Этика менеджмента

Хоча для бізнесу  економічне обґрунтування прийнятих  рішень відіграє провідну роль, це не означає, що етика поступається або перешкоджає економічній чи іншій вигоді. При виробленні оптимального рішення важливо, щоб етичні міркування посилювали дію економічного чи інших факторів, а ті в свою чергу посилювали дію етичного. Етика не претендує на роль "судді", вона швидше спрямована на прийняття обґрунтованого рішення, виправданого з усіх точок зору.

Рішення виділити асигнування  для спонсорської діяльності або  на нові очисні фільтри неможливо  аргументувати економічними міркуваннями, але тут "спрацює" етика, враховуючи соціальні пріоритети. Продаж спиртного неповнолітнім збільшує прибуток, але не припустима з етичної, правової, соціальної точок зору, і їх сукупність переважує економічні доводи. Якщо з економічних чи технологічних причин не можна підвищити якість продукції, етичні вимоги до неї не зникають, а зводяться до мінімально прийнятного рівня (нешкідливість товару, невелике число рекламацій). Необхідність етичного обґрунтування прийнятого рішення з'являється в тих випадках, коли у керівництва виникає відчуття, що можуть бути порушені стандарти ділової моралі. При цьому беруться до уваги корпоративні етичні кодекси, а при виникненні нестандартної ситуації головну роль відіграють етичні погляди керівництва або групи менеджерів рівного службового статусу.

Гнучке застосування ділової етики дозволяє підприємству максимально використовувати потенціал етичного фактора, що в кінцевому підсумку відбивається на результативності праці.

Основоположний принцип, що об'єднує хороший бізнес і благо  суспільства, полягає в тому, що суспільство  створює відповідні структури та інститути в ім'я цілей, які йдуть на благо суспільства. Якщо бізнес-структури та інститути не служать процвітанню суспільства, суспільство їх перетворює. Якщо ділова практика не йде на благо суспільства, суспільство оголосить її поза законом. Зрозуміло, ідеальною вона ніколи не стане, але до цього варто прагнути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

1. Яхно Т.П., Лапшина I.A. Міжнародний менеджмент: Навч. noci6. -Л.:Компакт - ЛВ,2005

2. Румянцева З.П., Саломатин Н.А. Менеджмент организации -. Инфа-М, 2000 год.

3. Ботавина Р.Н. Этика деловых отношений, Москва: Финансы и   статистика, 2001

4.  Герет Т.-М., Клоноскі Р.-Дж. Етика бізнесу, Київ: Основи, 1999

5.  Федоренко Е.Г. Профессиональная этика, Киев: Вища школа, 1983

6. Рудинская Е. В., Яремович С. А. Корпоративний менеджмент: учеб пособие. – К.: КНТ, Ольга-Н, 2008.
7. Кибанов А.Я., Захаров Д.К., Коновалова В.Г. Этика деловых отношений: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2002
8. Кибанов А.Я. Основы управления персоналом: Учебник. — М.:НФРА-М, 2002.
9. Спивак В. Корпоративная культура. – СПб: Питер, 1995.

11.Шалушкин Н.И. Основы менеджмента и бизнеса. Спецкурс для деловых людей. – К., 1995

12.Бизнес путь: Джек Уэлч. 10 секретов величайшего в мире короля менеджмента. http://fictionbook.ru/author/kreyiner_styuart/biznes_put_djek_uyelch_10_sekretov_velic

13.История успеха:   Майкл Делл (род. 1965) – основатель Dell Computers

История стремительного взлета и уроки развития быстрорастущего бизнеса http://www.cecsi.ru/coach/cs_dell_michael.html

14.Корпоративная культура http://ru.wikipedia.org

 

РОЗДІЛ ІІ. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

 

1. Менеджмент (від англ to manage – управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – український відповідник “управління” – це функція, вид діяльності, зміст якого складає керівництво підлеглими в межах організації.

Менеджмент – це також галузь знань, що допомагає здійснити цю функцію. Зрештою, менеджмент – як похідна від “менеджер”, це певна категорія людей,  соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по управлінню.

Фундаментальний Оксфордський словник  англійської мови визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з  людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні  навички, орган управління, адміністративну одиницю.

Американські підручники для студентів  дають таке визначення: “Менеджмент  – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей  ”.

Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін “unternehmens – fuhneng” (управління виробництвом), французи теж вживають термін administration., public administration, тому використання англійського поняття “ management” не завжди доречне.

Виникає питання, чи англійське поняття “менеджмент” та українське “управління” тотожні, ідентичні? І так, і ні. У загальному змісті – це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття “менеджмент”, мають на увазі фігуру менеджера – людину, суб’єкта управління, що діє в деякій організації. Часто застосовують термін адміністрування “administration”, що краще відображає систему управління (з невизначеною особистістю).

