Концепція наукових революцій Т.Куна

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Курсова робота на тему:

«Концепція наукових революцій Т.Куна»

Виконавець

студентка VI курсу

62 групи спеціальність

Мова та література (англійська)

Заочна форма навчання

Корнійчук Тетяна Олександрівна

Науковий керівник

кандидат філософський наук

старший викладач

Ковтун Наталія Михайлівна

Житомир 2010

План

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ I. Наукова парадигма як основа розвитку науки у поспозитивізмі Т.Куна…………………………………………………………………………….5

Розділ II. Сутність та необхідність наукових революцій в інтерпретації Т.Куна……………………………………………………………………………12

Висновки…………………………………………………………………………20

Список використаної літератури……………………………………………….23

Вступ

Актуальність дослідження. У процесі осмислення розвитку науки перед нами постає питання, чому наука розвивається так, а не інакше, і перш за все ми повинні вияснити, як це фактично відбувається. З часом наукові дослідження стають все більше і більше розвинуті. Відбувається послідовне збільшення кількості наукових спеціальностей, частково шляхом розширення меж науки, частково шляхом поділу існуючих областей науки. І хоча обсяг наукового знання помітно зростає з часом, що ми можемо сказати про незнання?

Проблеми, які були вирішені за останні тридцять років, за сторіччя до цього взагалі не існували. У кожному столітті наукове знання, що є в наявності, по суті вичерпує те, що необхідно знати, залишаючи очевидні проблеми лише на горизонті існуючого знання. Чи є можливим або навіть повністю ймовірним, що сучасні вчені знають менше з того, що потрібно знати про свій світ, ніж вчені ХVІІІ сторіччя знали про свій? Поки ми не зможемо відповісти на таке запитання, ми не знаємо, що таке науковий прогрес і відповідно не можемо надіятись пояснити науковий прогрес.

Історія науки нерідко викладається як простий перелік фактів і відкриттів. При такому підході прогрес в науці зводиться до простого нагромадження і росту наукового знання (кумуляції), внаслідок чого не розкриваються внутрішні закономірності змін, що відбуваються в процесі пізнання. Цей кумулятивістський підхід і критикує Т.Кун у своїй книзі, протиставляючи йому свою концепцію розвитку науки через революції, які періодично відбуваються.

        Концепції Т.Куна, К.Поппера і І.Лакатоса, С.Тулміна, П.Фейерабенда і М.Полані займають гідне місце в скарбниці світової філософської думки. Проте, через свою багатогранність і актуальність питання філософії науки продовжують приковувати до себе увагу філософів і вчених різних спеціальностей. Інтерес до феномену науки, законам її розвитку виник давно, як і сама наука. З незапам'ятних часів науку досліджували і теоретично, і емпірично. У кожній науці формулюються не лише вислови про пізнання в тієї або іншої наочної області, але і загальні правила і розпорядження, що відносяться до побудови, методики і термінології.

Особливу увагу потрібно сконцетрувати на дослідженнях Т.Куна, що не обмежується описом тих чи інших подій, а є викладом визначеної загальної концепції розвитку науки. Ця концепція недосконала, не відповідає на багато питань, але вона рішуче порвала з цілим рядом старих традицій в аналізі науки і так яскраво, по-новому і виразно поставила деякі проблеми, потребу в рішенні яких усвідомлювалася багатьма вченими.

Мета дослідження: Дослідити основні положення розвитку науки за концепцією Т. Куна, обґрунтувати роль наукової парадигми як основи розвитку науки у поспозитивізмі вченого.

24

Об’єкт дослідження: концепція наукових революцій Т.Куна.

Предмет дослідження: вивчення особливостей наукових парадигм як основи концепції наукових революцій Т.Куна.

Завдання дослідження:

-         обґрунтувати наявність наукових парадигм як основи розвитку науки у поспотивізмі Т.Куна.

-         визначити сутність та необхідність наукових революцій в інтерпретації Т. Куна;

Розділ I . Наукова парадигма як основа розвитку науки у поспозитивізмі Т.Куна

Концепція соціологічної та психологічної реконструкції і розвитку наукового знання пов'язана з ім'ям та ідеями Т. Куна, викладеними в його широко відомій роботі з історії науки «Структура наукових революцій» . У цій роботі досліджуються соціокультурні та психологічні фактори в діяльності як окремих вчених, так і дослідницьких колективів. 
          Т. Кун вважає, що розвиток науки являє собою процес почергової зміни двох періодів - «нормальної науки» та «наукових революцій». Причому останні набагато більш рідкісні в історії розвитку науки в порівнянні з першими. Соціально-психологічний характер концепції Куна визначається його розумінням наукової спільноти, члени якого поділяють певну парадигму, прихильність до якої обумовлюється положенням його в даної соціальної організації науки, принципами, сприйнятими при його навчанні та становленні як ученого, симпатіями, естетичними мотивами і смаками. Саме ці чинники, на Куну, і стають основою наукового співтовариства[1,c.186]. 

