Соціальна психологія в системі наукових знань

Тема: «Соціальна психологія в системі наукових знань»

1. Дискусія про предмет СП в 20-і рр..

У вітчизняній  соціальній психології виокремлюють кілька етапів, пов'язаних з дискусією про  предмет соціальної психології. У 20-ті роки XX століття в колишньому Радянському Союзі мала місце дискусія з приводу предмета соціальної психології, в якій взяли участь Л. Войтоловський, Г. Челпанов, М. Рейснер та ін. Зокрема, Георгій Челпанов (1862—1936 pp.) — російський психолог, засновник і директор Московського психологічного інституту — запропонував поділити психологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Першу слід розробляти в рамках марксизму, а власне психологію варто залишати емпіричною. Позицію Г. Челпанова заперечували В. Артемов, В. Бехтерев та ін. Так, відомий фізіолог, засновник рефлексології Володимир Бехтерев (1857—1927 pp.) у своїй фундаментальній праці «Колективна рефлексологія» дав визначення предмета соціальної психології — вивчення діяльності учасників зборів у широкому розумінні цього слова. Власне соціально-психологічні проблеми, за В. Бехтєревим, мають розв'язуватися в певній галузі, яку він назвав «колективною рефлексологією». Вчений виокремив ознаки колективу: спільність завдань та інтересів спонукує колектив до єдності дій. Введення особистості в спільноту дало змогу вченому трактувати колектив як збірну особистість. Серед соціально-психологічних механізмів він вирізнив взаємодію, взаємостосунки, спілкування, а серед колективних — спадкові рефлекси, настрій, спостереження, творчість, погодженість дій, зосередження. На погляд В. Бехтерева, люди об'єднуються в колективи за допомогою взаємонавіювання, взаємонаслідування, взаємоіндукції. Його експериментальні дослідження впливу спілкування і спільної діяльності на формування процесів сприймання та пам'яті заклали підвалини експериментальної соціальної психології. 

2. Сучасні уявлення  про предмет СП

 У 50—60-ті  роки XX століття знову було розгорнуто  дискусію з приводу предмета  соціальної психології (О. Ковальов, Б. Паригін, В. Мясишев та  ін.). Г. Андреева вирізняє наявність у той час трьох підходів щодо вирішення цього питання. Перший підхід отримав поширення серед соціологів, які розуміли соціальну психологію як науку про «масоподібні явища психіки». Представники другого підходу — психологічного — вважали предметом дослідження соціальної психології особистість. За допомогою третього підходу вчені намагалися синтезувати два попередніх і розглядали соціальну психологію як науку, котра вивчає й масові психічні процеси, і стан особистості у групі.

 Як бачимо, за різних періодів розвитку соціальної психології її предмет визначали як:

 • причинну  зумовленість психічного соціальним, шо було предметом обговорення  ще під час дискусії 1920-х років  і стало передумовою розвитку  соціально-психологічних досліджень  у рамках загальної психології та педагогіки;

 • співвідношення  соціальної (суспільної) психології  та ідеології, психології соціальних  груп та особистості (традиції, громадська думка, звичаї, інші  масові психічні явища суспільної  свідомості);

 • закономірності поведінки людей, зумовлені їхньою спільною діяльністю, взаємодією та взаємовпливом один на одного.

 Останній  погляд на соціальну психологію  склався поступово як результат  дискусії про предмет соціальної  психології у 20-х і 60-х роках.  Його можна вважати компромісним рішенням, що поєднало в собі два різні підходи — психологічний і соціологічний. Виходячи з цього погляду, дослідження в галузі соціальної психології підтверджують, що до визначення предмета соціальної психології слід рухатися як від особистості, так і від масових психічних явищ. Саме в рамках цього підходу Г. Андрєєва пропонує робоче визначення предмета соціальної психології: вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, зумовлених належністю їх до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп.