По-друге, коли вживають термін “менеджер”, мають на увазі  професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням.

Отже, в більш повному  обсязі менеджмент – це процес планування, організації діяльності, мотивації  і контролю, а також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку тощо).

Пітер Ф. Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, сказав: “Управління – це особливий вид  діяльності, що перетворює неорганізований  натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу”.

 

2. Загальні функції менеджменту:

Планування - головна функція менеджменту, яка передбачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого формування; означає свідомий вибір рішення що роботи, як, кому і коли.

Організація як функція менеджменту направлена на формування управляючих та управляємих систем, а також зв'язків і відносин між ними, забезпечуючи упорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності кожного суб'єкта господарювання.

Мотивація - це процес спонукання працівників до високопродуктивної діяльності для задоволення своїх потреб і досягнення цілей організації.

Керівництво і контроль - це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, виявлення допущених відхилень від прийнятих рішень і визначення причин їх невиконання.

Координація як функція менеджменту являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного і гармонічного розвитку різних сторін (виробничої, технічної, фінансової та ін.) об'єкта при оптимальних витратах матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Регулювання - це вид управлінської праці, ціллю якої є подолання протиріччя між організацією і дезорганізацією, порядком і факторами, які порушують цей порядок.

Облік діяльності – ця функція здійснюється для одержання інформації про стан діяльності (оперативний, бухгалтерський і статистичний облік).

Аналіз  діяльності – складається в комплексному вивченні діяльності за допомогою арсеналу аналітичних і економіко-математичних методів для об’єктивної оцінки діяльності.

Загальні   функції  є абстрактними. Вони перетворюються  на реальну

управлінську  діяльність  лише  тоді,  коли з  їхньою допомогою  відбувається

реалізація    конкретних    функцій    менеджменту.   Тому   загальні    функції розглядають як основу здійснення будь-якого управлінського процесу.

Специфічні (особливі) функції виникають внаслідок горизонтального поділу праці, визначають його спрямованість на конкретний об'єкт управління та повністю залежать від організації. Зміст специфічних функцій управління в різних організаціях відображає їхні особливості, зокрема: призначення, тип виробництва, складність виробництва продукції, спеціалізацію тощо. Наприклад, управління основним виробництвом, збутом продукції, постачанням, фінансами, маркетингом.

 

3. Процесний підхід трактує управління як серію безпосередніх взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх діяльності організації. Вони дістали назву "управлінські функції". Кожна управлінська функція — це також процес. Отже, процес управління являє собою суму всіх функцій.

Процес управління містить  функції планування, організування, мотивації, контролювання та регулювання. Цих п’ять первинних функцій управління поєднані з процесами комунікацій та прийняття рішень. Керівництво (лідерство) — це самостійна діяльність.

Системний підхід. Система — це деяка цілість, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких певною мірою характеризує ціле. Згідно з системним підходом керівник має розглядати організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання, технологія, що орієнтовані на досягнення певних цілей і тісно переплетені з зовнішнім світом. Дещо спрощено організацію як систему можна описати так. Організація отримує з зовнішнього середовища інформацію, капітал, матеріали, трудові ресурси. Ці компоненти мають назву "входи". У процесі перетворення ці входи перетворюються на підприємстві у продукцію або послуги. Вони і є виходами організації. Якщо організація управління ефективна, то в процесі перетворення утворюється додаткова вартість. За цих умов збільшується обсяг продажу, зростають прибуток, задоволення працівників результатами своєї праці.

Ситуаційний підхід ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління визначається ситуацією. Через те що існує безліч факторів як у самій організації, так і у зовнішньому середовищі, не існує єдиного "кращого" методу управління. Щодо конкретної ситуації найефективнішим є той, що найбільш повно відповідає її суті.

 

4. Важливу роль в  управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень то що, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту  взаємопов'язані. Відмова від якогось  із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив і окремих працівників з метою виконання місії і досягнення цілей організації. Існують три види методів:

Економічні  методи управління - це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва. Фактори стимулювання, що лежать в основі економічних методів, діляться на:

Суть економічних методів  полягає у здійсненні непрямого  впливу на виконавців і створенні  таких економічних передумов, за яких вибір напряму своєї діяльності здійснює саме підприємство, його господарські підрозділи і окремі виконавці під впливом економічних стимулів, що діють як перспективи матеріальної вигоди або втрати.

Адміністративні методи – система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті  управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління - організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління - обов'язкови приписи, узгоджувальні дії, рекомендації).

Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми, психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). Соціально-психологічні методи менеджменту поділяються на соціальні (дослідження, реалізація визначених способів впливу на людей і т.і) та психологічні (гуманізація праці, психологічне спонукання, задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці, установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими).