Особливості моделювання в агропромисловому комплексі

При цьому, зміни у  зовнішньому середовищі будемо моделювати у межах його поведінки на рівні  Гіпотез 1-5. Формалізуємо процес реагування ОСУ на зміни у зовнішньому  середовищі на рівні визначення відповідних  їм реакцій ОСУ та їх функціональних характеристик. У межах використання ВП та його коректування будемо розрізнювати виробничу, конкурентну, інноваційну, стратегічну, підприємницьку та адміністративну реакції [1,2]. Побудуємо таблицю характеристик кожної з реакцій та відповідні їм заходи, методи та засоби їх підтримки (табл. 3.4).

Далі оцінюється ефективність реакцій ОСУ на зміни зовнішнього  середовища на рівні формування бізнес-планів ризик-менеджменту. Кожна запропонована  характеристика відповідної реакції  ОСУ повинна бути здійснена за умов мінімального економічного ризику.

Отже, структура бізнес-плану  ризик менеджменту повинна включати: характеристику реакцій ОСУ на відповідні зміни зовнішнього середовища, економіко-організаційні  заходи щодо реалізації реакцій ОСУ, ідентифікацію ризику, кількісну оцінку ризику, розвинення реакцій на ризик та оцінку інформаційно-аналітичних можливостей СППР поточного моделювання процесів використання ВП та моделювання процесів управління економічними ризиками.

Таблиця 3.4

Таблиця реакцій інформаційної системи управління на зміни зовнішнього середовища

Представимо структуру ризик-менеджменту у вигляді моделі економіко-організаційних дій (рис. 3.3).

Оцінку інформаційно-аналітичних  можливостей СППР здійснюють на основі поєднання евристичних дій та оцінок експертів щодо складу та ранжування за значимістю задач впровадження реакцій ОСУ та аналітичних дій щодо максимізації ступеню досягнення цілі – розв'язування запропанованної задачі впровадження реакції ОСУ в реальному вимірі часу за заданим фондом ресурсів К на реалізацію відповідної задачі.

Рис. 3.15. Модель структури ризи-менеджменту.

Використання кластерного  аналізу в процесі управління виробничим потенціалом зумовлене  тим, що ступінь реалізації цього  потенціалу не однорідна в розрізі  районів регіону з їх територіальними, економічними, соціальними і природноресурсними розходженнями. Розробка інформаційної системи управління та удосконалення технології її впровадження і використання є одним із шляхів вирішення комплексу проблем підвищення ефективності управління розвитком виробничого потенціалу АПК регіону

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Аналіз технологічних  процесів в сільськогосподарському виробництві показує, що воно є однією з найбільш травмонебезпечних галузей  народного господарства України. У 2009 році від нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, загинуло 123 працівники. Загалом за 2003 – 2009 роки та за 5 місяців поточного року – загинуло 879 працівників.

Стан умов і безпеки  праці в сільськогосподарському виробництві залишається незадовільним. Достатньо сказати, що ризик стати  жертвою нещасного випадку або професійного захворювання в Україні в декілька разів вищий, ніж у розвинутих країнах.

5-го лютого 2008 року  Україну було офіційно прийнято  до Світової організації торгівлі (СОТ), що є одним з кроків  входження нашої держави до  виробничо-економічних, наукових та навчальних світових структур. Разом з тим, це означає, що Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватись високих міжнародних стандартів, зокрема у галузі охорони праці. Деякі з них є достатньо жорсткими щодо забезпечення нормативів безпеки на виробництві. До таких документів, зокрема, належить Конвенція Міжнародної організації праці про безпеку та гігієну праці у сільському господарстві від 5.06.2001 р. № 183. Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію окремим Законом 01.03.2009 р. (Закон України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 184 про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві» № 1286-VI).

