного процесу
123
3.3.2 Методика оцінки інвестиційних проектів
124
3.4 Планування організаційно-технічного розвитку підприємства
127
3.4.1 Планування організаційно-технічного розвитку підприємства
127
3.4.2 Планування реалізації заходів організаційно-технічного розвитку та показники оцінки їх ефективності
130
3.5 Планування оновлення продукції
133
3.5.1 Завдання та зміст планування оновлення продукції
133
3.5.2 Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва
137
3.5.3 Економічна ефективність оновлення продукції та вибір оптимального варіанта технологічного процесу
139
СПИСОК ЛітературИ
144
ПР – витрати праці на даний обсяг виробництва продукції, чол.-годин.
У практиці планування найбільш часто застосовуються показники річного, місячного й годинного виробітку, обчислені за товарною продукцією у вартісному вираженні.
Річний (місячний) виробіток розраховується діленням запланованого обсягу продукції на планову середньооблікову кількість промислово виробничого персоналу за планований період (рік, місяць).
де Чсо - середньооблікова кількість промислово виробничого персоналу.
Денний виробіток розраховується діленням обсягу продукції, що передбачається випускати у плановому періоді (рік, квартал, місяць), на кількість людино-днів, які повинні бути відпрацьовані промислово-виробничим персоналом у даному плановому періоді. Показник характеризує ефективність використання робочого дня.
Годинний виробіток розраховується діленням обсягу продукції на планований сумарний фонд часу промислово-виробничого персоналу. Показник характеризує годинну ефективність праці.
Трудомісткість (Т) розраховується за формулою
де ПР – витрати праці, що вимірюються у годинах.
У плануванні прийнято розрізняти такі види трудомісткості:
Повна трудомісткість виготовлення продукції включає суму витрат праці всіх категорій працівників промислово-виробничого персоналу.
Виробнича трудомісткість включає витрати праці всіх основних та допоміжних робочих.
Технологічна трудомісткість визначається як сума витрат праці основних робочих-відрядників та витрат праці основних робочих-погодинників.
Трудомісткість обслуговування виробництва включає суму витрат праці допоміжних робітників основних цехів та робітників допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуговуванням виробництва.
Трудомісткість управління визначається як сума витрат праці у сфері управління виробництвом.
Відносний показник зміни продуктивності праці, що визначає динаміку її зростання у відсотках порівняно з попередніми періодами (∆ПП), розраховується за формулою
де Вп, Вб – виробіток на одного працюючого у плановому та базисному (звітному) періодах.
2.4.3 Методи планування продуктивності праці
У практиці внутрішньофірмового планування застосовуються такі методи планування продуктивності праці:
1) коректування базисної
2) метод прямого рахунку на основі трудомісткості виробничої програми;
3) збільшений метод.
Метод планування продуктивності праці за техніко-економічними факторами припускає розрахунок планового скорочення (збільшення) кількості по кожному техніко-економічному фактору, загальної зміни кількості в цілому у фірмі, а потім визначення планового приросту продуктивності праці.
Планування кількості промислово-виробничого персоналу (ПВП) із застосуванням даного підходу здійснюється декількома етапами.
1 Визначається вихідна кількість промислово-виробничого персоналу у плановому періоді (умовна кількість), необхідна для забезпечення виробничої програми:
де - фактична кількість персоналу у базовому періоді, чол.;
- коефіцієнт, що показує зростання обсягу виробництва у плановому періоді в абсолютних відсотках відносно базового року (наприклад, при зростанні у плановому році обсягу виробництва на 20 % відносно базового буде дорівнювати 120).
2 Визначення зміни кількості під впливом техніко-економічних факторів, що здійснюють вплив на підвищення продуктивності праці:
а) підвищення технічного рівня виробництва. Найчастіший вплив цього фактору проявляється в модернізації устаткування:
- умовне скорочення кількості персоналу за рахунок підвищення технічного рівня виробництва;
- вихідна кількість персоналу, чол.;
- частка робітників-
- кількість верстатів у
- коефіцієнт базової
- додаткова кількість верстатів,
- коефіцієнт планової продуктивності одного верстата;
б) розвиток кооперації:
- частка купівельних виробів у базовому й плановому періодах відповідно, %;
в) поліпшення використання робочого часу:
- кількість робочих днів у базовому й плановому періодах відповідно;
г) підвищення якості:
- базовий і плановий відсотки браку.
3 Сумарна умовна економія кількості персоналу визначається за формулою
де - зміна кількості персоналу під впливом і-го фактору.
4 Планова кількість персоналу ( ) визначається як різниця між вихідною кількістю персоналу й сумарним умовним скороченням кількості персоналу, що досягається завдяки здійсненню низки заходів технічного й організаційного характеру:
5 Проводиться оцінка зростання продуктивності праці (∆ПП), обумовленого скороченням кількості персоналу.
6 Вплив окремого фактору на зміну продуктивності праці визначаємо за формулою
Метод планування продуктивності праці на основі трудомісткості виробничої програми. Планування продуктивності праці при даному методі здійснюється прямим рахунком на основі трудомісткості виробничої програми. Між показниками продуктивності праці й трудомісткості продукції існує такий взаємозв'язок:
де ∆ПП - приріст продуктивності праці до базисного рівня, %;
∆Т - зниження трудомісткості продукції порівнянне з базисним рівнем, %.
