інтелектуальна власність

Не дивлячись  на те, що Великобританія, Італія, Німеччина, Швеція наполягають на непатентоздатності комп'ютерних програм, в Європі щорічно  видаються десятки тисяч патентів на винаходи, які містять комп'ютерні програми. Проблема щодо прийняття відповідного законодавства про захист програмних продуктів у європейських країнах  може негативно вплинути на конкурентоспроможність європейської електронно-обчислювальної техніки на світовому ринку.

З вищевикладеного стає зрозумілим, що використання Бернської конвенції для класифікації комп'ютерних програм як літературних творів не є коректною, а їх захист нормами авторського права не є достатнім. Вочевидь, комп'ютерні програми, як унікальний інтелектуальний продукт, для трансформації в об’єкт інтелектуальної власності потребують захисту спеціальним законодавством або комбінованими нормами патентного і авторського прав.

Для того, щоб переконатися, що проблема патентування комп’ютерних програм є доволі непростою, подивимося на неї дещо під іншим кутом зору. Один із антиаргументів щодо доцільності патентування звучить приблизно так: отримавши охоронний документ на свій твір, автор стає монополістом з його використання на довгі роки і може на свій розсуд забороняти використовувати його іншими. А якщо мова йде про стратегічні комп'ютерні програми, які могли б принести неабияку користь людству? А якщо вони стосуються охорони здоров’я і можуть допомогти вилікувати десятки тисяч людей? А якщо комп’ютерні програми блокуватимуть розвиток світової комп’ютерної системи?

Напрошується наступний  висновок - вводити захист комп'ютерних програм за допомогою патентування доцільно і необхідно, однак при цьому слід суттєво зменшити термін дії патенту на подібні об’єкти.

В користь цього висновку говорить той факт, що комп'ютерні програми, на відміну від інших творів науки або мистецтва, що мають вічну цінність, швидко морально старіють. Через 5-10 років після створення, програми  навряд чи будуть актуальними і прибутковими. Ким, для прикладу, сьогодні використовується створена ще у 1995 році операційна система Windows-95? Здебільшого тільки тими, хто через брак коштів, користуються морально застарілими комп’ютерами.

Проблема втрати авторами винагороди за унікальність своїх інтелектуальних  продуктів виникає тому, що результатами їхньої інтелектуальної праці починають користуватися інші за рахунок наповнення ринку підробками. Вирішенням цієї проблеми може стати запропонована схема. Автору комп’ютерної програми надається виключне право її комерційного використання впродовж 1-2 років, після чого за винагороду він продає дозвіл на використання програми всім бажаючим.

Обмеження терміну захисту  дасть змогу надати комп'ютерним  програмам статус надбання людства. Це суттєво розширить коло легальних  користувачів, що, в свою чергу, сприятиме подальшому науково-технічному прогресу (за аналогією з патентним правом на винаходи).

Таким чином, можна констатувати, що власник прав на комп’ютерну  програму має право здійснювати  або дозволяти:

• випуск програми у світ;
• відтворення програми у будь-якій формі і будь-якими способами;
• модифікацію програми, у тому числі, переклад програми з однієї мови на іншу (втім, автори ставляться до саморобних модифікацій своїх програм лояльно – адже це тільки підвищує популярність програм).

Серед користувачів поширена думка, що комп’ютерні програми в некомерційних цілях можна використовувати безкоштовно – це дозволяє закон. Але дозволу безкоштовного використання програм у “домашніх” цілях немає, тільки автор вирішує, на яких умовах можна користуватися його програмою. Дозволом на використання програми є ліцензійна угода.

Розглянемо другий, споріднений  комп’ютерним програмам вид творів – Інтернет-твори – електронні файли, наповнені музикою, фільмами, текстами, малюнками, фотографіями тощо, які розташовані в мережі Інтернет. Існує хибна думка про те, що ці твори до авторського права відношення не мають, мовляв, статус таких творів не є визначеним, автори є невідомими, а самі твори можна легко і безкарно копіювати.

Насправді, інтернет-твори, без ніяких сумнівів, належать до творів науки, літератури і мистецтва і охороняються авторським правом, хоча у  законодавстві на це немає прямого посилання. Це підтверджує і Закон, який передбачає можливість появи у майбутньому нових об’єктів авторського права. Адже, авторське право поширюється на всі твори, які є результатом творчої діяльності людини, можуть існувати у будь-якій матеріальній формі і стосується, як опублікованих, так і неоприлюднених творів.