Держави, які підписали  Конвенцію, повинні розробляти, впроваджувати  і періодично переглядати погоджену національну політику в галузі безпеки і гігієни праці у сільському господарстві. Ця політика ставить за мету профілактику нещасних випадків і ушкодження здоров'я, які настають з виробничих причин, через усунення, зведення до мінімуму виробничих ризиків чи встановлення контролю за ними у сільському господарстві. Зауважимо, що у даному контексті сільське господарство потрібно розглядати не лише як виробництво рослинницької, тваринницької чи рибницької продукції у сільській місцевості, а й у поєднанні з технологічними процесами переробляння сільськогосподарської продукції, тобто як весь агропромисловий комплекс (АПК).

Про травматизм в сільському господарстві

Згідно із статистичними  даними, протягом 2009 р. в Україні  на виробництві сталося 6206 випадків травмування працівників, з них 1005 – зі смертельними наслідками . Порівняно з попереднім 2008 р. рівень загального виробничого травматизму знижено на 11 %, або майже на 2 тис. випадків, а смертельно травмовано на 15 % менше (на 176 осіб). Відслідковуючи суттєве зниження в Україні щорічної кількості травмованих працівників за останнє десятиріччя, міжнародні експерти у галузі охорони праці ризик виробничого травматизму загалом у нашій країні, за винятком вугільної та будівельної галузей, характеризують як задовільний (один смертельний випадок припадає майже на 11 тисяч працівників). Разом з тим ризик загибелі або важкого травмування на виробництві (у розрахунку на 100 тис. працівників) залишається у декілька разів вищим, ніж в інших розвинених країнах світу. У І кварталі 2010 року травми на виробництві отримали 209 працівників з них 23 із смертельним наслідком.

Серед інших галузей  агропромисловий комплекс характеризується як один з найбільш травмонебезпечних, поступаючись лише вугільній промисловості. Протягом 2009 р. в АПК травмувалося 1700 працівників, з них 123 отримали смертельні травми. І хоч порівняно з 2008 р. кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками зменшилася на 37 % (46 осіб), а для загального виробничого травматизму в галузі – на 21 % (465 осіб), рівень виробничого травматизму в АПК залишається вищим ніж у будівельній та металургійній галузях чи на транспорті.

Статистика профзахворювань  за останні роки свідчить: із загальної  кількості працівників, які щорічно  набувають статус професійно хворих (близько 6000 осіб), лише 0,4% є працівниками сільськогосподарського виробництва (за даними 2006 р. – 28 осіб, тобто лише одному працівнику села у рік на всю область вдається підтвердити статус професійно хворого та оформити належну пенсію). Ці цифри не можна визнати такими, що об’єктивно характеризують здоров’я сільських працівників з огляду на кількість шкідливих та небезпечних чинників виробничого довкілля, що діють на працівників АПК. Втрачають своє здоров’я механізатори на тракторах і комбайнах застарілих конструкцій, доярки та інші тваринники, переміщаючи великі вантажі, зварювальники, які працюють без респіраторів та інші категорії працівників. З різних причин, зокрема через обтяженість додатково власним господарством, вони не мають змоги своєчасно звернутися за належною медичною допомогою.

Незадовільний стан виробничого  травматизму серед механізаторів  АПК та інших професій підвищеного  ризику потребує ефективних та дієвих заходів (засобів), щоб запобігти  повторюваності виробничих травм і  аварій з тих чи інших причин. Основну увагу потрібно звернути на виявлення причин виникнення аварій та травм на механізованих процесах сільськогосподарського виробництва, дослідження умов безпечного виконання робіт працівником АПК, як об’єкта з найнижчими показниками надійності у системі «людина-машина-виробниче довкілля».

Зазначимо, що за умов сучасного  аграрного виробництва – складної ймовірнісної системи, в якій, як правило, присутня неусунена небезпека, закладена  через участь у технологічному процесі  людини з її емоційною, фізіологічною і психологічною слабкістю, завжди існує ризик нещасного випадку . Разом з тим, у традиційних задачах підвищення надійності та довговічності машин та механізмів АПК не розглядають роль працівника, як потенційного джерела небезпеки через його помилкові дії, незнання ним безпечних способів виконання робіт. Проблема комплексного оцінення ризику травмування на виробництві з урахуванням ймовірності нещасного випадку та тяжкості його наслідків у вартісному вираженні для АПК є новою і актуальною.

