Наукова індукція

Наукова індукція

ПЛАН

Вступ

1. Види індиктивних умовиводів. Помилки в індуктивних умовиводах.
2. Поняття і особливості наукової індукції.

Висновки

Список використаної літератури.

 

Вступ.

Пізнання в будь-якій галузі науки  і практики починається з емпіричного  пізнання. У процесі спостереження однотипних природних і соціальних явищ фіксується увага на повторюваності в них певних ознак. Стійка повторюваність наводить на думку, що кожна з таких ознак є не індивідуальною, а загальною, властивою усім явищам певного класу. Логічний перехід від знання про окремі явища до знання загального відбувається в цьому випадку у формі індуктивного умовиводу, чи індукції.

 

1. Види індуктивних умовиводів. Помилки в індуктивних умовиводах.

Індуктивним називається умовивід, у якому на підставі приналежності ознаки окремим предметам або частинам деякого класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

В історії фізики, наприклад, досвідним шляхом було встановлено, що залізні стрижні добре проводять  електрику. Така ж властивість була виявлена в мідних стрижнів і в срібла. З огляду на приналежність зазначених провідників до металів, було зроблено індуктивне узагальнення, що всім металам властива електропровідність.

В основі логічного переходу від посилок до висновку в індуктивному умовиводі лежить підтверджуване тисячолітньою практикою положення про закономірний розвиток світу, загальний характер причинного зв'язку, прояву необхідних ознак явищ через їхню загальність і стійку повторюваність. Саме ці методологічні положення виправдують логічну залежність і ефективність індуктивних висновків.

Основна функція індуктивних  висновків у процесі пізнання — генералізація, тобто одержання  загальних суджень. За своїм змістом  і пізнавальним значенням ці узагальнення можуть носити різний характер — від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці або універсальних суджень, що виражають загальні закони.

Історія науки показує, що багато відкриттів у фізиці в  галузі електрики, магнетизму, оптики були зроблені на основі індуктивного узагальнення емпіричних даних. Індуктивна обробка результатів спостережень передувала науковій класифікації рослин і тварин у біології. Індуктивним узагальненням зобов'язані багато гіпотез у сучасній науці. Важливе місце належить індуктивним висновкам у судово-слідчій практиці — на їхній основі формулюються численні узагальнення, що стосуються звичайних відносин між людьми, мотивів і цілей здійснення протиправних дій, способів здійснення злочинів, типових реакцій винуватців злочину на дії слідчих органів і т.п.

Повнота і закінченість досвіду впливають на суворість  логічного проходження в індукції, визначаючи в кінцевому рахунку  демонстративність або недемонстративність  цих умовиводів.

У залежності від повноти  і закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну індукцію і неповну індукцію. Розглянемо їхні особливості.

1. Повна індукція

Повна індукція — це умовивід, у  якому на основі приналежності кожному  елементу або кожній частині класу  певної ознаки роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Індуктивні умовиводи такого типу застосовуються лише в тих випадках, коли мають справу з закритими  класами, число елементів у яких є кінцевим і легко доступним  для огляду. Наприклад, число держав у Європі, кількість промислових підприємств у даному регіоні, число суб'єктів федерації в даній державі і т.п.

Представимо, що перед аудиторською комісією поставлена задача перевірити стан фінансової дисципліни у філіях конкретного банківського об'єднання. Відомо, що в його склад входять п'ять окремих філій. Звичайний спосіб перевірки в таких випадках — аналіз діяльності кожного з п'яти банків. Якщо виявиться, що в жодному з них не виявлене фінансових порушень, то тим самим можна зробити узагальнюючий висновок: усі філії банківського об'єднання додержують фінансової дисципліни.

Виражена в посилках цього умовиводу інформація про  кожний елемент кожної частині класу  служить показником повноти дослідження  і достатньою підставою для логічного  перенесення ознаки на весь клас. Тим самим висновок в умовиводі повної індукції носить демонстративний характер. Це означає, що при істинності посилок висновок буде необхідно правильним.

В одних випадках повна індукція дає стверджувальні висновки, якщо в посилках фіксується наявність певної ознаки в кожного елемента або частини класу. В інших випадках як висновок може виступати негативне судження, якщо в посилках фіксується відсутність певної ознаки у всіх представників класу.

