Таблиця 1.9 Виробництво на душу населення (кг)

1.3 Комерційна діяльність в умовах ринкових відносин

 

Комерційна діяльність – це особливий вид економічної активності (під якою розуміється доцільна діяльність, яка спрямована на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній комерційній ідеї.

Економічна активність - це форма участі індивіду в громадському виробництві та спосіб отримання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності.

Основним суб’єктом комерційної активності виступає підприємець, однак він не єдиний суб’єкт. У будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом. При цьому споживач виконує роль індикатора комерційного процесу. Це зрозуміло, тому все те, що являє собою предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні та організації своєї діяльності не повинен ігнорувати настрою, бажання, зацікавлення, сподівань, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти за його інтересами. Але саме підприємець може формувати попит споживача, створювати нові споживачі потреби. До цього як раз і зводиться положення про два способи організації комерційної діяльності на основі виявленої зацікавленості споживача чи на основі «нав’язування» йому нового товару.

Таким чином, ціллю підприємця виступає необхідність завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача товару і його відповідність щодо інтересів споживача, якість, ціна доступність товару, зовнішній вигляд та упаковка, позитивні характеристики товару за якими він відрізняється від товару інших виробників та можливість ознайомлення споживача з такими відмінностями; можливість скористатися послугами після продажного сервісу, відповідність державним стандартам; престиж та привабливість реклами і т.п.

Таким чином, якщо з точки зору громадського виробництва саме підприємець виступає у ролі активного суб’єкта, то з точки зору самого комерційного процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Комерційна діяльність підприємства – це максимально можлива орієнтація виробництва на попит споживачів при забезпеченні беззбиткового господарювання. Вона стає реальною в силу ряду причин. По-перше, приватизації, котра знімає зобов’язання з держави за результати діяльності підприємств, і вони вже господарюють на своїй острах і ризик. По-друге, лібералізації економічного життя країни, котра сприяє розвитку конкуренції, що змушує цікавитись реальними запитами споживачів. По-третє, демократизації суспільно-політичного життя, тобто відмови держави від безпосередньо господарчого управління підприємствами незалежного від форм власності та серед діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Динамічна модель комерціалізації

 

В умовах комерціалізації підприємство об’єктивно стає відкритою системою, у якій успіх пов’язується не тільки з удосконаленням внутрішньої структури, але головним чином з тим, як підприємство зможе пристосуватися до постійно мінливого зовнішнього середовища. Такий підхід до управління підприємством забезпечує його більше вживання в умовах нестійкої кон’юнктури ринку та непередбаченості вітчизняного законодавства.

Якщо комерціалізацію уявити як «горну скриню» (при комерціалізації зростає ступінь невизначеності) то на початку буде постачання, в кінці – збут, то виробництво виконує роль перетворювача. Інакше кажучи, не виробництво диктує поведінку підприємства на ринку, а ринок (зовнішня середа) визначає характер виробництва. Обернений зв’язок у цій системі здійснюється через зовнішню середу та внутрішню структуру. З усіх елементів зовнішнього середовища на рисунку вказані тільки чотири (постачальники, держава, конкуренти, споживачі), які в найбільшому значенні впливають на підприємство. Постачальники створюють матеріально-речові умови виробництва; держава визначає правові основи, встановлює адміністративні та економічні регулятори виробництва; конкуренти примушують постійно шукати найбільш оптимальні варіанти задовольнити попит споживачів, а споживачі формують попит і вже цим визначають усю комерційну діяльність підприємства.

Внутрішня структура підприємства не пасивна по відношенню до комерціалізації; з одного боку вона підстроюється під її вимоги, з іншого – визначає ступінь комерціалізації. Тому у ролі основних елементів внутрішнього середовища на рисунку вказані кадри, капітал, організація та стимули. Без професійно підготовлених кадрів, які знають ринок і вміють працювати в його умовах, комерціалізація не зможе довго протриматись. Але кадри, навіть високо професійні, без капіталу на ринку схожі на обеззброєних вояків на полі бою. Капітал підприємства, включаючи усі форми його проявлення, є фінансовим елементом внутрішньої структури підприємства.

Успіх підприємництва практично в кожній системі господарювання, а тим більше в умовах комерціалізації, визначається організацією, під якою ми розуміємо сукупність інструментів, форм, методів, процесів, що забезпечують вироблення, прийняття й організацію виконання управлінських рішень. Комерціалізація підкоряє організацію вимогам економічної вигоди, орієнтує її на прийняття та реалізацію комерційно вигідніших рішень. Останнє, як правило, можливе не по примусу робітників, а при їх зацікавленості в досягненні цілей. Ось чому стимулювання включається в сукупність основних елементів внутрішньої структури підприємства, орієнтованого на комерціалізацію своєї діяльності.

Основними принципами комерціалізації виступають:

• доцільність тобто цільова орієнтація діяльності підприємства на удоволення реального попиту, конкретизованого по місцю, часу, споживачам, тобто по цільовим ринкам;
• економічність – коли політика підприємства по цільовій орієнтації виробництва не суперечить економічній вигоді, забезпечує не тільки беззбитковість господарювання, але й можливість розширеного відтворювання;
• адаптивність, тобто здатність гнучко реагувати на зміни кон’юнктури ринку і зовнішнього середовища підприємства.

