Мотивація і стимулювання праці державних службовців

Для забезпечення стабільності ДПС велике значення має налагодження взаємодії між службами матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Особливу роль у цій сфері виконують керівники органів ДПС. Будучи розпорядником бюджетних кредитів, вони несуть персональну відповідальність за фінансову діяльність підпорядкованих органів. Це право і обов'язок керівника у сучасних умовах набуває особливого значення. На відміну від держав з стабільною економікою, йому немало зусиль необхідно докладати у сучасних умовах для мінімально достатнього фінансового забезпечення відповідного органу, що дає можливість виконувати покладені на нього завдання.

Основним фактором який найбільше сприяє стимулюванню праці персоналу в органах ДПС України є рівень заробітної плати через те, що від її рівня залежить добробут та соціальне становище працівника податкової служби. Тому розмір заробітної плати є одним з найсуттєвіших факторів за допомогою якого можна впливати на продуктивність праці податкового службовця. Для порівняння стану з умовами стимулювання податкових органів розміром заробітної плати розглянемо показники видатків з Державного бюджету України на оплату праці державних службовців за 2009 та 2010 роки та порівняємо дані показники з показниками інших державних служб та органів таких як Кабінет Міністрів, Апаратом міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх місцевих органів та місцевими державними адміністраціями [17,18].

Так обсяг видатків на оплату праці працівників органів виконавчої влади порівняно з 2009 роком, збільшився на 289,9 млн. грн. або в 1,3 раза і склав у 2010 році 1,4 млрд. гривень. Питома вага вказаних видатків у загальному обсязі видатків на утримання органів виконавчої влади становила 51,3 відсотка, а для податкової служби цей показник становив 53,4% (таблиця 2.1.1).

Отже, виходячи з показника питомої ваги витрат на заробітну плату в загальних витратах на утримання державної податкової служби, можна сказати, що затрати на заробітну плату складають більшу половину в загальних видатках, а тому найбільше матеріальне стимулювання працівників державних органів та органів Державної податкової служби України відбувається саме через грошове забезпечення службовців. Ця тенденція прослідкується не тільки в ДПС, а й в інших органах виконавчої влади.

Проте високий рівень оплати праці в органах Державної податкової служби не може не відбитись на зацікавленості працівника залишатись працювати саме в цьому органі виконавчої влади, адже рівень оплати праці в ньому в порівнянні з іншими виконавчими органами державної влади найвищий. Про вірність даного твердження свідчить такий показник як динаміка загальної чисельності працівників в органах ДПС України(Табл. 2.1.2)

Таблиця 2.1.2

Динаміка загальної чисельності атестованих працівників Державної податкової адміністрації за період 1995-2003 роки
 

З даної таблиці видно, що чисельність працівників в органах ДПС України є досить стабільною, але з 2011 року має тенденцію до зменшення чисельності, оскільки відбулася реформа по скороченню державних кадрів.

Структура видатків на поточне утримання органів ДПС у 2010 році відображена на мал. 2.1.1.

Мал. 2.1.1

Структура видатків на поточне утримання органів ДПС України у 2010 році

Отже на малюнку 2.1.1 видно, що в 2010 році у структурі видатків Державної податкової служби України у своїх видатках найбільше коштів витратили на послуги зв’язку(24%), на оплату транспортних послуг(20%), на предмети та матеріали(10%) та м’який інвентар(6%)[3, 198].

2.2. Стимулювання через соціальне забезпечення

Стимулювання через соціальне забезпечення працівників органів ДПС України сприяє забезпеченню працівника мотивацією до праці через його потребу в безпеці, яка в ієрархії потреб за Маслоу займає друге місце після фізіологічних потреб. Потреба в безпеці необхідна для будь-якого працівника в органах ДПС, адже вона надає йому впевненість в довгостроковому періоді, а отже соціальне забезпечення реалізує стимул працівника до подальшого професійного зростання та здійснює передумови до покращення якісних та кількісних показників в особистій та колективній праці.

Реалізація стимулів на сьогоднішньому етапі розвитку органів Державної податкової служби України через соціальне забезпечення в здійснюється в системі. Ця система діє згідно Закону України Про державну податкову службу в Україні від 04.12.1990 № 509-XII (зі змінами та доповненнями), передбачає застосування наступних соціальних гарантій для податкових службовців:

1. Надання щорічної та додаткові відпустки для державних службовців.

2. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

3. Пенсійне забезпечення і грошова  допомога державним службовцям

Ураховуючи особливості проходження державної служби в органах державної податкової служби, Законом України ”Про державну податкову службу” передбачається захист особистих і майнових прав посадових осіб органів державної податкової служби, відшкодування державою шкоди, завданої посадовій особі органу державної податкової служби, обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб. Органи державного страхування виплачують страхові суми службовцям органів ДПС України в таких випадках:

1. У випадку загибелі (смерті) застрахованого в період роботи
або до одного року після звільнення унаслідок тілесних ушкоджень,
отриманих під час виконання службових обов'язків - його спадкоємцям
(за пред'явленням свідчення про право на спадщину) у розмірі 12,5-
кратного річного посадового окладу і доплат за ранг і вислугу років
працівника.

2. При встановленні застрахованому інвалідності у зв'язку зі
здійсненням службової діяльності до закінчення одного року після
звільнення зі служби:

- інваліду І групи - у розмірі 7,5-кратного річного посадового
окладу та доплат за ранг і вислугу років;

- інваліду II групи - у розмірі 5-кратного річного посадового
окладу та доплат за ранг і вислугу років;

- інваліду ІІІ групи - у розмірі 2,5-кратного річного посадового
окладу та доплат за ранг і вислугу років.

3. У випадку одержання застрахованим у зв'язку із здійсненням їм службової діяльності:

- тяжкого тілесного ушкодження - у розмірі річного посадового
окладу та доплат за ранг і вислугу років;

- менш тяжкого тілесного ушкодження - у розмірі піврічного
посадового окладу та доплат за ранг і вислугу років.[3, 202]

4. У разі загибелі співробітника державної податкової служби у зв'язку із здійсненням службової діяльності або при нанесенні йому тяжких тілесних ушкоджень, що виключають подальшу можливість займатися професійною діяльністю, родині загиблого чи його утриманцям виплачується одноразова допомога за рахунок коштів Державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винуватців, а також протягом десяти років - різниця між розміром його поса­дового окладу і пенсією.

Збиток, заподіяний майну співробітника ДПІ у зв'язку зі служ­бовою діяльністю, відшкодовується у повному обсязі з коштів бюд­жету України з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

2.3. Стимулювання через міри правової відповідальності             

Паралельно з мірами заохочення законодавство передбачає при необхідності юридичну відповідальність державних службовців, а саме: дисциплінарну, матеріальну, адміністративну і кримінальну. Відпові­дальність проявляється у застосуванні до державних службовців тих чи інших засобів покарання, передбачених законодавством, за винне скоєння ними правопорушення, тобто за такі проступки і дії, що юридично визнані як протиправні.

Закон України „Про державну службу" у статті 38 передбачає, що особи, які винні у порушенні законодавства про державну служ­бу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідаль­ність згідно з чинним законодавством. Тобто робиться загальне посилання до відповідних галузей права, нормами яких (матеріаль­ними та процесуальними) повинні бути передбачені певні правові наслідки за порушення вимог законодавства про державну службу.

У той же час статтею 14 зазначеного Закону передбачені особ­ливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодав­ством про працю України, до державних службовців можуть вжива­тися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присво­єнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення державним службовцем провини у службі, тобто пору­шення (невиконання) службових обов’язків, правил внутрішнього трудового розпорядку, наказів адміністрації, вимог законодавчих актів, якщо за ці дії не передбачена кримінальна відповідальність[19, 12].

Так, наприклад, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку має наступати догана чи звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою (органом), від якої залежить призначення (звільнення) службовця на посаду, або службовою особою (органом), вищою за посадою щодо вказаних осіб (органів).

Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня про­вини і мають термін давності шість місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців, осіб нача­льницького та рядового складу органів внутрішніх справ, проку­рорів, суддів, працівників митної служби наступає згідно із спеці­альними статутами.

Особливості підстав адміністративної відповідальності державних службовців у тому, що вони несуть її за порушення встановлених загальнообов'язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, підпорядковані їм пра­цівники порушують встановлені правила. Державні службовці мо­жуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпе­чення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих державних службовців.

Кримінальна відповідальність державних службовців за вчинення кримінальних злочинів настає у загальному порядку. Щодо категорії службових злочинів, що передбачені главою VII Кримінального Кодексу України, то суб'єктом цих злочинів може бути тільки посадо­ва особа, яка вчинила одну з наступних дій:

                порушила власні повноваження, тобто не виконувала чи неналежно виконувала повноваження;

                перевищила повноваження, тобто вчинила акт, на який вона
не мала законної влади; вийшла за межі законної влади чи недотриму­валась установлених форм реалізації повноважень;             

                вчинила акт, що входить до її повноважень, але з метою, яку не
передбачає закон (зловживання владою, хабарництво, службовий
підлог).