Аналізуючи  кризові явища, які виникли в  соціальній психології в 60—70-ті роки минулого століття, дослідники одну з важливих причин цієї кризи вбачають у тому, що соціальна психологія занадто  довго залишалася індивідуалістичною й нездатною пояснити соціальну поведінку людей у великих соціальних групах. Такий стан справ передусім пов'язаний з тим, що в соціальній психології основним методом є лабораторний експеримент, критика якого означає спробу соціальних психологів вийти за межі експериментальної ситуації. Зокрема, європейські соціальні психологи вказують на практичну значущість експериментальних даних і адекватність їхньої теорії, здатність соціальної психології пропонувати способи-розв'язання та прогнозування соціальних проблем.

Серед явищ, які вивчає соціальна психологія, передусім слід назвати такі:

 • психологічні  процеси, стани і властивості  індивіда, які проявляються в  результаті його входження до  взаємостосунків з іншими людьми  та спільнотами, в цілому до  системи соціальних відносин (це такі прояви особистості, як комунікабельність, конфліктність та ін.);

 • феномен  спішування між людьми в усіх  його проявах, наприклад діалогічна  взаємодія, міжособистісне спілкування  та ін.;

 • групові  процеси, які проявляються у  формі нормативного впливу більшості чи меншості, лідерства, керівництва тощо;

 • психологічні  властивості різних соціальних  груп і масових явищ (паніка, чутки,  мода та ін.).

 При цьому  стверджується, що соціальна психологія  має право називатися наукою  за умов, якщо вона наділена можливістю висвітлювати закономірності виникнення, розвитку і прояву соціально-психологічних явищ. Тобто соціальна психологія має вивчати закономірності виникнення, функціонування та прояву соціально-психологічних явищ на макро-, середньому та мікрорівні, в різних сферах, за нормальних, ускладнених і екстремальних умов (А. Деркач, А. Сухов та ін.).

Таким чином, предметом соціальної психології є  вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і прояву реальності, яка складається у  процесі суб'єктивного відображення людиною об'єктивно наявних соціальних стосунків і соціальних спільнот. З точки зору особистості й міжособистісних стосунків у цьому визначенні важливими є:

 • особистісні  механізми регуляції соціального  процесу;

 • ціннісне  ставлення індивіда до соціального, шо дає можливість соціальній психології пояснити, як та чи інша людина поводиться в соціальному середовищі, в тій чи іншій групі, як її поведінка, що сформувалася в результаті суб'єктивного відтворення індивідом об'єктивного світу, та діяльність впливають на функціонування соціальної спільноти, яким є індивідуальний внесок кожної людини у процеси функціонування групи;

 • соціально-психологічні  чинники, які у процесі взаємодії  і спілкування визначають розвиток  активності особистості.

 Загалом,  соціальна психологія — наука  про взаємозв'язок соціального  і психічного, їхню взаємодію  та взаємозалежність, їхній взаємовплив  на рівні окремої людини чи  спільноти; про соціально-психологічні  явища, які виникають у процесі  соціальної взаємодії і характеризують індивіда та групу. 

3. Завдання сучасної  СП

Розвиваючись  у єдності теоретичних і практичних аспектів, соціальна психологія постійно поглиблює і розширює свій предмет, паралельно розв'язуючи конкретні соціально-психологічні проблеми, тим самим виконуючи різноманітні теоретичні і прикладні завдання:

— розв'язання загальних наукових проблем, пов'язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, поясненням процесу суб'єктивного  відображення об'єктивної дійсності, розробленням соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень (соціально-психологічні прояви особистості, сфера спілкування, міжособистісних стосунків та групових процесів, соціально-психологічні явища у макросередовищі та ін.);

— вивчення проблем, пов'язаних зі змінами соціально-психологічної  реальності, аналізом шляхів і засобів  упливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування;

— теоретичне осмислення місця і ролі людини, що розвивається, у суспільстві, яке також змінюється; виявлення конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки;

— дослідження  відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах, а також у зв'язку з утвердженням у соціумі нової системи цінностей і форм власності;

— вироблення теоретичних основ соціально-психологічної  діагностики, консультування та надання  допомоги.