Комерціалізація проявляється в специфічних формах організації діяльності підприємства, коли його структуру визначає не виробництво, а реалізація продукції та послуг. Подібна орієнтація можлива: по споживачам – споживча комерціалізація (все підкоряється обслуговуванню відповідних споживачів); по регіонам – регіональна комерціалізація (задоволення попиту в окремому регіоні чи секторі ринку).

Серед напрямків комерціалізації виділяють слідуючі:

• пряма комерціалізація, коли підприємство вступає в безпосередній контакт зі споживачем, що можна визначити як прямі господарські зв’язки;
• дилерська комерціалізація, при якій підприємство просуває свою продукцію на ринок через мережу своїх дилерів, стимулюючи їх ринкову орієнтацію;
• торгова комерціалізація, коли підприємство створює свою торгову мережу або активно працює з торговельними посередниками, приваблюючи їх увагу до своєї продукції.

Комерційна діяльність як особлива форма економічної активності може здійснюватись як у державному так і у приватному секторі економіки. У відповідності з цим розділяють:

а) державна комерційна діяльність;

б) приватна комерційна діяльність.

Державна комерційна діяльність – це форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: державними органами управління, які уповноважені керувати державним майном, або органами місцевого самоуправління. Власність таких підприємств є форма відокремлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Такі підприємства відповідають своїм зобов’язанням лише майном, що знаходиться у власності.

Приватна комерційна діяльність – це форма здійснення економічної активності від імені підприємства чи підприємця.

Кожен з цих видів - державна та приватна комерційна діяльність – мають свої розпізнавальні ознаки, але основні ознаки їх здійснення багато у чому збігаються. І в тому, і в іншому випадку, здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення максимізації прибутку.

Комерційна діяльність як форма ініціативної діяльності, спрямованої на здобуття прибутку припускає:

• здійснення безпосередньо продуктивних функцій, тобто виробництво продукції або надання послуг;
• здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов’язаних з просуванням продукції на ринок та її переміщенням, у належному стані від безпосереднього виробника такої продукції до споживача.

Комерційна діяльність, що пов’язана з безпосереднім виробництвом продукції, може носити: традиційний (традиціоналістська комерційна діяльність) та інноваційний (інноваційна комерційна діяльність) характер.

Комерційна діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво та постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів. Приведений вище розподіл типів комерційної діяльності базується на переконанні, що виробництво та постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів чи заходів, пов’язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами якісних характеристик продукції.

Здійснення комерційної діяльності на ефективному рівні можливе лише при наявності визначеної громадської ситуації під якою розуміється перш за все ринок, ринкова система відносин, а також власно доля підприємця, тобто його власна незалежність, що дозволяє прийняти таке комерційне рішення, котре з його точки зору повинно бути найбільш ефективним, діючим та максимально прибутковим.

 

 

2. Управління комерційною діяльністю Великолепетиського хлібокомбінату

2.1 Управлінське обстеження Великолепетиського хлібокомбінату

 

Великолепетиський хлібокомбінат заснований в 1958 році і на той час був єдиним представником у своїй галузі (хлібопекарському виробництві) по Великолепетиському району.

Хлібокомбінат являється виробником та реалізатором хліба та хлібобулочних виробів, які є продукцією повсякденного попиту та мають велику цінність для споживачів.

За формою власності Великолепетиський хлібокомбінат – це колективне підприємство, тобто підприємство, яке застосоване на власності колективу, кооперативу чи іншого статутного товариства, суспільної організації.

Основний вид діяльності підприємства – це виробництво.

Великолепетиський хлібокомбінат здійснює свою діяльність на засадах Статуту підприємства.

Основною, загальною метою існування підприємтсва – є його місія, тобто це уявлення про те, що підприємство собою являє, заради чого існує, яке його місце на ринку, у чому його цінність для споживачів, чиї потреби вона задовольняє.

Місія Великолепетиського хлібокомбінату – максимально задовольнити потреби населення у хлібі та хлібобулочних виробах.

На основі місії підприємства формуються його стратегічні цілі, які повинні відповідати деяким вимогам. Перш за все цілі повинні бути конкретизовані, тобто зрозумілими не тільки для керівництва, але й усім працівникам підприємства. Структура організації є ефективною лише тоді, коли вона допомагає кожному працівнику зробити свій внесок в досягнення мети підприємства.

Цілі підприємства повинні бути досяжними та орієнтованими у часі, тобто слід визначити не тільки мету підприємства, а також період часу, за який повинен бути досягнутий результат.

Метою діяльності підприємства є:

• Забезпечення максимальної рентабельності при наявному наборі видів діяльності, що визначаються такими показниками: обсяг продажу, рівень і норма прибутку, темпи щорічного приросту обсягу продажу і прибутку, доля на ринку, структура капіталу, сума виплаченої зарплати;
• Забезпечення стійкості положення підприємства: витрати на дослідження й розробку нових продуктів; потенціал конкурентноздатності; кадрова політика; рішення соціальних питань;
• Забезпечення, підтримання та збереження лідерства за якістю продукції, що припускає освоєння нових технологій випічки хліба та хлібобулочних виробів.

Для ефективності праці організації важливо чітко та зрозуміло визначити функціональні обов’язки та повноваження працівників, а також їх взаємовідносини.