Пізнавальна роль умовиводу повної індукції виявляється у формуванні нового знання про клас або рід явищ. Логічне перенесення ознаки з окремих предметів на клас у цілому не є простим підсумовуванням. Знання про клас або рід — це узагальнення, що представляє собою нову ступінь у порівнянні з одиничними посилками.

Демонстративність повної індукції дозволяє використовувати цей вид умовиводу  в доказовому міркуванні. Так, у геометрії  теорема про суму внутрішніх кутів  трикутника доводиться окремо для трьох  видів трикутників: гострокутних, прямокутних і тупокутних. З огляду на те, що в кожному з них сума кутів дорівнює 180° і усі вони складають кінцеву безліч, будують індуктивне узагальнення: у всякому трикутнику сума його внутрішніх кутів дорівнює 180°.

2. Неповна індукція. Популярна  індукція

Неповна індукція — це умовивід, у якому на основі приналежності ознаки деяким елементам або частинам класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Неповнота індуктивного узагальнення виражається в тому, що досліджують  не всі, а лише деякі елементи або частини класу. Логічний перехід у неповній індукції від деяких до всіх елементів або частин класу не є довільним. Він виправдується емпіричними підставами — об'єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою їхньою повторюваністю в досвіді для певного роду явищ. Звідси широке використання неповної індукції в практиці. Так, наприклад, під час збирання врожаю роблять висновки про засміченість, вологість і інші характеристики великої партії зерна на основі окремо узятих проб. У виробничих умовах по вибіркових зразках роблять висновки про якість тієї чи іншої масової продукції, наприклад, миючих засобів — у хімічній промисловості; труб, металевого листа, дроту — у прокатному виробництві; молока, круп, борошна — у харчовій промисловості.

Індуктивний перехід від деяких до усіх не може претендувати на логічну необхідність, оскільки повторюваність ознаки може виявитися результатом простого збігу.

Тим самим для неповної індукції характерно ослаблене логічне  проходження — правильні посилки  забезпечують одержання не достовірного, а лише проблематичного висновку. При цьому виявлення хоча б одного випадку, що суперечить узагальненню, робить індуктивний висновок неправильним.

На цій підставі неповну індукцію відносять до правдоподібних (недемонстративних) умовиводів. У таких висновках висновок випливає з правильних посилок з певним ступенем імовірності, що може коливатися від малоймовірної до дуже правдоподібної.

Істотний вплив на характер логічного  проходження у висновках неповної індукції має спосіб добору вихідного матеріалу, що виявляється в  методичності та систематичності формування посилок індуктивного умовиводу. По способу добору розрізняють два види неповної індукції: (1) індукцію шляхом перерахування, що одержала назву популярної індукції, і (2) індукцію шляхом добору, що називають науковою індукцією.

Популярною індукцією називають  узагальнення, у якому шляхом перерахування  встановлюють приналежність ознаки деяким предметам або частинам класу  і на цій основі проблематично  роблять висновок про його приналежність усьому класу.

У процесі багатовікової діяльності люди спостерігають стійку повторюваність багатьох явищ. На цій основі виникають  узагальнення, що використовуються для  пояснення подій, які наступили  і пророкування майбутніх подій  і явищ. Такого роду узагальнення бувають пов'язані зі спостереженнями за погодою, впливом кліматичних умов на врожай, причинами поширення хвороб, поведінкою людей у певних ситуаціях, відносинами між людьми й іншими. Логічний механізм більшості таких узагальнень — популярна індукція. Її іноді називають індукцією через просте перерахування.

Повторюваність ознак у багатьох випадках дійсно відображає загальні властивості явищ. Побудовані на її основі узагальнення виконують важливу  функцію спрямовуючих початків у  практичній діяльності людей. Без таких найпростіших узагальнень неможливий жоден вид трудової діяльності, будь то удосконалювання знарядь праці, розвиток мореплавання, успішне ведення землеробства, контакти між людьми в соціальному середовищі.

У процесі розслідування злочинів часто використовують емпіричні індуктивні узагальнення, що стосуються поведінки осіб, причетних до злочину. Наприклад: особи, що вчинили злочини, прагнуть сховатися від суду і слідства; погроза убивством часто приводиться у виконання; виявлення викрадених речей свідчить про причетність до злочину. Такі досвідчені узагальнення, чи фактичні презумпції, як їх нерідко називають у юридичній літературі, часто надають неоціненну допомогу слідству незважаючи на те, що вони є проблематичними судженнями.

