Этика менеджмента

 

5. В управлінській  діяльності використовують старі  та незаперечні норми управління  організаціями, тобто закони менеджменту.

Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

Закон оптимального поєднання централізації  і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної

Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності:

процесу менеджменту;

функцій та методів менеджменту;

управлінських рішень;

керуючої  та керованої систем організації;

внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

розвитку  менеджменту тощо.

 

6. У теорії менеджменту  розрізняють два типи організаційних  структур управління виробництвом: бюрократичні та адаптивні структури.

Для бюрократичних (механістичних) організаційних структур властиві високий рівень розподілу прав, розвинута іерархія управління ланцюгом команд, наявність численних прав і норм поведінки персоналу, підбір кадрів за діловими та професійними якостями.

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати наукомістку технологію.

Бюрократичні й адаптивні  структури є крайнощами, а реальні  структури реальних організацій  перебувають у різних співвідношеннях. Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Існують:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна організаційна структура;

- функціональна організаційна структура;

- лінійно-функціональна організаційна структура;

- дивізіональна організаційна структура;

- матрична організаційна структура.

Розглянемо, наприклад, найвідоміший тип адаптивних організаційних структур управління - матричний тип.

Матричний тип організаційної структури — сучасний ефективний тип організаційної структури управління, що створюється шляхом поєднання структур лінійного та програмно-цільового типів. їх особливості, переваги та недоліки. Такий тип структури використовують фірми, виробництво продукції яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірми, котрим потрібно мати добру маневреність у питаннях виробництва та стратегії.  Наприклад, проектна організація — тимчасова структура, що складається для вирішення певного завдання. її сутність полягає в тому, щоб зібрати в одну команду найкваліфікованіших співробітників організації з метою здійснення складного проекту в установлений термін із заданим рівнем якості, не виходячи за межі встановленого кошторису. Використовуються тільки для вирішення будь-яких особливо масштабних завдань, наприклад, створення космічного корабля.

За такої структури  управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли має бути зробленим з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як виконуватиме ту чи іншу роботу.

Ця структура популярна  серед підприємств у наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та припиняти виробництво застарілої.

 

7. Модель - це умовний образ об'єкта дослідження, що відображає його характеристики: властивості, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри, значимі для мети дослідження. Головною характеристикою моделі є спрощення реальної життєвої ситуації, до якої він застосовується. Оскільки форма моделі менш складна, то найчастіше підвищує здатність керівника до розуміння і вирішення постають перед ним проблем.

Моделі розрізняють  фізичні та абстрактні.

Фізична (матеріальна) - зберігає фізичну природу об'єкта. До фізичних моделей відносяться випробувальні стенди для перевірки якісних характеристик матеріалів і конструкцій; макети споруд. Специфічним видом фізичного моделювання є імітаційні (ділові управлінські ігри, тренінги) моделі для вдосконалення управління.

Перевагою фізичних моделей  є їх наочність, надійність результатів  спостереження, можливості коригування. Недоліки - складність організації  здійснення моделі, потреба в одночасному використанні значного числа випробувань, значні витрати на створення унікальних моделей з певними виробничими ситуаціями.

Абстрактні  моделі дозволяють описати об'єкт формальною мовою у вигляді чисел, графіків, діаграм, малюнків. Абстрактні моделі поділяються на графічні, текстові, логічні, математичні, електронні або машинні.

Конструювання моделі на основі попереднього вивчення характеристик  об'єкта називається моделюванням. Модель рішення найчастіше називають модель «чорного ящика», тому що об'єкт управління недостатньо вивчений.

Вона представлена на Мал.2:

Мал. 2. Модель „Чорного ящика”

 

Серед факторів що входять: керовані; відомі, але некеровані; невизначені. Стрілками, спрямованими на об'єкт, позначені вхідні змінні, що впливають на об'єкт управління.

Керованими  змінними є фактори, на які може впливати керівник підприємства, наприклад, чисельність працівників, кількість обладнання, що використовуються технології виробництва продукції та ін.

Некерованими змінними вважаються фактори, на які неможливо впливати, наприклад, поведінка споживачів, постачальників та ін Невизначеними факторами є як правило чинники ризику. Стрілкою, що виходить від об'єкта, позначені вихідні змінні, за якими оцінюється діяльність об'єкта.

Зміст процесу розробки рішення в цьому випадку зводиться  до пошуку оптимального рішення, найбільшою мірою відповідного заданому критерію.

 

8. Основні методи прийняття рішень:

Аналітичні  методи – встановлюють аналітичні залежності між умовами виконання завдання і її результатами (методи економічного аналізу діяльності фірми).

Статистичні методи – засновані на зборі, обробці й аналізі статистичних матеріалів.

Теоретико-ігрові методи – призначені для обґрунтування рішень в умовах невизначеності, неповноти інформації (теорія статистичних рішень і теорія ігр)

Експертні методи – застосовуються при недостатньому обсязі інформації (метод вагових коефіцієнтів, метод простого ранжирування).

Евристичні методи – використовуються коли завдання мають нестандартний характер, ґрунтуються на якісних, а не на кількісних змінних:

Метод "мозкової атаки". Іноді виникають ситуації, коли особам, що приймають рішення досить складно знайти будь-який варіант рішення проблеми. В цьому випадку можливе застосування методу "мозкової атаки", який дозволяє виявити і співставити індивідуальні судження, спектр ідей стосовно розв'язання проблем, а потім прийняття відповідного рішення.

Метод ключових запитань. Метод доцільно використовувати для добору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації або впорядкування тієї, що вже при розв'язанні проблеми. Запитання, що ставляться виступають стимулом для формування стратегії і тактики рішення завдання, розвивають інтуїцію, формують алгоритми мислення, приводять людину до ідеї рішення, спонукають до вірних відповідей.

Метод вільних  асоціацій. Відмічено, що на етапі генерування ідей при використанні нових асоціацій підвищується результативність творчої діяльності за рахунок народження нових ідей. В процесі зародження асоціацій встановлюються неординарні зв'язки між елементами вирішуваної проблеми і колишнім досвідом осіб, що залучені до колективної роботи. Метод враховує особливості діяльності мозку людини, що виробляє нові ідеї при виникненні нових асоціативних зв'язків.

Метод інверсії. При пошуку ідеї вирішення проблеми часто можна знайти, змінивши напрям пошуку на протилежний, такий, що суперечить традиційним поглядам, які склалися, продиктованим логікою і здоровим глуздом. Нерідко в ситуаціях, коли логічні прийоми, процедури мислення виявляються безплідними, оптимальна протилежна альтернатива рішення.

Метод особистої  аналогії. При розв'язанні проблеми інколи здійснюється заміна досліджуваного об'єкта, закони функціонування якого невідомі, на аналогічний об'єкт із вже відомими властивостями.

Метод Дельфі. Метод реалізується як багаторівнева процедура анкетування з обробкою і повідомленням результатів кожного туру експертам, що працюють ізольовано один від одного. Експертам пропонуються питання і формулювання відповідей без аргументування. Отримані оцінки обробляються в цілях здобуття середньої і крайніх оцінок. Надалі (у другому турі) експерти змінюють свою оцінку, пояснюючи причини коректування. Результати обробляються і повідомляються експертам. При відхиленнях оцінок від середнього значення експерти коментують їх. Тури повторюються, доки оцінки не стануть стабільними.

 

9. Прогноз - це форма пізнання, яка вивчає предмет з точки зору його динаміки, потенційних можливостей і взаємозв'язків з іншими об'єктами.

Під прогнозуванням розуміється визначення властивостей або стан об'єкта в майбутньому.

В якості інструментарію при прогнозуванні ситуації використовується система методів, за допомогою яких аналізуються причинно-наслідкові параметри  минулих тенденцій.

Методи прогнозування  класифікуються за різними ознаками:

- за періодом - короткострокові (1 рік і менше), середньострокові (2-5 років), довгострокові (понад 5 років) прогнози;

- за охопленням прогнозуванням об'єкта дослідження прогнози бувають загальними (прогноз загального розвитку народного господарства) і приватними (прогноз для окремих галузей, інфраструктури, окремих показників);

- за формою надання результату прогнози поділяються на якісні і кількісні. Перші базуються на чисельних, математичних процедурах, а другі - на використанні наявного досвіду, знань та інтуїції дослідника.

Серед якісних методів  прогнозу досить часто використовуються методи експертних оцінок, наприклад, метод Дельфі. Суть методу полягає в тому, що прогнозні оцінки визначаються на основі висновків експертів.

Недоліком експертних методів  є суб'єктивізм думок експертів, обмеженість їх суджень.

До кількісних прогнозами відносяться економіко-математичні методи, засновані на використанні кореляційного і регресивного аналізу, що дозволяє встановлювати тісноту зв'язку та вид залежності середнього значення якої-небудь величини від деякої іншої або від декількох величин.

Трендові  моделі прогнозування є рівняння, формалізують стійкі процеси розвитку економічного явища. Вони застосовуються для прогнозування найбільш стабільних закономірностей. Основний параметр трендових моделей - час, тобто по суті, мова йде про екстраполяції на прогнозований період тенденцій і закономірностей базисного періоду.

Регресійні (факторні) моделі відображають кількісну зв'язок одного показника з іншим або з групою інших (множинна регресія) показників. В якості змінних виступають фактори, що визначають динаміку попиту. Математичну основу побудови моделей становлять найважливіші положення теорії ймовірності, математичної статистики і вищої математики.

Морфологічний аналіз - метод прогнозування, в основу якого покладено побудову матриці характеристик об'єкта та його можливих значень. Далі на основі перебору характеристик і значень отримують різні варіанти прогнозу.

Методи  простої (формальної) екстраполяції полягають у перенесенні на майбутній період минулих і справжніх тенденцій на базі аналізу динамічного ряду. Даний метод досить простий і доступний, проте використання його доцільно тільки для короткострокових прогнозів, коли зміна тенденцій малоймовірно.