У своєму дослідженні Т. Кун запропонував відмовитися від образу науки, що панував в неопозитивістській філософії, як системи знань, зміна і розвиток якої підпорядкований канонам методології і логіки, і замінити його образом науки як діяльності наукових співтовариств. До речі кажучи, віддаючи належне «закону і логіці», Кун зовсім не відкидав «неявне знання» і «інтуїцію», відводячи від себе звинувачення в суб'єктивізмі і ірраціоналізмі: «Я ніколи не вважав, що наука по своїй істоті є ірраціональною діяльністю [2,c.125]».

Специфіка образу науки за вченим полягала в тому, що логіко-методологічні чинники розвитку втрачають свою надісторичну нормативність і стають у функціонально - залежними від пануючого в ті або інші історичні періоди способи діяльності наукового співтовариства (парадигми). «Парадигма» в Т.Куна - основна одиниця виміру процесу розвитку науки. Це - в найзагальнішому вигляді - концептуальна схема, яка протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності.

Поняття «парадигма» виражає сукупність переконань, цінностей і технічних засобів, прийнятих науковим співтовариством, що забезпечують існування наукової традиції. Парадигма - це те, що об'єднує членів наукового співтовариства, і, навпаки - наукове співтовариство складається з людей, що визнають певну парадигму. Остання, як правило, знаходить своє втілення в підручниках або в класичних працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх рішення в тій або іншій галузі науки. До парадигм Т.Кун відносить, наприклад, динаміку Арістотеля, астрономію Птоломея, механіку Ньютона[7,с.234].

Філософ не раз звертався до поняття «парадигми», уточнюючи і конкретизуючи його вміст. Вихідне, первинне визначення цього поняття дається в «Передмові» його основної роботи, написаної в 1962 р. Тут Т. Кун пише, що «під парадигмою я маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу визначають модель постановки проблем і їх рішень в науковому співтоваристві[13]».

Будучи прийнятою моделлю (зразком) - хоча до цього парадигма в цілому не зводиться - вона носить історичний характер, будучи об'єктом для подальшої розробки і конкретизації в нових умовах. Саме це і зробив сам автор цього поняття в «Доповненні 1969 року» у зв'язку з критикою невизначеності даного поняття з боку своїх опонентів. Розглянемо услід за Т.Куном вміст поняття «парадигми» детальніше, спираючись на вказане «Доповнення»[13].

Як тут вважає Т. Кун, він «ощасливив» людство двома «великими відкриттями». Перше - виявлення загального механізму розвитку науки як єдність «нормальної» науки і «некумулятивних стрибків» (наукових революцій). Другим своїм вкладом в розробку проблем розвитку науки він рахує поняття парадигми як конкретного досягнення, як певного зразка.

Кажучи про це поняття, закріплене у відповідному терміні, Т. Кун відзначає, що в його книзі останній часто використовується в двох різних сенсах. «З одного боку, він позначає всю сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і т. д., які характерні для членів даного співтовариства. З іншого боку, він вказує на один вид елементу в цій сукупності - конкретні вирішення головоломок[13]». Перше визначення терміну, назване автором «соціологічним» є основним.

Наукові співтовариства як особливі структури в науці складаються з дослідників з певною науковою спеціальністю. Співтовариства, за Т.Куном, існують на безлічі рівнів. Найбільш глобальне - співтовариство представників природних наук. Нижче в цій системі основних наукових професійних груп розташовується рівень співтовариств фізиків, хіміків, астрономів, зоологів, т.д. Співтовариства представлені філософом як такі елементарні структури, які є «засновниками і архітекторами наукового знання». Парадигми і є щось таке, що приймається членами даних груп, які є не жорсткими структурами, а «діахронічними  утвореннями».

Пізніше, унаслідок того, що поняття  парадигми  викликало  тлумачення неадекватне  тому,  яке  йому  давав  Кун,  він  замінив  його   терміном «дисциплінарна матриця» і тим самим сталося ще більше  віддалення  цього поняття за змістом від поняття теорії і тісніше  зв'язалося  з  механічною роботою  ученого  по   певними   правилами.   Ці   матриці   є дисциплінарними, оскільки «змушують учених до  певної  поведінки,  стилю мислення,  а  матриці  -  тому що  складаються  з  впорядкованих  елементів різного роду, причому, кожен  з  них  вимагає  подальшої  специфікації[2,с.125]. Дисциплінарна матриця, за Куном, складається з чотирьох основних  елементів: 

-          Символічні узагальнення, які мають чисто формальний характер або легко формалізуються. Інакше кажучи, це закони і визначення деяких термінів теорії, виражених в «потужному апараті» логічних і математичних формул.