Популярна індукція визначає перші  кроки й у розвитку наукових знань. Будь-яка наука починає з емпіричного  дослідження — спостереження  над відповідними об'єктами з метою  їхнього опису, класифікації, виявлення  стійких зв'язків, відносин і залежностей. Перші узагальнення в науці зобов'язані найпростішим індуктивним висновкам шляхом простого перерахування повторюваних ознак. Вони виконують важливу евристичну функцію первісних припущень, здогадів і гіпотетичних пояснень, що мають потребу в подальшій перевірці й уточненні.

Помилкові висновки про висновки популярної індукції можуть з'явитися через  недотримання вимог про облік  суперечних випадків, що роблять узагальнення неправильним. Так буває в процесі  попереднього розслідування, коли зважується проблема відношення доказів, тобто добору з безлічі фактичних обставин лише таких, котрі, на думку слідчого, мають відношення до справи. У цьому випадку керуються лише однією, можливо, найбільш правдоподібною або найбільше «близької серцю» версією і відбирають лише підтверджуючі її обставини. Інші ж факти, і насамперед такі, які суперечать вихідній версії, ігноруються. Нерідко їх просто не бачать і тому не беруть до уваги. Суперечні факти також залишаються поза увагою в силу недостатньої культури чи неуважності, дефектів спостереження. У цьому випадку слідчий опиняється в полоні фактів: з безлічі явищ фіксує лише ті, котрі виявляються переважними в досвіді, і будує на їхній основі поспішне узагальнення. Під впливом цієї ілюзії в подальших спостереженнях не тільки не очікують, але і не допускають можливості появи суперечних випадків.

Помилкові індуктивні висновки можуть з'являтися не тільки в результаті омани, але і при несумлінному, упередженому узагальненні, коли свідомо  ігнорують  або приховують суперечні випадки. Такі мнимі індуктивні узагальнення використовуються як виверти.

Некоректно побудовані індуктивні узагальнення нерідко лежать в основі різного роду марновірств  та неосвічених повір'їв.

 

 

2. Поняття і особливості наукової індукції.

Науковою індукцією називають умовивід, у якому узагальнення будується шляхом добору необхідних і виключення випадкових обставин.

У залежності від способів дослідження розрізняють: (1) індукцію методом добору (селекції) і (2) індукцію методом виключення (елімінації).

1. Індукція  методом добору

Індукція методом добору, чи селективна індукція, — це умовивід, у якому висновок про приналежність  ознаки класу (безлічі) ґрунтується  на знанні про зразок (підмножину), отриманому методичним добором явищ з різних частин цього класу.

При формуванні зразка варто  різноманітити умови спостереження.

Прикладом індукції методом  добору може служити наступне міркування про сорт озимої пшениці, що висівається, в одній з областей Росії. Так, проїжджаючи по магістралі, що перетинає одну з південних областей, відзначають по ходу проходження, що в декількох районах (наприклад, у шести) поля засіяні одним і тим самим сортом озимої пшениці. Якщо на цій основі зробити узагальнення, що у всіх 25 районах, а виходить, і у всій області висівається той самий сорт, то очевидно, що така популярна індукція дасть малоймовірний висновок.

Інша справа, якщо вибір  того ж числа районів буде зроблений  не випадково, по шляху проходження, а з урахуванням розходжень у  їхньому місці розташування і  кліматичних умов. Якщо обрані райони південні і північні, внутрішні і периферійні, степові і лісостепові і при цьому буде встановлена повторюваність сорту, виходить, можна з великою імовірністю припустити, що вся область використовує той самий сорт озимої пшениці.

Достовірний висновок у даному випадку  навряд чи буде обґрунтованим, оскільки не виключається можливість використання іншого сорту в районах, що безпосередньо  не спостерігалися.

2. Індукція  методом виключення

Індукція методом виключення -  це система умовиводів, у якій висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджуючих обставин і виключення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв'язку.

Пізнавальна роль елімінативної індукції — аналіз причинних зв'язків. Причинним називають такий зв'язок між двома явищами, коли одне з них — причина — передує і викликає інше — дію. Найважливішими властивостями причинного зв'язку, що визначають методичність елімінативної індукції, виступають такі її характеристики, як: (1) загальність, (2) послідовність у часі, (3) необхідність і (4) однозначність.