інтелектуальна власність

Новизна буває:

• світовою, коли винахід є невідомим, тобто новим для всіх країн світу;
• локальною (місцевою), коли винахід є новим тільки для однієї або кількох країн.

Новизну винаходу порушують  будь-які публікації, доступні невизначеному  колу осіб, описи патентів та заявок на винаходи, відкрите застосування винаходу, усне розголошення відомостей про нього  тощо. Якщо ж відомості про суть винаходу стали відомими обмеженому колу осіб, наприклад, при діловому листуванні, такий вид обмеженого розголошення  новизну не порушує.

 Історія винахідництва  знає чимало прикладів запеклої  боротьби між фірмами і компаніями  за новизну, яка ототожнюється з пріоритетами в тій чи іншій галузі діяльності, і дає монопольне право на використання винаходів і, як наслідок, – отримання великих додаткових прибутків.

Ось приклад  боротьби за першість у реєстрації винаходу. Однієї неділі у патентному відомстві Німеччини розбили вікно і через отвір закинули пакет, який містив заявку на винахід. Поліцейський протокол, що зафіксував цей факт, дозволив порушнику разом зі сплатою незначного штрафу закріпити свій пріоритет на винахід. Суть випадку була в тому, що незвичний правопорушник дізнався - на подібну ідею в понеділок з відкриттям патентного відомства  буде подана заявка конкурентом.

Винахід повинен мати винахідницькій рівень, який для фахівця є очевидним, тобто ясно випливає з існуючого рівня техніки. Повинна також існувати певна дистанція між сучасним рівнем техніки і заявленим винаходом (див. приклад з одноколісним велосипедом). У патентному законодавстві поняття винахідницького рівня трактується наступним чином: різниця між заявленим винаходом і сучасним рівнем техніки має бути неочевидною, а впровадження – забезпечувати несподіваний технічний результат.

 Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна виготовити та використати. 

Винахід – це завжди спосіб розв’язання певного протиріччя, а отже, для того, щоб претендувати на  винахід,  рішення обов’язково повинно:

• вирішувати конкретну винахідницьку задачу на рівні, що перевищує існуючий рівень техніки;
• містити сукупність суттєвих відмінностей від існуючих рішень;
• бути таким, що відтворюється та давати при реалізації і використанні очікуваний позитивний ефект.

 

 

 

4.3  Об’єкти  винаходів

 

Об’єктами винаходів можуть ставати нові продукти і способи, а також застосування відомих продуктів або способів за новим призначенням.

До продуктів належать пристрої та речовини.

Пристрої - найбільш поширені об’єкти винаходів, характеризуються конструктивними ознаками: взаєморозташуванням та взаємозв’язком елементів, їх формою, співвідношенням розмірів, матеріалами, з яких вони виконані. До цього класу продуктів належать агрегати, машини, механізми, прилади, інструменти тощо.

Речовини характеризуються компонентами та хімічною будовою. Вони можуть бути отримані хімічним (хімічні сполуки) або нехімічним способом (суміші, сплави, скло, кераміка тощо).

Способи характеризується сукупністю послідовних операцій та режимами їх здійснення. До способів відносяться різноманітні технологічні процеси – обробка, переробка, видобуток, заготівля, вимірювання, контроль, монтаж, складання, збирання, профілактика, діагностика, лікування тощо.

Винаходи на застосування ґрунтуються на знаходженні нових якостей в уже відомих об’єктів і використання їх за новим призначенням.

У якості прикладу можна згадати радянський винахід, в якому, відомий в ті часи клей БФ-6, було запропоновано застосовувати  за новим призначенням – як бактерицидну речовину для обробки і захисту свіжих хірургічних ран.

Винаходами визнаються також і деякі специфічні об’єкти, які не є технічними рішеннями  – штами мікроорганізмів (віруси, гриби) та культури клітин.

Особливої уваги заслуговують, так звані піонерні винаходи, під якими розуміють принципово нові рішення, що не мають прототипів, є оригінальними, революційними і вносять докорінні зміни до існуючого рівня техніки. Таких винаходів за останні 100 років людський інтелект спромігся генерувати не більше сотні, тобто в середньому по одному за рік.

До піонерних  винаходів віднесені, зокрема, телефон (1876 рік), електрична лампа розжарювання (1880 рік), двигун внутрішнього згоряння (1903 рік), пеніцилін (1939 рік), електронно-обчислювальна  машина (1946 рік), лазер (1953 рік) тощо.