-          «Метафізичні частини парадигм» - це такі загальновизнані визначення як «теплота є кінетичною енергією», «всі явища існують завдяки взаємодії атомів», і тому подібне.

-          Ціннісні установки, що впливають на вибір напряму дослідження. На думку Куна, відчуття єдності в співтоваристві учених-природників виникає багато в чому саме завдяки спільності цінностей.

-          «Загальноприйняті зразки», «визнані приклади» вирішення конкретних завдань («головоломок»), що забезпечують функціонування «нормальної науки». Філософ вважає, що «відмінності між системами «зразків» більшою мірою, чим інші види елементів, складають  дисциплінарну матрицю, визначають тонку структуру наукового знання»[6,с.65].

      За своїми функціях парадигми відіграють  як  пізнавальну  роль,  так і нормативну.  Вони  дають   вченим   основні   принципи   їх   пізнавальної діяльності і форми реалізації цих принципів. Парадигми є  джерелом  методів,  проблемних  ситуацій,   стандартів   рішення проблем, прийнятих в тих або інших співтовариствах учених.  Нижчим  рівнем організації наукового знання, в порівнянні з  парадигмою,  є  наукова теорія. Кожна теорія створюється в рамках тієї  або  іншої  парадигми.  Теорії, що існують в рамках різних парадигм не можуть порівнюватися. Тому одна і  та

же теорія не може  входити  в  різні  парадигми  без  попереднього  її серйозного переосмислення. А це означає, що при зміні  парадигм  неможливо здійснити спадкоємність теорій:  у контексті нових парадигм старі  теорії  отримують новий зміст, іншу інтерпретацію.

Крім усього іншого, парадигми підрозділяються  таким чином: 

1) загальнонаукова парадигма, що визнається всім науковим співтовариством і  суспільною свідомістю незалежно від  галузі  знань,  виду  діяльності,  країни; 

2) приватна  парадигма,  твірна  теоретичної  основи  різних   галузей знань і використовувана в практичній діяльності в  тій  сфері,  до  якої ці науки відносяться;

3)  локальна  парадигма,  що несе  на  собі  відбиток специфічного пізнання і вживання загальнонаукових і приватних парадигм тій  або іншій локальній цивілізації або країні з врахуванням  властивого  їй  менталітету.

Все  ці  три  види  парадигм  нерозривно  зв'язано   між   собою,   причому

Пануюча роль   належить   загальнонауковій   парадигмі, яка по-різному застосовується в різних галузях знання і країнах[2,с.175].

«По-друге, структура  кожної  парадигми  включає  декілька  поясів:  спадкове  ядро,  яке  відображає   кумулятивний   накопичені елементи парадигм, що давно вийшли з користування;  частину  змінюваної  парадигми, що була  виправдана; фундаментальні основи  нової  парадигми,  які  потім  увійдуть  до  складу спадкового  генотипу;  перехідну  частину   цієї   парадигми,   яка підлягає заміні на наступному витку спіралі наукового пізнання[10]».

      Згідно поглядам Т. Куна, процес прийняття і  зміни  парадигм  повністю раціонального пояснення не має. Дане  явище  має  своїм  джерелом соціально-психологічну природу і згідно  вченому  зміна  парадигм  подібна релігійному перевороту.

   Під час своїх досліджень Т. Кун чим далі, то сильніше переконувався, що в історичній перспективі розвиток навіть так званих точних наук є далеким від гладкості та однозначності. Історія науки жодною мірою не є поступовим нагромадженням даних і формуванням усе точніших теорій. Натомість ясно вимальовується її циклічність зі специфічними стадіями і характерною динамікою. Цей процес є закономірним, і зміни, що відбуваються, можна осягнути і навіть передбачити; зробити це дає змогу центральна в теорії вченого концепція парадигми.  Деякі з парадигм мають філософську природу, вони є загальними та всеосяжними, інші ж парадигми керують науковим мисленням у досить специфічних, обмежених сферах досліджень. Тому якась одна парадигма може стати обов’язковою для всіх природничих наук, інша — лише для астрономії, фізики, біології чи молекулярної біології, ще одна — для таких високоспеціалізованих та езотеричних сфер, як вірусологія або генна інженерія [2,с.185].