Планування діяльності підприємства

 

Процес прогнозування базується  на певних принципах, з яких головними є:

• цілеспрямованість – визначення конкретних завдань;
• системність – побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, які характеризуються певною ієрархією та послідовністю;
• наукова обґрунтованість – усебічне врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;
• інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;
• адекватність об’єктивним закономірностям  розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;
• комплексність – багаторівнева характеристика;
• альтернативність – визначення можливостей розвитку об’єкта за умови різних взаємозв’язків і структурних співвідношень.

 

1.3.2 Види прогнозування та класифікація прогнозів

 

За  об’єктами прогнозування розрізняють:

• науково-технічне;
• економічне;
• соціально-політичне.

 

Науково-технічне прогнозування - це прогнозування розвитку і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в галузі народного господарства.

Економічне  прогнозування – це процес розроблення економічних прогнозів, що ґрунтується на наукових методах пізнання економічних явищ і використання всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Соціально-політичне  прогнозування – процес розроблення науково-обґрунтованого судження про можливий варіант розвитку політичних подій та соціального розвитку в майбутньому, альтернативні шляхи і строки його здійснення, а також визначення конкретних рекомендацій для впровадження практичних заходів в умовах реальної діяльності.

 

У практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

1. прогнозування з використанням інтуїції, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього;
2. пошукове прогнозування  - це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно ґрунтується на наявності інформації. Пошукове прогнозування може бути традиційним (прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (якщо існує декілька варіантів розвитку підприємства з урахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовищ);
3. нормативне або нормативно-цільове прогнозування, яке полягає у тому, що спочатку визначаються цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток підприємства, виходячи із встановлених цілей. У цьому разі застосовуються якісні методи дослідження, оскільки підприємство не має необхідних вихідних даних.

 

Безпосередньо самі прогнози можна класифікувати за такими ознаками:

1. за ступенем вірогідності:

• гіпотетичні прогнози (гіпотеза – судження, що характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії) – здійснюються без послідовних розрахунків, без урахування обмежень та можливості впливати на розвиток подій;
• аналітико-розрахункові прогнози – здійснюються на основі попередніх розрахунків без можливості істотно впливати на події;
• директивно-розрахункові прогнози – здійснюються на основі послідовних розрахунків і з можливістю впливати на розвиток подій;

2. за часом попередження:

• довгострокові – понад 15 років;
• середньострокові – 5-15 років;
• короткострокові – до 5 років;

3. за масштабом:

• глобальні;
• для країни;
• для галузі;
• для підприємства.

 

Основними об’єктами прогнозування  на рівні підприємства (фірми) є: потреба в продукції підприємства, потреба підприємства у виробничих ресурсах (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних).

1.3.3 Методи прогнозування

 

Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів  економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: фактографічні та евристичні.

 

 

Рисунок 1.3.1 – Методи прогнозування

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі усієї сукупності чи окремих ознак  (показників) об’єкта прогнозування.

Основними у цій групі є такі методи:

- метод екстраполяції – один з основних  для прогнозування розвитку складних виробничих систем; базується на припущенні про незмінність чинників, що визначають розвиток об’єкта дослідження. Сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об’єкта в минулому на його майбутнє;

- метод функцій – базується на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція – визначення взаємозв’язку між сусідніми членами часового ряду).

В основу евристичних методів формування прогнозів покладене використання логічних прийомів, методичних правил, підходів. Конкретні методи прогнозування цієї групи об’єднуються у дві підгрупи – інтуїтивні та аналітичні.

До інтуїтивних методів належать:

- метод експертних оцінок. Використовується у разі відсутності достатньої статистичної інформації або її непридатності для прогнозування певних явищ. В основу методу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні й групові оцінки. Сутність індивідуальних оцінок полягає у тому, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв’ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та на отриманні сумарної оцінки від усієї групи експертів;

- метод «мозкової атаки» - є різновидом методу групових експертних оцінок. Сутність методу – колективна генерація ідей шляхом проведення дискусій.

До аналітичних методів належать:

- метод морфологічного аналізу – базується на використанні комбінаторики. Тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей розвитку об’єкта прогнозування, що досліджується та аналізується (морфології). Прогнозована оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів розвитку об’єкта;

- метод побудови «дерева цілей» - застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання й обґрунтування між ними зв’язків;

- метод оптимізації – дає можливість враховувати максимально можливу кількість чинників, які впливають на техніко-економічні показники, і на цій основі вибрати найкращий варіант прогнозу.

1.4 ІНФОРМАЦІЙНА ТА НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ

 

1.4.1 Інформаційне забезпечення планування

 

Інформаційна  база планування – це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розроблення планів на різних рівнях управління підприємством. До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

Інформація, яка використовується у процесі планування, поділяється на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня інформація, що стосується діяльності підприємства, збирається всередині організації. Основними джерелами внутрішньої інформації є бухгалтерський та статистичний облік, звітність підприємства, аналіз господарської діяльності.