Застосування даного методу припускає наявність на підприємствах науково обґрунтованих норм часу й відрядних розцінок на всі види робіт, точний облік витрат праці. Планування продуктивності праці ґрунтується на зниженні трудомісткості продукції (робіт) та поліпшенні використання робочого часу.
Збільшений метод планування продуктивності праці. Даний метод дозволяє приблизно оцінити рівень продуктивності праці у плановому періоді. Він ґрунтується на зв'язку продуктивності праці з іншими параметрами, що характеризують стан виробництва на підприємстві (наприклад, величина втрат робочого часу, внутрішньозмінні простої). Знаючи величину цих параметрів у плановому періоді, можна розрахувати значення продуктивності праці. Для встановлення характеру й кількісного вираження застосовуються економіко-математичні моделі.
Зростання продуктивності праці є ефективним інструментом забезпечення скорочення або стабілізації кількості персоналу підприємства.
2.4.4 Планування кількості персоналу
При плануванні кількості персоналу розрізняють явочний, обліковий, середньообліковий персонал.
Явочний персонал – кількість робітників, які щодня мають бути на робочих місцях для забезпечення виробничого процесу.
Обліковий персонал – усі постійні, тимчасові, сезонні працівники, включаючи відпускників і тих, що хворіють.
Облікова кількість основних робітників (Чоосн) визначається за формулою
де - коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою
де - плановий відсоток невиходів робітників на роботу, %.
Середньообліковий персонал – обліковий персонал, усереднений за певний період. У плануванні використовується середньообліковий персонал.
Важливе значення має також планування кількості окремих категорій промислово-виробничого персоналу.
Промислово-виробничий персонал містить такі категорії:
Планування кількості окремих категорій промислово-виробничого персоналу має свої особливості.
Визначення чисельності основних робітників ( ).
Виробничі робітники – це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у здійсненні технологічних процесів щодо виготовлення продукції.
Планова кількість основних робітників, зайнятих на нормованих роботах, може визначатися у два способи:
1) за трудомісткістю виробничої програми:
де – корисний фонд часу роботи одного виробничого робітника за рік;
– коефіцієнт виконання норм виробітку;
- трудомісткість виробничої програми, яка визначається за формулою
- кількість найменувань виробів у виробничій програмі, од.;
- кількість операцій, необхідних для виготовлення виробу i-го найменування;
– виробнича програма виробів
– трудомісткість j-ї операції з виготовлення одиниці i-го виробу, нормо-годин;
2) за обсягом робіт і норм виробітку (цей підхід застосовується у разі, якщо неможливо визначити трудомісткість виробничої програми):
де - загальний обсяг робіт за планований період;
– планована норма виробітку одного робітника.
Кількість основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах, визначається за нормами обслуговування:
де - кількість об’єктів обслуговування (одиниць устаткування, робочих місць і т.п.);
- кількість робочих змін;
- коефіцієнт, що враховує планові неявки на роботу, визначається за формулою
де - плановий відсоток неявок на роботу, %.
Визначення чисельності допоміжних робітників( ).
Кількість допоміжних робітників розраховується аналогічно, як і кількість основних робітників (за трудомісткістю робіт, нормами виробітку та нормами обслуговування), якщо роботи можна нормувати, а також на роботах, обсяг яких можна визначити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів.
Кылькысть допоміжних робітників, для яких не можна визначити обсяг робіт та норму обслуговування, розраховується за робочими місцями.
де - кількість робочих місць;
- кількість робочих змін;
- коефіцієнт зведення явочної кількості до облікової (враховує плановий відсоток невиходів робітників на роботу та розраховується аналогічно до ).
Визначення кількості керівників, спеціалістів і службовців.
Планування кількості керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, враховує особливості виробництва, трудомісткість управління, поділ праці та співвідношення між різними професійними групами. Кількість інженерно-технічних працівників та службовців визначають штатним розписом.
Штатний розпис – це внутрішній нормативний документ підприємства, в якому зазначається перелік посад та кількість працівників за кожною з них, що є на даному підприємстві, з визначенням мінімальних і максимальних посадових окладів.
На приватизованих підприємствах при розрахунку кількості спеціалістів та службовців найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості й кількості спеціалістів.
Визначення кількості молодшого обслуговуючого персоналу розраховується на підставі:
- норм обслуговування (наприклад, кількість прибиральниць визначається виходячи з норм обслуговування, виражених у квадратних метрах);
- кількості робочих місць з урахуванням змінності й планових неявок на роботу (ліфтери, гардеробники і т.п.).
Кількість працівників охорони планується залежно від розміру площі, що охороняється, кількості постів охорони, режиму їх роботи.
Планування кількості учнів проводиться з урахуванням кількості робітників, що вибувають, потреби у професіях, яка виникає, розширення виробництва.
Після складання плану з усіх категорій працівників розробляється баланс робочої сили на плановий рік. Баланс використовується для визначення додаткової потреби у працівниках і складання плану підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.