Що стосується аналізу  професійного ризику, то масштаб цього  питання в аграрному виробництві  обумовлений складною природою професійних  ризиків в АПК, значним їх різноманіттям, важко передбачуваними і тривалими  наслідками. Так, фахівці Міжнародної  організації праці та Всесвітньої організації охорони здоров’я виділяють більше 150 класів професійних ризиків і близько тисячі їх видів, що становлять реальну небезпеку для двох тисяч різних професій. До того ж вважають, що дана класифікація є неповною і охоплює лише окремі аспекти безпеки і гігієни праці. Значна частина цих ризиків має місце на виробничих процесах в АПК.

Таке широке коло професійних ризиків в АПК пояснюється з одного боку достатньо високим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні, коли активне застосування високоенергетичної техніки і технології, хімічних і біологічних речовин призвело до того, що практично всі сфери життєдіяльності працівників села буквально пронизані ризиками. З іншого боку ресурс наявної у сільськогосподарських підприємствах техніки практично вичерпано (досяг критичної межі), після 10-річного і більше терміну експлуатації за наших реалій вона морально та фізично застаріла, машинно-тракторний парк зменшився кількісно, не забезпечує своєчасного виконання механізованих робіт, що веде до збільшення професійного ризику. На думку багатьох вчених в галузі охорони праці уникнути ризикових ситуацій у сільськогосподарському виробництва сьогодні вже неможливо.

Профілактика професійних  захворювань в АПК неможлива без розгортання системи сільської медичної допомоги для раннього виявлення професійних захворювань працівників аграрного сектора економіки. Міністерство аграрної політики України, його галузева служба охорони праці мають посприяти приходу соціально-медичної допомоги в село у вигляді мобільних діагностичних комплексів, профілактичних оглядів на місцях та ін.

Професійний ризик смертельного травмування на виробничих процесах у сільському господарстві стабільно  залишається на досить високому рівні – у межах 1,1•10^-4…1,4•10^-4 [3]. Такий рівень смертельного ризику перевищує не лише задовільний (≤5•10^-5), але й допустимий (≤10^-4) рівні, які встановлено у країнах з розвиненою ринковою економікою. Проблема зниження професійного ризику в сільському господарстві є надзвичайно складною і у даний час не знайдено універсального способу її вирішення.

Насамперед потрібно вказати, що після реформування аграрного  сектора економіки України та утворення близько 45 тисяч фермерських  та інших малих господарств питанням охорони праці стали приділяти значно менше уваги як безпосередньо на селі, так і на районному та обласному рівнях. Основні зусилля у галузі було спрямовано на утримання техніко-технологічного рівня аграрного виробництва, часткового оновлення машино-тракторного парку великих сільськогосподарських підприємств та ін., залишивши поза всяким контролем малі та фермерські господарства, одноосібників, які використовують найману працю, зокрема сезонну. До того ж, протягом цього перехідного періоду реформування у багатьох районах було непродумано ліквідовано посади спеціалістів з охорони праці управлінь агропромислового розвитку РДА. Відновити належний контроль за безпекою виконання сільськогосподарських робіт не вдалося і тепер, незважаючи на зусилля керівництва галузі.

Отже, цей короткий аналіз деяких напрямів працеохоронної роботи в АПК показує, що вирішити зазначені завдання в галузі охорони праці можна лише задіявши науковий потенціал галузі. Інакше суттєвих змін у забезпеченні нормативів безпеки праці в АПК досягти не вдасться – відсторонення науки від вирішення нагальних питань охорони праці означає зниження соціального захисту працівників.

Разом з тим для  підвищення ефективності працеохоронної роботи в аграрній галузі виробництва  потрібно вирішити і ряд організаційних завдань . Так, однією з основних причин високого рівня виробничого травматизму в сільському господарстві вважають недостатню навченість працівників з питань охорони праці через неякісне (формальне) проведення інструктажів та інших видів навчання з охорони праці. Але поза увагою залишаються рівень подання навчального матеріалу та ступінь оновленості галузевих нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП).