інтелектуальна власність

Таблиця 1.1 -Результати створення  об’єктів промислової власності  в Україні у 2006 році

Об'єкти інтелектуальної  власності	Винаходи	Корисні моделі	Промислові  зразки	Товарні знаки
Заявки, шт.	5 500	8 000	3 300	22 300
Охоронні документи, шт.	3 100	10 100	2 300	11 600

 

Це пояснюється тим, що не працює проста логічна схема  реалізації винаходів: „заявити –  виготовити – реалізувати – отримати прибуток”.

Слід наголосити, що сьогодні в Україні у виробничі процеси  залучено лише 0,2% науковців, тоді як у  економічно розвинених країнах –  понад 80%, до стадії виробництва доходить тільки 0,6 % винаходів, в той час  як у Фінляндії їх реалізується понад 30 %, а у провідних країнах – ще більше.

На початку XXI століття світова торгівля ліцензіями на винаходи і “ноу–хау” сягнула до 0,5 трлн. доларів, що у десять разів більше, ніж у 1990 році. Сукупний обсяг світового  ринку патентів склав понад 1,5 трлн. доларів або близько 20% загальносвітового експорту товарів та послуг. Однак частка України не перевищує 0,1% світового ринку патентів, наша держава щорічно закуповує не більше 50 ліцензій, 10 з яких використовуються зі збитками.

Ще одним важливим джерелом економічного зростання розвинених країн є сучасна індустрія на основі використання другої складової інтелектуальної власності – авторського права, найбільш поширеними об’єктами якої є книговидання, аудіо– та відеозаписи, комп’ютерні програми, які забезпечують зростання ВВП своїх країн на 5–6 %.

Тут справи України виглядають зовсім кепсько. Права власників  продуктів авторського права  і чинне законодавство повністю ігноруються. Єдине, що у нашій країні залишається стабільно високим  – це обсяги піратства. До 70 % всієї продукції у вищеназваних сферах є контрафактною, в т.ч. CD/DVD – до 90% (для порівняння на ринках Західної Європи – 15%, Південної Америки – 24%). З незаконного використання комп’ютерних програм, разом з Індонезією та Росією, Україна посідає третє місце, пропустивши вперед тільки В’єтнам (95% комп’ютерних програм встановлюється нелегально) та Китай (92%).

Ринки об'єктів  інтелектуальної власності Росії  також суттєво скоротилися, хоча вже з’явилася тенденція до їх зростання. Так, з 1998 до 2000 року кількість заявок на винаходи зросла з 21,3 до 30 тис., корисні моделі – з 2,7 до 6,7 тис., промислові зразки – з 1,5 до 2,3 тис., знаки для товарів і послуг – з 28,6 до 43,3 тис. У 2005 році в Росії діяло понад 100 тис. патентів на винаходи, 20 тис. патентів на корисні моделі, 11 тис. патентів на промислові зразки і 15 тис. свідоцтв на товарні знаки. Однак, навіть при таких показниках, частка Росії на світовому ринку наукомісткої продукції складає лише 0,3%. Це при тому, що частка Китаю становить 6%, Японії — 30%, а США – 36%.

Декілька слів про інтелектуальне надбання Івано-Франківського  університету нафти і газу, єдиного  в країні вищого навчального закладу  нафтогазового профілю, що володіє  потужним творчим потенціалом та значним інтелектуальним капіталом як в регіоні, так і в галузі.

В структурі  університету функціонує ряд науково-дослідних  та інноваційних структур – інститут нафтогазової енергетики, галузеві лабораторії, студентські конструкторсько-технологічні бюро, нафтогазовий технопарк, технічний комітет з стандартизації, органи сертифікації працівників і продукції нафтогазової галузі, підрозділ з охорони інтелектуальної власності і т.д. Наукову діяльність у рамках 16 наукових шкіл здійснюють понад 500 науково-педагогічних працівників, 50 з яких – доктори наук.

Університет гідно презентується на вітчизняних  і міжнародних виставках, конференціях і ділових зустрічах. Щорічна  кількість публікацій у наукових виданнях складає 350 – 400, кількість  зареєстрованих винаходів у кращі  часи сягала 250 одиниць.

Нещодавно, одним  з перших в системі Міністерства освіти і науки, університет провів масштабну роботу з виявлення  та оцінки свого інтелектуального капіталу.

 

2. Об`єкти інтелектуальної власності

 

Об`єктами права власності  завжди є матеріальні предмети – сукупність різного виду майна, а об`єктами права інтелектуальної власності – нематеріальні речі, а саме, ідеї, проекти, рішення, думки, мелодії тощо.

Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) рекомендується наступний розподіл об’єктів інтелектуальної власності:

1. Об’єкти промислової власності:

• винаходи

• корисні моделі
• промислові зразки
• товарні знаки

2. Об’єкти авторського та суміжного прав:

• друковані літературні твори – романи, оповідання, вірші, статті
• усні твори – виступи, лекції
• комп’ютерні програми
• бази даних
• музичні твори – симфонії, опери, пісні
• аудiовiзуальнi твори
• сценічні твори – драматичні та хореографічні
• твори образотворчого мистецтва – картини, малюнки, шаржі 
• твори архітектури – пам’ятники, скульптурні композиції, барельєфи
• фотографічні твори
• твори ужиткового мистецтва – ткацтво, кераміка, різьблення, ливарство 
• графічні твори – ілюстрації, креслення, ескізи
• збірники фольклору, енциклопедії та антології
• тексти перекладів
• твори у електронному вигляді – інтернет-твори

3. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності:

• наукові відкриття
• раціоналізаторські пропозиції
• комерційні таємниці
• інжиніринг
• топографії інтегральних схем
• сорти рослин, породи тварин   

Наведений вище перелік  об’єктів не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести і інші результати творчої діяльності – технічну документацію, технологічні регламенти, результати наукових досліджень, електронні версії комп’ютерних файлів тощо.

Вищим класом творчого пошуку серед  об’єктів інтелектуальної власності вважаються винаходи, створення яких максимально сприяє науково-технічному прогресу людства. Маючи світову новизну і докорінно змінюючи матеріальний світ, винаходи удосконалюють виробництво і суттєво поліпшують життя людей.

 

1.3  Еволюція  правової охорони інтелектуальної власності

 

Бурхливий розвиток товарних відносин уже в середні віки призвів  до загострення конкуренції між  виробниками продукції за ринки  збуту. Зрозуміло, що більш якісна і  дешевша продукція реалізовувалася  набагато успішніше. Здешевлення товарів та покращення їх споживчих властивостей завжди досягалося шляхом зниженням собівартості  виробництва, яка, в свою чергу, залежала від різноманітних удосконалень виробничих процесів, використання більш прогресивних технічних рішень, тобто впровадженню у виробництво результатів інтелектуальної праці. 

В зв’язку з цим у винахідників виникла обґрунтована потреба обмеження  можливостей конкурентів використовувати  придумані ними нововведення. Іншими словами, винахідник хотів монопольно використовувати власне технічне рішення, при одночасній забороні такого використання для всіх інших. Реалізація такого положення надавало винахідникам цілком заслужені конкурентні переваги і дозволяло отримувати додаткові прибутки.

Для прикладу, хімічна обробка  насіння пшениці перед засіванням дає можливість підвищити урожай на 30%, зменшуючи, тим самим, собівартість зібраної продукції, а, значить, і ціни на неї. Маючи такі конкурентні переваги, винахідник може швидко стати монополістом певного сегменту ринку сільськогосподарської продукції і диктувати на ньому свої умови. Але, якщо можливість користуватися саме таким способом отримають і інші аграрії, ціни на ринку вирівняються і всі вигоди для винахідника цієї нової технологій зникнуть.

Таким чином, виникла потреба у  таких законах, які б на державному рівні захищали винахідників від інтелектуального піратства і дозволяли б їм монопольно використовувати свої винаходи протягом певного часу, достатнього для отримання прибутку.

Система охорони інтелектуальних  продуктів з’явилася понад 700 років тому, а найстаріший випадок охорони винаходу описав історик Філарк, який повідомив, що у грецькій колонії Сібаріус існував звичай, згідно з яким повару, який придумав і виготовив нову страву, надавали виключне право на її приготування протягом наступного року.

Система, яка отримала назву системи монарших привілеїв (від лат. privus – особливий та lex – закон), гарантувала авторам право на монопольне використання своїх нововведень. Однак привілеї, які видавалися за гроші або заслуги, не могли влаштувати всіх винахідників, тому що видавалися далеко не всім. Надання привілеїв  цілком залежало від волі керівника держави – монарха, неугодним вони не видавалися.

Перші з відомих монарших привілеїв  були за чималі кошти видані наприкінці 12 сторіччя, у Франції – на способи фарбування сукна та виготовлення шовку, а в Італії – на  спосіб будування кораблів.

