інтелектуальна власність

Щоправда, за останні  роки якість контрафактної продукції значно покращилась і деколи наближається до якості справжньої продукції. Разом з покращенням якості підробок, значно піднялися і ціни на них. Іноді ціна модних черевиків з відповідно  “підробленою” етикеткою сягає  300 – 400 доларів.

На око відрізнити такий товар не можуть навіть експерти. Підробку безпомилково встановлюють тільки представники фірм за спеціальним таємним  маркуванням товарів або фахівці  спеціалізованих НДІ, де взірці проходять  тестування, випробуються на розрив, розтягування та згинання, поливаються різними розчинами, підпалюються, визначаються їх конструктивні та споживчі особливості.

Не дивлячись ні на що, більшість підроблених костюмів та черевиків складає низькопробна продукція. Дешеві тканини, з яких виготовлені підробки здебільше мають погану якість, Вони деформуються при використанні, швидко зношуються, містять шкідливі елементи, фарба з них надовго в’їдається в шкіру і викликає алергічні захворювання тощо. Неякісні матеріали для кросівок неправильно формують або деформують стопи ніг, призводять до травм при заняттях спортом. До групи ризику входять також дитячі одяг та іграшки, виготовлені часто-густо з отруйних речовин. Маленьким споживачам  небезпечно навіть доторкатися до таких виробів.

В час постіндустріального розвитку суспільства широкого розмаху набула не тільки підробка об'єктів інтелектуальної власності, а і такий специфічний бізнес, як торгівля документами, що засвідчують відповідний фаховий інтелектуальний рівень особи. Кожен 10-й диплом про освіту підроблений. Всього 300 доларів – і ви лікар, інженер або юрист!

США склали список “пріоритетних  іноземних країн” (список “Special 301”)  в якому визначені країни, що не надають достатнього захисту об’єктів інтелектуальній власності чи унеможливлюють чесний та рівноправний їх допуск на свої ринки з США. Країни, що мають кричущі порушення у законах чи політиці, справляючи негативні наслідки для продукції США, а також ті, що не схильні до переговорів з вирішення цих проблем, визначаються як “пріоритетні іноземні країни”.

У 2002 році, із-за невиконання  Україною спільної програми дій з  боротьби з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, США наклали  санкції на українські товари і внесли нашу країну до “списку 301”. Слід наголосити на тому, що в стислі терміни Україна залишила цей ганебний список, привівши законодавство у відповідність до міжнародних угод і запровадивши механізми його реалізації. З 2006 року відновлено переваги для України. Її включено до “Переліку країн пріоритетного спостереження”, що дає можливість експортувати до США на безмитній основі понад 3 тис.  найменувань українських товарів.

11.3  Промислове шпигунство

 

Промислове  шпигунство - одержання, часто незаконне, даних про науково-технічну діяльність, результати наукових та виробничих досліджень, секрети виробництва конкурентів, тобто даних, які складають комерційну таємницю фірми.

Цей термін вперше був  використаний на початку 60-х років  ХХ століття. Економічною основою  промислового шпигунства є конкуренція, а його основною метою – отримання даних, володіння якими значно послаблює позиції постраждалих фірм у боротьбі за ринки збуту, завдає значного недоотримання прибутків.

Промислове шпигунство відоме з давніх-давен, коли одна людина навчилася щось робити не так, як інші, і захотіла приховати це від інших. Пізніше до шпигунства вдавалося багато відомих комерсантів та політиків.

Для прикладу, римський імператор Юстиніан підірвав торгівлю шовковими тканинами на Близькому Сході, організувавши  викрадення з Китаю черв’яків, що виробляли шовк.

Рокфеллер використовував класичні методи шпигунства, щоб перемогти  конкурентів у боротьбі за видобуток  нафти у США у 70-их роках минулого століття.

У період Другої світової війни, СРСР оплутав США  цілою шпигунською мережею з  метою отримання даних про створення атомної зброї.

Пересічним громадянам навіть на думку не може спасти, які  шпигунські війни вирують навколо  фірм з відомими іменами.

Більшість секретів стають відомими, завдяки підслуховуванню. Найпопулярніша система для підслуховування  складається з мікрофона та передавача. Крізь надпласкі мікропередавачі, які вмонтовані у запальнички, калькулятори, авторучки, годинники, електролампочки (невичерпне джерело енергії!) в усіх куточках світу іде транслювання комерційних, військових та політичних таємниць, збирається компромат на політичних діячів, бізнесменів, науковців, акторів тощо. Якщо в приміщення зайти неможливо, ударозахищений передавач монтується у стрілу і спеціальною гвинтівкою вистрілюється у потрібну стінку. Використовуються лазерні системи зчитування і дешифрування вібрацій віконного скла в кімнатах де відбуваються переговори,  “айболити” – стетоскопи, які прикладаються до стіни будь-якої товщини і підсилюють надслабкі звукові хвилі у 25 тисяч разів, що дає можливість почути навіть цокання ручного годинника. Широко відома історія, коли під час проведення медичної операції, жучок вшили в м’яз пацієнта.

Другий масовий спосіб збирання таємної комерційної інформації – фотографування та відеознімання  об’єктів. Безліч мініатюрних фото – та відеокамер вмонтовуються у годинники, біноклі, папки, сумки, картини, ґудзики, стіни будівель. Є апарати, здатні копіювати тексти листів, які запечатані у конверти, поновлювати безнадійно зіпсовані документи, визначати точні габарити авта, яке стояло та вже давно поїхало. Один з приладів нічного бачення, “Совине око”, винайдений ще у 70-і роки, підсилює випромінювання предметів у 20 тисяч разів.  

Новий час приніс і  нові “шпигунські штучки” –  індустрія миттєво зреагувала на появу комп’ютерної та організаційної техніки. Про збереження у таємниці інформації на диску  комп’ютера, навіть не увімкнутого у мережу, годі і мріяти. Хакери зламують комп’ютерні паролі, скачують конфіденційні відомості, здійснюють крадіжки коштів з банківських рахунків, запускають віруси, що руйнують мережі і знищують неоціненні бази даних. Таємниці перестають існувати. Про це красномовно свідчать наступні факти.

На вуличних розкладках Росії можна купити компакт-диски  з секретними даними про робітників міліції і прокуратури, високопосадовців, відомих бізнесменів. 

Розмова по мобільному телефону прослуховується з відстані сотень метрів, з телефонних ліній перехоплюються факсові повідомлення.

А в лабораторіях спецслужб  народжуються нові оригінальні апарати, про принцип дії яких, способах установлення та методах скачування інформації, ми навіть не здогадуємося.

Особливе місце у  сучасній розвідці займають космічні засоби. Кожна з діючих систем є  унікальною в науково-технічному плані.

Американський космічний комплекс Кіхоул, призначений  для цілодобової розвідки місцевості та контролювання об’єктів розмірами до 15 см на території Росії. При необхідності з космосу можна прочитати газетний текст.

Інша американська система космічних апаратів Вортекс, цілодобово здійснює перехоплювання будь-якої інформації і телефонних розмов в усьому світі, практично по будь-яких типах в системах зв’язку. Інформація миттєво обробляється і за півгодини може бути надана Президенту США.

Американські підслуховуючи  пристрої Кокон та Камбала за допомогою  субмарин встановлюється на підводних комунікаціях інших країн, з яких вони зчитують, обробляють та передають на берег всю інформацію. 

Зараз винахідники працюють над створенням “мрії шпигуна” – малесеньких штучних комах, які будуть літати або лазити по кімнатах будинку і збирати необхідну інформацію. Вже існує штучна летюча миша, завбільшки у 20 см.

Інтерес до інтелектуальних  секретів конкурентів викликав неабиякий  ажіотаж у власників невеликих  фірм. Недарма у книгарнях з’явилися  солідні видання: “Шпигунські штучки”, “Як зберегти свої таємниці”, “Енциклопедія промислового шпигунства”. В цих книгах наводяться детальні описи сотень спеціальних пристроїв і приладів, як для нападу, так і для оборони у таємних війнах: для підслуховування і запобігання цьому, фотографування, забезпечення охорони таємниць тощо.

За оцінками фахівців, втрати від крадіжок торгівельних та промислових таємниць тільки у 2003 році обійшлися американським компаніям  майже в 200 млрд. доларів.

Безумовно, на кожну отруту існує більш-менш ефективна протиотрута. Засобів безпеки існує набагато більше, ніж шпигунської техніки.

Один з методів захисту  пропонує, наприклад, фірма “Гран-Прі”. Нещодавно ряд російських високо посадовців і бізнесменів отримали від неї листи, в яких їм запропоновано  записувати на комп’ютер всі телефонні розмови, які впродовж доби ведуть їх співробітники. Таке прослуховування гарантує захист від інтелектуальних крадіжок, розголошення фінансових та виробничих таємниць. Підтвердженням споживчої вартості цієї пропозиції служить той факт, що чинними клієнтами фірми “Гран-Прі” є Центральний банк Росії, Зовнішторгбанк, радіокомпанія “Русское радио” тощо. 

 

11.4  Форми  та способи захисту прав об'єктів  інтелектуальної власності

 

За свідченням Міжнародного альянсу з інтелектуальної власності (МАІВ), який проводить діяльність майже у 100 країнах світу, способи захисту прав об'єктів інтелектуальної власності мають містити:

• прийняття законів, що передбачають використання сильних стримуючих кримінальних санкцій;
• надання правоохоронним органам повноважень на проведення необхідних заходів з виявлення порушень і конфіскацію незаконної контрафактної продукції, а також обладнання, на якому вона виготовлена;
• представлення суду повноважень на спрощення підтвердження авторських та суміжних прав для прискорення судочинства, заборону незаконної діяльності; прийняття рішень про конфіскацію та знищення контрафактних товарів або передачу їх в розпорядження правоволодільця.

Підтвердженням важливої ролі жорстких заходів з кримінального  переслідування є успіхи, досягнуті у таких несприятливих країнах, як Північна Корея, Італія, Таїланд, Тайвань.

Для прикладу, США за порушення  авторських прав, скоєних умисно з  метою фінансової вигоди, передбачають штраф до 500 тис. доларів і ув’язнення до 10 років.

Законодавство Греції за аналогічний злочин передбачає 2 роки ув’язнення, Сінгапуру - 3, Франції - 4, Польщі та Угорщини - 5, Португалії - 6, Малайзії – 20.

Немає ніякого сенсу  створювати державну систему надання  прав на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власникам цих прав не гарантується їх захист на належному рівні. Власники прав повинні мати можливість вживати заходів щодо правопорушників, з метою компенсації своїх збитків і запобігання подальших порушень.

Розрізняють дві форми  захисту прав на інтелектуальні продукти:

• юрисдикційну, що передбачає застосування цивільно-правового, кримінально-правового та адміністративно-правового заходів відповідними державними органами (судовий і адміністративний порядки);
• неюрисдикційну, що здійснюється особами самостійно без звертання до державних органів (наприклад, при відмові виконати певні дії, передбачені ліцензійною угодою). 

Способи захисту прав в судовому порядку підрозділяються  на цивільно-правові та кримінально-правові.

Законодавство дає потерпілим можливість обрати спосіб захисту на свій розсуд і вимагати від порушника:

1 Відновлення становища,  що існувало до порушення прав  шляхом усунення наслідків правопорушення.

2 Припинення дій, що  порушують право або створюють  загрозу його порушенню. При  цьому, забороняється незаконне виготовлення контрафактної продукції або використання товарного знаку, відшкодовуються збитки, включаючи упущену вигоду, або стягується незаконно отриманий прибуток (варіанти є взаємовиключними).

Вибір варіанту у кожному  випадку залежить від наявності фактів та оцінки реальної ситуації. Іноді можна швидко визначити незаконно отримані прибутки. Але, якщо справа складна, позивач може опинитися перед загрозою довготривалого судового розгляду, який взагалі може не забезпечити повного розслідування і відшкодування збитків.

Сьогодні не існує  однозначних методів оцінки і  єдиних підходів або формул для визначення розміру збитків. Існуючі методи і підходи є доволі суб’єктивними  і варіюються в залежності від  проведення судочинства.

У багатьох випадках доброзичливі переговори між власником та порушником прав дозволяють знайти компромісні рішення з уникненням судової тяганини. Однак, якщо переговори результатів не принесли, патентоволоділець зобов’язаний звертатися до суду.

Позов до суду є також  досить дієвим при захисті прав на комп'ютерні програми.  Практично всі суперечки у цих випадках зводяться до з’ясування двох питань: чи є комп'ютерна програма охороноспроможною і чи належать права на неї позивачу. Доказами за таким позовом є будь-які фактичні дані, які підтверджують факт початкового (виникає у автора) або похідного права (виникає у осіб, до яких воно перейшло) на комп'ютерну програму. Позивач для підтвердження авторства може надати суду матеріали з підготовки створення програми, її версії, свої особливі приховані знаки, які були вставлені у код програми тощо.

Цивільно-правові  способи – це заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються права авторів, припиняється порушення, а порушник несе матеріально-правову відповідальність з відшкодуванням правоволодільцю заподіяних збитків.

Кримінальна відповідальність настає, якщо правоволодільцю завдана  матеріальна шкода у значному, великому або особливо великому розмірах, або, якщо злочин вчинено вдруге, або  з використанням службового становища.  

У випадку кримінально-правової відповідальності порушник відповідає за свої дії не перед власником прав, а перед державою.  

Серйозна робота з  припинення правопорушень в області  інтелектуальної власності в  Україні тільки починається. Створюється  судові прецеденти на захист прав авторів: вже відомі непоодинокі відомості про конфіскацію та знищення великих партій підробок, штрафи та навіть ув'язнення піратів.