Після створення піонерного винаходу, на його основі робиться безліч винаходів, кожний з яких удосконалює базовий об`єкт.

Так, за рахунок  чисельних удосконалень ЕОМ вартість одної арифметичної операції на ній  знизилась за останні 25 років більше, як в 50 тисяч разів. Масові удосконалення транзистора призвели до підвищення його швидкодії та надійності, здешевлення, зменшення габаритів та ваги, появи сотень різних модифікацій.

Не визнаються винаходами:

1 Рішення, які не мають хоча б однієї ознаки патентоспроможності, а саме:

• наукові теорії та математичні методи;
• методи організації, планування  та управління господарством;
• методи і системи виховання, навчання, викладання, дресирування;
• плани, умовні позначення, розклади, графіки, правила;
• результати художнього конструювання;
• рішення, що містять тільки постановку завдання без зазначення шляхів його вирішення.

2 Технічні рішення,  які суперечать суспільним інтересам, наприклад, обладнання для друкування фальшивих грошей.

3 Технічні рішення,  які суперечать принципам гуманності, наприклад, пристрої для тортур.

4 Технічні рішення,  які суперечать законам природи – вічні двигуни (перпетуум мобіле) - машини, що являють собою двигуни, які, одного разу запущені в дію, можуть працювати як завгодно довго, не беручи енергії ззовні.  

Не дивлячись  на безліч заявок на перпетуум мобіле, що постійно надсилаються винахідниками  в патентні відомства різних країн, не назбирається і десятка різних їх типів – з року в рік авторам  на всій земній кулі приходять в  голову одні й ті самі думки. Характерними прикладами  вічних двигунів є наступні пропозиції:

• Мотор і генератор, виконані на єдиному валу. Мотор обертає генератор, а генератор дає струм, що рухає мотор. Можливо до них можна причепити ще якусь машину, щоб крутилася задарма.
• Помпа і водяне колесо. Вода, що витікає з баку, обертає колесо, а колесо, в свою чергу, рухає помпу, яка жене воду назад в бак.
• Замкнутий ланцюг, що звисає з блоку. Скільки ланок під дією тяжіння опуститься вниз, стільки ж підніметься догори. Можна зробити ланцюг з плавучих кульок і пропустити одну його сторону через трубу з водою. Кульки, за думкою авторів, весь час будуть спливати і тягнути за собою весь ланцюг.
• На вершині постаменту, до якої веде похилий жолоб, встановлено сильний магніт. В нижній частині жолоба лежить металева кулька, маса якої дозволяє магніту затягти її догори. Біля самого верху в жолобі є отвір, куди кулька повинна упасти, і, падаючи, по дорозі може щось посунути чи покрутити. Після цього кулька знову скочується до низу постаменту і знову, під впливом магніту, рухається догори.

Але обійти закони природи винахідникам не вдається. Ні одна з перелічених конструкцій, вічно рухатися не може і не буде. Технічні системи з ланцюгом, з  помпою і колесом, з мотором і  генератором виявляються врівноваженими і не рухаються. Металева кулька проскакує над отвором і прилипає до магніту.

За всю історію  існування патентної системи  на вічний двигун не видано жодного  патенту. Тому у 1775 році французька Академія наук прийняла рішення про знамениту  “змову  мовчання”, яка поступово охопила всі наукові заклади світу. Академіки вирішили не приймати до розгляду проекти вічних двигунів, а авторам нічого не відповідати.

Однак, було б  абсолютно невірно відкидати  конструкції, що пропонуються в якості вічних двигунів. Адже прийнявши за основу будь-яку з запропонованих ідей, можна зробити чимало цікавих і корисних, щоправда, не вічних  машин і механізмів.

Існує ще одна категорія  винаходів, які начебто відповідають всім критеріям патентоспроможності, але не знаходять використання, і тому нікому не потрібні.

Галерею таких  винахідницьких шедеврів прикрашають  велосипед для коня, капелюх, що сам  привітається, гільйотина для мух, пристрій, який створює ямки на щічках, гуманна  мишоловка, яка не нищить гризуна, а  одягає йому на шию дзвіночок та випускає і т.п. 

