ВСТУП

 

    Сучасний  операційний менеджмент - це наука, що вивчає управління процесом виробництва  продукції або надання послуг у широкому міжгалузевому розрізі.

      Ефективне функціонування будь-якої  організації вимагає цілеспрямованих  впливів на всі елементи виробництва. Це має на увазі використання для управління виробництвом теорії і практики сучасного виробничого менеджменту, наявність у менеджера спеціальних знань і практичних навичок організаційного проектування.

    Метою курсової роботи є придбання професійних знань і практичних навичок для вирішення завдань, що становлять перед операційним менеджментом на промислових підприємствах, що діють в умовах ринкової конкуренції.

    У курсовій роботі розглядаються найважливіші для організації рішення в галузі виробництва, пов'язані з формуванням продуктово-ринкової стратегії, стратегії виробничих процесів і організації праці.

    При виконанні цієї курсової роботи проявляється самостійність і творчий підхід у прийнятті рішень та вироблення виробничій стратегії організації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. ОПЕРАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

    1.1 Операційна стратегія  як основа проектування  операційної діяльності

 
 

    Ефективність  і раціональність операційного менеджменту  цілком і повністю залежить від вибору операційної стратегії. Якщо операційна функція не має чітких і узгоджених досяжних цілей, то незабаром вона перестане виправдовувати свої сподівання. Стратегія підприємства визначає його здатність конкурувати або, у випадку не комерційної діяльності, служити поставленим цілям.

      Стратегія це основний підхід, використовуваний організацією для досягнення своїх довгострокових цілей. Загальна стратегія організації визначає основні напрямки її діяльності і охоплює всю організацію в цілому.

    Виробнича стратегія відноситься, перш за все, до виробничого аспекту діяльності: до продуктів, процесів та методів виробництва, якості та ціни, термінів виготовлення і графіків робіт. Виробнича стратегія це частина загальної стратегії, спрямована на виробничу діяльність організації. Для того щоб виробнича стратегія була справді ефективною необхідно забезпечити її чітку взаємодію з основною стратегією, тобто ці дві стратегії не повинні розроблятися ізольовано один від одного, а навпаки, загальна стратегія організації повинна враховувати сильні та слабкі сторони виробництва, підсилюючи перші й, по можливості, усуваючи останні.

    У свою чергу виробнича стратегія  повинна бути узгоджена із загальною  і, формулюватися таким чином, щоб  відповідати завданням і цілям  організації. Стратегія виробництва підтримує стратегію організації таким чином, щоб у центрі уваги перебували завдання, які формуються з урахуванням потреби клієнта. Важливо щоб функціональні стратеги не конфліктували, а доповнювали і підтримували один одного. Необхідно сфокусувати енергію функціональних служб організації на досягненні єдиної мети, зробити компанію більш конкурентоспроможною і вдосконалювати обслуговування споживача.

    Основні завдання виробничої стратегії можна  звести до наступних:

    - планування виробництва відповідно до корпоративної, конкурентної і функціональної стратегій підприємства;

    - створення системи контролю за  реалізацією виробничих планів і завдань по стратегічних строках;

    - раціональне використання виробничих  фондів, зростання фондовіддачі;

    - раціональне використання особистого  фактору виробництва і зростання продуктивності праці;

    - систематичне оновлення техніки  і обладнання;

    - оновлення технологій, постійне  освоєння ресурсозберігаючих технологій;

    - вдосконалення організації виробництва;

    - вдосконалення організації праці  і її оплати;

    - покращення умов праці;

    - економія ресурсів, зниження собівартості  продукції;

    - інтенсифікація виробництва;

    - розвиток мотиваційних механізмів  і інші завдання.

    Фактори, що впливають на формування виробничої стратегії:

    - вимоги корпоративної, бізнесової  і функціональних стратегій, в  першу чергу маркетингової;

    - наявні ресурси, їх якість і  джерела їх поповнення в перспективі;

    - угоди, замовлення на продукцію;

    - технологічний рівень і можливості  модернізації;

    - рівень персоналу управління  і трудових ресурсів та можливості  його підвищення;

    - гнучкість виробництва, швидкість  переобладнання на випуск нової продукції різної кількості і якості;

    - організаційна структура управління  та культура;

    - природно - географічні умови та інші фактори [8].

    Залежно від стану середовища, конкурентної і маркетингової стратегій, можливі наступні альтернативні виробничі стратегії:

    Повне задоволення попиту - стратегія, що передбачає виробляти стільки, скільки  потребує ринок. А оскільки ринок коливається, то і виробництво при такій стратегії піддається суттєвому коливанню, що тягне за собою відомі труднощі: затрати високі, значні запаси готової продукції на складах т.д

    Орієнтація  на середній попит. При такій стратегії  в періоди скорочення попиту запаси на складах суттєво зростають, зате в періоди зростання попиту він відразу задовольняється за рахунок цих запасів.