Зовнішня інформація стосується зовнішнього середовища організації і необхідна для прийняття конкретного управлінського рішення. Зовнішня інформація поділяється на вторинну (інформація, що була вже зібрана раніше, опублікована іншими) і первинну (спеціально зібрана інформація вперше).

Також інформація поділяється на вихідну, проміжну та результативну.

До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, економічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До проміжної інформації – показники і техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові показники, призначені для забезпечення збалансованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.

До результативної інформації відносять показники і техніко-економічні нормативи стратегічного та поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.

 

1.4.2 Сутність норм та нормативів. Їх класифікація

 

В умовах ринкових відносин основою  науково обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база підприємства складається  із системи норм та нормативів, які регламентують різні сторони виробничого процесу.

Норма – це гранично допустима абсолютна величина витрат певного ресурсу на виготовлення одиниці продукції встановленої якості в умовах виробництва у плановому періоді.

Норматив – це відносна величина ступеня використання засобів виробництва та предметів праці за сучасної технології, прогресивної організації праці й високої кваліфікації персоналу.

Прогресивність норм та нормативів, глибина їх використання, а також  ступінь охоплення ними всіх аспектів виробничо-господарської діяльності складають організаційний рівень планування.

 

Окреслюють такі функції норм і нормативів. Норми і нормативи виступають як:

• засіб нормативного методу планування - для забезпечення збалансованості, пропорційності й оптимальності стратегічних і тактичних планів;
• елемент організації виробництва й праці. Норми і нормативи становлять основу для визначення ліміту та графіка забезпечення робочих місць матеріальними ресурсами, визначають ритмічність та планомірність процесу виробництва;
• засіб обліку вимог режиму економії матеріальних ресурсів у тактичних і оперативних планах, а також організації раціонального використання сировини, матеріалів, палива та енергії на всіх рівнях управління;
• стимул науково-технічного прогресу у виробництві. Необхідність встановлення прогресивних норм і нормативів вимагає від фахівців активної праці у сфері науково-технічних завдань;
• інструмент контролю за використанням сировини, матеріалів, палива та енергії у процесі аналізу, перевірок, розроблення форм обліку й звітності.

 

Норми і нормативи класифікуються:

1. за методом розроблення поділяються на:

- розрахунково-аналітичні, тобто науково-обґрунтовані норми та нормативи, які встановлюються на основі техніко–економічних розрахунків;

- дослідні – ті, що встановлюються на основі спостережень, лабораторних дослідів та експериментальних досліджень. Дослідні норми та нормативи не враховують впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці, тому є менш точними порівняно з розрахунково-аналітичними;

- дослідно-статистичні - ті, що визначаються на основі фактичних даних про витрати ресурсів на одиницю продукції за минулий період. Дослідно-статистичні норми та нормативи можуть використовуватися тільки в укрупнених розрахунках, тому що вони не враховують чинники, які впливають на підвищені витрати ресурсів та не забезпечують виявлення і використання внутрішньовиробничих резервів;

2. за тривалістю планового періоду на:

- оперативні, які діють у даний період і відповідають конкретним умовам виробництва на робочих місцях, використовуються для оперативно-виробничого планування;

- поточні, які встановлюються для поточного планування на підприємстві, завдяки ним визначається потреба у використанні ресурсів на рік, квартал, місяць. Поточні норми та нормативи враховують оперативні норми та заходи, спрямовані на економію ресурсів;

- перспективні – це ті, що використовуються для розроблення стратегічних планів, встановлюються на 5 років і більше. Вони формуються на підставі поточних норм та нормативів з урахуванням виробленої стратегії перспектив розвитку.

1.4.3 Система економічних норм і нормативів

 

Нормативна база підприємства складається  з таких основних груп норм та нормативів:

1 Норми та нормативи витрат праці. Для регламентації витрат живої праці на підприємствах використовують норми витрат часу, обслуговування та чисельності.

2 Нормування використання засобів праці. Передбачає розроблення норм та нормативів з використання машин, механізмів, будівель та споруд,  режиму їх роботи, обслуговування та ремонту, освоєння виробничих потужностей. До цієї групи належать: нормативи режимів роботи, засобів праці, ремонтно-експлуатаційні норми й нормативи, норми обслуговування обладнання.

3 Нормування матеріальних витрат. Ця група містить норми та нормативи витрат основних матеріалів, запасних частин, агрегатів, вузлів і деталей; норми та нормативи витрат допоміжних матеріалів, нормативи й норми витрат паливно-енергетичних ресурсів.