Однак, виявляється  і подібні винаходи іноді знаходять  застосування. У США, населення яких відоме своєю екстравагантністю, проводяться  конкурси, переможцями яких стають абсолютно абсурдні рішення (мова іде  не тільки про винаходи) - водовідштовхувальний рушник, звуконепроникний мікрофон, книга про те, як навчитися читати самостійно, зміст для словника, водонепроникний чайний пакетик, пристрій для ін’єкцій повітряному терористу, який монтується в кожне крісло літака і приводиться в дію командиром екіпажу, коли він відчуває небезпеку.

 

4.4  Заявка  на винахід

 

Заявка на винахід  – це складова назва пакету документів, який обов’язково повинен включати:

• заяву на видачу патенту на винахід;
• опис винаходу з формулою винаходу;
• креслення, схеми, інші графічні матеріали, якщо вони потрібні для ілюстрації;
• реферат на винахід.

Заявка обов’язково  має містити весь перелік названих документів і складатися за визначеними  правилами, регламентованими законодавством. 

Розміри полів аркушів, на яких друкується заявка: ліве – 25, верхнє – 60, праве та нижнє – по 20 мм; шрифт – Times New Roman, розмір – 14; інтервал – 1,5.

Коротко розглянемо зміст  і суть кожного документу заявки.

Заява на видачу патенту подається на бланку встановленої форми, в якому вказується назва винаходу, галузь техніки, до якої відноситься технічне рішення, дані про заявників та авторів.

Опис винаходу має окреслювати обсяг правового захисту, який визначений формулою винаходу, зрозуміло розкривати суть винаходу для фахівця даної галузі.

Опис має бути викладений у наступному порядку:

• індекс рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК), до якої належить винахід;
• назва винаходу;
• область техніки, до якої належить винахід;
• існуючий рівень техніки;
• суть винаходу;
• перелік графічних матеріалів, якщо на них є посилання в описі;
• дані, які підтверджують можливість здійснення винаходу. 

Виклад деяких розділів опису винаходу потребує пояснень.

В розділі “Існуючий рівень техніки” наводяться дані про відомі аналоги, з виділенням серед них прототипу.

Аналоги – це відомі технічні рішення того ж призначення, що й винахід, які характеризуються сукупністю істотних ознак, подібних сукупності істотних ознак самого винаходу. Ознаки рахуються істотними, якщо вони впливають на кінцевий технічний результат. Прототип – це найближчий аналог.

При описі кожного  аналогу наводяться джерела інформації, в яких він описаний, основні ознаки з відокремленням тих, які співпадають  з істотними ознаками майбутнього  винаходу, а також причини, які  заважають досягненню за допомогою аналогу очікуваного результату, який досягається винаходом.

Особливо ретельно, за цією ж схемою, проводиться аналіз та критика прототипу.

В розділі “Суть винаходу” визначається сукупність істотних ознак, достатніх для отримання бажаного результату, а також детально розкривається задача, на вирішення якої спрямований винахід.

Завдання формулюється приблизно в наступній редакції:

“В основу винаходу поставлено завдання удосконалити (назва об`єкту) за допомогою (вказується характер удосконалень у загальному вигляді) і забезпечити отримання (вказується технічний результат, який досягається при використанні винаходу)”.

Під технічним результатом  слід розуміти виявлення нових технічних  властивостей об`єкта винаходу, які  обумовлені введенням в нього  нових істотних ознак. Технічний результат, наприклад, може бути виражений в збільшенні потужності, пониженні коефіцієнту тертя, зменшенні деформації тощо.

Можливість здійснення винаходу повинно бути роз’яснено детальним описом об`єкта винаходу, як в статичному стані, так і в роботі.

Формула винаходу є базовим елементом заявки і  є стислою словесною характеристикою  технічного рішення, що містить сукупність істотних ознак, достатніх для отримання  технічного результату.

Формула винаходу складається  з одного речення, побудованого за визначеними правилами, і містить дві частини – обмежувальну та відмітну.

Обмежувальна частина  містить схожі істотні ознаки прототипу і рішення, що заявляється. Ознаки, які притаманні тільки прототипу, і яких немає у винаході, ігноруються і у формулу не включаються. У відмітну частину збирають істотні відмінні ознаки винаходу від прототипу.   

Обмежувальна частина  відділена від відмітною словосполученням: “...який (яка, яке) відрізняється тим, що...”.

Формула винаходу призначена для того, щоб:

• однозначно виразити технічну суть винаходу через сукупність його істотних ознак;
• визначити границі прав патентовласника у відповідності з обсягом винаходу;
• слугувати засобом відмінності об`єкту винаходу від інших об`єктів для встановлення факту використання винаходу.