    Орієнтація  на мінімальний попит - запаси нереалізованої продукції відсутні, зате можливе недовантаження потужностей, коливання виробництва і таке інше.

    Орієнтація  на повне використання виробничого  потенціалу з врахуванням його постійного вдосконалення (модернізації, технічного переоснащення, реконструкції, т.д.).

    Поряд з високою віддачею ресурсів, можливі  значні запаси на 
складах в періоди спаду попиту.

    Створення нового або частково нового виробництва - на вимогу корпоративної чи конкурентної стратегії.

    Орієнтація  на суттєві зміни технології - якщо існуюча явно застаріла, а конкурентні стратегії вимагають її оновлення.

    Суттєві зміни в організації виробництва - знову ж таки на вимогу корпоративної чи конкурентних стратегій (зміна спеціалізації, конверсія, диверсифікація, оптимізація розміщення виробництва по підрозділах і в географічному плані тощо), що тягнуть за собою радикальні зміни в номенклатурі, обсягах виробництва і т.д.

     1.2 Організація праці, розподіл та кооперація праці 

    Організація праці або організаційні відносини - це форма, в якій  реалізуються економічні результати трудової діяльності. Тому організація праці розглядається як складова частина економіки праці.

    В умовах ринкової економіки зростає  значення різних факторів, які впливають  на ефективність виробництва, тому що в силу відроджується конкуренції  результативність діяльності стає вирішальною  передумовою існування та розвитку підприємств. Серед факторів ефективності істотне місце займає організація праці. Так, навіть найсучасніше обладнання і високопродуктивна техніка не дадуть бажаного результату при низькій організації їх обслуговування і навпаки, при наукової організації праці можна отримати від відповідного технічного оснащення виробництва максимальний результат.

    Що  ж розуміється під організацією праці на підприємстві? Щоб відповісти на це питання необхідно знати, що термін «організація» має кілька  значень.

    В одному випадку під організацією розуміють будову, пристрій чого-небудь, його структуру, внутрішню впорядкованість, взаємне розташування  частин якого-небудь цілого явища і т.д. У цьому  сенсі організація  позначає деяку  систему, щось встановлене, продумане, що володіє певними властивостями. Визначення, що розкриває поняття «організація праці» у вказаному вище сенсі, називають атрибутивним (від слова «атрибут»  суттєва ознака, невід'ємне властивість чого-небудь), так як таке визначення повинне характеризувати істотну властивість розглянутого явища. У цьому сенсі організація праці на підприємстві - це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва і один з одним, утворює певний порядок здійснення трудового процесу.

    Істотною властивістю організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безладу, як ознаки відсутності організації праці.

      В іншому випадку під організацією  праці розуміють функцію управління, пов'язану з встановленням, зміною  або упорядкуванням чого-небудь. Це так званий функціональний сенс терміна «організація». У цьому значенні організація праці на підприємстві - це дії щодо встановлення наявності або зміни порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва і один з одним.

    Після розкриття сутності організації  праці на підприємстві необхідно  встановити її зміст, тобто показати, з яких складових частин або елементів  складається той самий порядок  трудового процесу, про який йшла мова вище.

    Для цього зазначимо, що порядок здійснення трудового процесу передбачає, по-перше, встановлення мети діяльності, по-друге, керуючись технологією виробництва, встановлення переліку виробничих операцій і їх послідовності; по-третє, поділ всіх видів робіт між працівниками та встановлення між ними системи взаємодії, тобто певної кооперації праці; по-четверте, пристосування робочих місць для зручності роботи; по-п'яте, організацію обслуговування робочих місць всякого роду допоміжними роботами; по-шосте, розробку раціональних прийомів і методів праці; по-сьоме, встановлення норм праці і системи його оплати. Для забезпечення відповідної організації праці необхідні також створення на підприємстві безпечних і здорових умов праці, планування і облік праці, виховання дисципліни праці, підбір і підготовка кадрів.

    Рішення перерахованих завдань становить  зміст організації праці на підприємстві, а її елементами будуть:

     1. Підбір, підготовка, перепідготовка  та підвищення кваліфікації працівників.

     2. Поділ праці, тобто розстановка працівників по робочих місцях і закріплення за ними певних обов'язків.

     3. Кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками.

     4. Організація робочих місць. 

     5. Організація обслуговування робочих  місць. 

     6. Розробка раціональних прийомів і методів праці.

     7. Встановлення обгрунтованих норм  праці.