Інтернет-твори повністю відповідають названим вимогам – вони є результатом творчості людини і фіксуються у зображувальній, письмовій або іншій матеріальній формі.

Слід вказати, що уже існує і  механізм захисту від неправомірних  посягань на інтернет-твори. Він є  такий самий, як і для інших  подібних об’єктів – судовий процес. Як докази, у суді можуть використовуватись покази свідків (практично завжди до публікації автор показує твір знайомим), докази експертів (фахівців, обізнаних в проблемі), а також речові докази, які з’явилися при роботі над створенням комп’ютерного сайту. Викрадений сайт завжди з’являється в мережі пізніше від оригінального. Тому авторське право на сайт завжди можна довести при умові офіційного засвідчення цього факту керівником однієї з пошукових систем (“Рамблер”, “Яндекс” тощо).

 

3.4  Суміжні права виконавців

 

Творчість виконавців - осіб, які грають на музичних інструментах, співають, танцюють, читають, декламують або якось інакше беруть участь у виконанні літературних, музичних або художніх творів, і є посередниками між авторами та глядачами або слухачами, охороняється, як суміжні права. 

Для виникнення прав виконавців не потрібно виконувати будь-які формальності. Ці права породжує сам факт виконання твору.

Законом передбачено наступні критерії для надання охорони суміжних прав:

• виконання вперше відбулося в Україні;
• виконання зафіксовано на фонограмі або включено у передачу організації мовлення.

Виконавець має на свій твір монопольне право, яке складається  з майнових та немайнових прав. Виконання  охороняється незалежно від його якості та достойності.

Термін охорони майнових прав складає 50 років після першої фіксації виконання. Особисті права виконавців, як і права авторів, охороняються безстроково. До останніх належать:

• право на ім’я,
• право на охорону своїх виступів від спотворення,
• право на сповіщення свого імені при виконанні твору. 

Для ознайомлення третіх осіб щодо своїх прав та запобігання  їх порушенню, власник може використати знак охорони суміжних прав: літера “R” у колі, ім’я виконавця та рік першого оприлюднення фонограми. Відсутність цього знаку не позбавляє виконавця захисту, але іноді ускладнює докази при порушенні його прав.

Свої майнові права виконавці, як і автори, можуть передавати іншим особам на основі договорів, в яких обумовлюються терміни дії, розміри винагороди та інші умови.

Охорона інтелектуальної  власності у сфері музичного  виконання є одним з найбільш поширених та складних питань правового  регулювання суміжних прав. Значний  технічний прогрес, пов’язаний з  розвитком цифрових технологій, призвів  до масового виробництва та незаконної торгівлі піратською аудіопродукцією.

Так, за даними Міжнародної  федерації фонографічної індустрії, кожен третій запис є контрафактним, а обсяги щорічного продажу піратської продукції на початку XXI століття оцінюється в 4 – 5 млрд. доларів.  

Яким же чином володільці суміжних прав можуть отримувати винагороду? 

Суб'єкти господарювання (кафе, ресторани, театри, клуби, кіноконцертні зали, дискотеки, стадіони, казино, санаторії, готелі, магазини тощо) для отримання додаткових прибутків (музичний супровід їх діяльності сприяє збільшенню кількості відвідувачів) можуть використовувати фонограми і відеограми без дозволу їх виконавців і виробників, але обов'язково з виплатою належної останнім винагороди.

Так як і виконавці  і виробники фонограм та відеограм мають отримувати винагороду за будь-яке публічне виконання їх творів, телерадіокомпанії також повинні сплачувати винагороду за використання фонограм і відеограм.

Розмір винагороди за використання чужих творів (для закладів як з платним, так і з безплатним входом) складає 1% від доходів, одержаних з діяльності, у процесі якої використовувалися фоно- або відеограми, або 2-5% від суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності доходів. Залежно від характеру, тривалості використання фоно- чи відеограм, розмір винагороди може бути зменшений за погодженням з суб'єктами прав на ці твори або організаціями колективного управління їхніми майновими правами (ОКУ).

ОКУ визначаються Державним  департаментом інтелектуальної  власності і призначені для управління майновими правами виробників та виконавців творів (фоно- і відеограм), яке полягає у зборі винагород за користування творами з суб'єктів господарювання та розподілу їх між володільцями авторських та суміжних прав. Винагороди сплачуються суб’єктами господарювання не напряму виробникам та виконавцям, а виключно через названі організації, яких в Україні налічується 10. Основними організаціями цього типу є:

• Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав “Оберіг”
• Український музичний альянс
• Українська ліга музичних прав

Суб'єкти господарювання, а також  власники авторського або суміжного  права, можуть укласти договір про  збір та виплату винагороди з однією з цих організацій.

В інших країнах  Європи винагорода за використання фонограм у закладах громадського харчування часто є одною з основних для виконавців та виробників. Для прикладу, у 2004 році у Франції збір винагород в кафе і ресторанах за використання фонограм склав понад 20 млн. євро.

Заклади громадського харчування Угорщини виплачують винагороду ОКУ у розмірі, що дорівнює збору за авторські права плюс 20% від цього збору за суміжні права.

У Чехії ставки винагород, що виплачують кафе, бари, ресторани  залежать від наявності апаратури, яка використовується у цих закладах. Наприклад, щомісячна винагорода складає 50 крон, якщо є радіо, 90 крон – якщо встановлено телевізор, 100 крон – у разі наявності музичної апаратури. Окрім цього, існують знижки, які стосуються збору винагород з міст і селищ, у залежності від кількості населення.

Україна враховує існуючий досвід та продовжує, хоч і поволі, впроваджувати багаторічні традиції інших країн світу, де захист прав авторів, виконавців, виробників фоно- та відеограм, інших творчих людей знаходиться на високому рівні. Позитивно оцінювати рівень захисту прав українських виконавців і виробників фоно- та відеограм поки що передчасно.

Без згоди виконавців та без виплати їм винагороди твори можуть виконуватися:

• під час публічних офіційних церемоній
• при озвучування коротких уривків творів
• при використанні у навчальному процесі
• при використанні в особистих цілях без отримання прибутку.

 

 

 

 

4 ВИНАХОДИ  ТА  КОРИСНІ  МОДЕЛІ

 

Винаходи та корисні  моделі відносяться до об'єктів промислової  власності та охороняються нормами  патентного права.

 

4.1  Поняття  винаходу та корисної моделі

 

Винахід –  це технічне або технологічне рішення, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і промислово придатне, а також не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та законам природи.

Винахід захищається  патентом, який є чинним на території  країни, яка його видала протягом обумовленого терміну. На території інших країн  дія патенту не розповсюджується.

Визначення винаходу в повній мірі стосується і корисної моделі, яка до 2004 року відносилась до галузі механіки і стосувалася лише конструктивного виконання пристроїв. Після скасування деклараційного патенту на винахід поняття корисної моделі суттєво розширилось, її об’єктами, крім продуктів (пристрої, речовини тощо), стали також й технологічні процеси. Корисна модель є, так би мовити, “полегшеним” варіантом винаходу і відрізняється від нього тільки тим, що не повинна відповідати винахідницькому рівню.

Вимоги до оформлення та розгляду заявок на винаходи в рівній мірі стосуються і заявок на корисні моделі. Ідентичними також є процедури видачі та підтримання чинності патентів, а також продажу ліцензій. Тому розглянемо всі згадані процедури на прикладах винаходів.

Щорічно в Україні  подається 3-4 тисячі заявок на передбачувані  винаходи і близько 10 тисяч заявок на корисні моделі, значна частина з яких отримують правову охорону.

 

4.2  Критерії  патентоспроможності  винаходу

 

Новим винахід визнається, якщо він не є частиною існуючого рівня техніки, а простіше кажучи, є невідомим у тій чи іншій країні або групі країн.

При цьому, рівень техніки  містить в собі інформацію, яка  стала відомою у світі до дати подання заявки. Іншими словами, щоб  отримати патент, винахідник має придумати  і додати щось нове і до цього  часу невідоме у світовий рівень техніки.

Для прикладу, винахідник конструює новий велосипед. Існуючий рівень техніки – безліч різних конструкцій велосипедів, винайдених і заявлених у різних країнах  і в різні роки. Але всі вони є двохколісними. Велосипед, на який винахідник хоче отримати правову охорону, відрізняється від усіх існуючих суттєвою ознакою – у нього тільки одне колесо. Відповідно з цим так чи інакше зміниться вся конструкція велосипеду: саме колесо, механізм його обертання, рульове управління, сідло тощо. І наступний напрямок розвитку велосипедів може почати рухатися у бік удосконалення одноколісних велосипедів, аж до того часу, доки на певному етапі життя цієї технічної системи, кількісні зміни не зміняться новою якістю – створенням одноколісного велосипеду з пристроями, які почнуть  використовувати, наприклад, гіроскопічні ефекти або закони гравітації для зручності і безпеки пересування.