Початком цивілізованих відносин між винахідником та державою -  моментом виникненням патентного законодавства - вважають 1494 рік, коли у Венеціанській республіці був прийнятий Закон „Про привілеї”. Насправді у законі уже йшлося не про привілеї, а про патенти (від лат. patero – відкритий, доступний для огляду), які, на відміну від привілеїв, не залежали від волі короля і видавалися кожному винахіднику. Основні принципи цього закону зберегли свою актуальність до наших днів і стали основою для багатьох національних законодавчих актів з питань інтелектуальної власності. Сучасний американський патентознавець В. Норхаус зазначив: "Патентна система — інститут з 500-літньою історією. Найцікавішим є те, що американська патентна система повторює без суттєвих змін Патентний кодекс Венеції".

Цим законом передбачалось, що кожен  венеціанець, який створив новацію  і довів її до  практичного  застосування, міг зареєструвати своє нововведення і монопольно використовувати його протягом 10 років. Ніхто інший без згоди автора користуватися винаходом не міг.

Два перші патенти Венеції отримав  Галілео Галілей на спосіб отримання  ефірних олій з квітів та спосіб транспортування вантажів річкою.

Батьківщиною законів про інтелектуальну власність вважається і Англія, де у 1623 році, вперше у світовій практиці було прийнято патентний закон – “Статут про монополії”, який проголошував, незалежне від волі короля право автора, протягом 14 років монопольно користуватися своїм винаходом. На початку XVШ століття закон змінив “Статут королеви Анни", згідно з яким автору надавалася право на продовження терміну користування своєю новацією ще на 14 років. За порушення авторських прав передбачалася відповідальність.

Слід згадати, що нечисленні патенти  у різних країнах видавалися волею  монархів і до прийняття офіційних  патентних законів. Першим у світі  патентом на винахід, до речі, виданим  за два сторіччя до утворення першого  патентного відомства, був патент на виробництво кольорового скла. Його видав у 1449 році англійський король Генріх VI винахіднику Д. Уїтмену.

Про серйозність  відношення до охорони інтелектуальної  власності у США свідчить факт, що першим же конгресом новоутвореної держави у 1790 році був прийнятий Патентний закон (до цього американці керувалися англійськими законами). Однак перший патент США був виданий ще у 1646 році на створення металургійного виробництва. У 1836 році США започаткували патентну систему практично у її нинішньому вигляді, Нумерація американських патентів бере відлік саме з 1836 року. Діючий нині Патентний закон США прийнято у 1952 році.

У 1791 році Патентний закон прийнято у Франції. Пізніше подібні закони були прийняті в Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії, інших країнах Європи.

На території України  в різні часи діяли закони тих  держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщини. Натомість, виникнення на території України системи авторського і патентного законодавства тісно пов'язане з її перебуванням у складі Російської держави.

Патентне право Росії, а разом з ним й України, повторило шлях, який пройшло патентне право інших європейських країн.

У XVI сторіччі у Росії, як і у сусідніх державах, діяла система монарших привілеїв, які, щоправда, видавалися не тільки на інтелектуальні продукти. Привілеї засвідчували і монополії на торгівлю, і права на видобуток корисних копалин, і права на виробництво товарів.

Широкого розповсюдження дістав різновид російських монарших привілеїв – платні жалувані грамоти на заведення мануфактур та пошук корисних копалин, якими чітко обумовлювались обмежувальні елементи - пізніше зафіксовані у патентних законодавствах різних країн, а саме: терміни дії, територія дії, обсяги виготовлення товарів тощо.

Для прикладу, цар Іван Грозний видав жалувану грамоту  англійському купцю Грату на право  безмитної торгівлі на Білому морі, в той час, як інші торговці  мали сплачувати податки з продажу на цій же території аналогічних товарів.

“Правила надання привілеїв  на відкриття фабрик”, почали діяти в Росії з 1723 року і передбачали привілеї з невизначеними термінами для окремих осіб.

Початком патентного права в Росії вважають 1747 рік, коли разом з отриманням привілею на завод фарбників, власники попросили не розголошувати суті технологічного процесу і отримали привілей (а по суті – патент) на спосіб виготовлення фарб – перший російський охоронний документ на винахід.

Автори технічних розробок дістали  можливість отримувати урядові промислові привілеї, чим скористалося багато відомих винахідників.

Так, у 1752 році Михайло Ломоносов одержав 30-річний монарший привілей на виготовлення жіночих прикрас із скла, які користувалися шаленим попитом у дам. У дозвільному документі було сказано: „Дабы он, Ломоносов, яко первый в России тех вещей секрета сыскатель, за понесенный им труд удовольствие иметь мог”.