Поняття евфемізмів та їх переклад

психічних недоліків людини, дискримінації  людини в суспільстві. Проте політ коректні лексичні одиниці еволюціонували. Деякі з них по-новому називають звичні явища й поняття, ставлять під сумнів традиційні явлення про людину, суспільство й місце людини в природі. Із цієї точки зору політкоректна лексика іноді наближається до дисфемізмів, хоча, на відміну від дисфемізмів, політкоректні лексичні одиниці рідко є грубими чи непристойними. Еволюція політкоректної лексики в напрямку від евфемізмів до провокативних лексичних одиниць є перспективним напрямком подальшого дослідження, адже вони відображають специфічну картину світу, властиву окремим представниками

сучасного постмодернового суспільства, і ця картина світу істотно відрізняється від традиційної. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Історія дослідження евфемізмів

     Дослідження ненормативної лексики, зокрема евфемізмів, проводяться вітчизняними та зарубіжними лінгвістами давно. Передумовою до вивчення евфемізмів в І половині ХХ століття стали фундаментальні дослідження вченими таких явищ, як просторіччя (В.В. Виноградов), соціальні діалекти (В.М. Жирмунський, Л.П. Якубинський, Є. Д. Поливанов), міське просторіччя (Б.О. Ларін). Увага філологів до нелітературних форм мови з новою силою виявилася в 90-х рр. ХХ століття, що було зумовлено змінами в мові на тлі політичних, економічних і соціальних перетворень. У цей час відзначається найсильніший вплив жаргонної й просторічної лексики на літературну мову, спричинений входженням у публічне життя представників різних соціальних груп – носіїв специфічних жаргонів й інших форм нелітературного мовлення. Водночас змінюється й психологічне ставлення людей до мови – норма (насамперед, на лексичному, стилістичному рівні) демократизується, стає більш вразливою щодо нелітературних засобів. Еталонне мовне середовище більшою мірою в цей період формують ЗМІ, вони ж виступають джерелом популяризації сленгової й іншої ненормативної лексики і заміна її на евфемізми. На такому тлі, а також внаслідок названих екстралінгвістичних причин у мові кінця ХХ – початку XXI століття формується якісно нове явище – загальний сленг (далі – ЗС) – особливий лексико-фразеологічний шар, що становить основу сучасного просторіччя, одиниці якого, втративши зв'язок зі своїм джерелом (корпоративним або професійним сленгом), стали поширюватися в усному розмовному мовленні, стаючи, таким чином, загальновідомими й уживаними широким колом носіїв мови незалежно від віку, рівня освіти, професії й інших соціальних характеристик.[5]

      Тобто евфемізми виникали з появою лексики  обмеженого вжитку і з розвитком ЗМІ та політичних відносин.  
 
 
 

4.   Діалекти і сленг

     Окремі  види мовних розбіжностей мають назву  діалекта (соціального, територіального), жаргону, сленгу.

     За  визначенням, взятим з світової електронної  енциклопедії під назвою Вікіпедія діалект – різновид мови, характерний для специфічної групи носіїв мови, що визначається не лише територіальною структурою але й іншими факторами, як, наприклад, соціальний клас. Діалект мови може мати навіть свій окремий словник. Також зазначено, що діалект, який відноситься до окремого соціального класу, називається соціолект. А також до варіативності мови відносяться: стандартна мова, жаргон, що характеризується специфічною лексикою, сленг, місцевий говір, піджин.

     Діалект – це територіальний, часовий або соціальний різновид мови. Немає нічого дивного, наприклад, у тому, що йоркширський свиновод, репортер газети «Таймс», лондонський крамар і вишколений співробітник Форін Офіс (Міністерства закордонних справ) вживають різну лексику. Діалектом користується певна спільність людей, а тому він відрізняється своїми рівнями – семантичним, фонетичним і граматичним. Відрізняється діалект і віл мовного стандарту – зразкової унормованої мови, яка протиставлена просторіччю і є обов’язковою для формального спілкування – у навчальних закладах, державних установах тощо. [13]

     Кожний  діалект вживається у відповідному мовному колективі. Утворенню діалекту нерідко сприяють історичні обставини. Так, у 12–13 ст. на території Британських  островів існували мовні розходження, внаслідок чого з часом утворились три територіальні діалекти:

     1. Північний діалект, в основі  якого лежать нортумбрійські  мовні особливості (сучасний шотландський  діалект).

     2. Середньо острівний діалект з  його підвидами – східним і  західним, що лягли в основу  загальнонаціональної англійської мови.

     3. Південний діалект, що ґрунтується  на залишках мови західно саксонських  племен. У південному діалекті  за середньовічного часу виділився  кентський діалект, який пізніше  свої властивості втратив.

     Вагомий вклад у формування національної мови зробили відомі літературні діячі, які своїми творами сприяли зміцненню загально мовних норм. До цих людей належать Джеффрі Чосер, Вільям Кекстон, Вільям Шекспір.

     Стійкішими  є діалекти соціальні (раніше їх називали класовими). Це варіанти (різновиди) мови, якими користуються окремі соціальні угрупування людей. Соціальні діалекти охоплюють низку суспільно, генетично, функціонально і структурно різних явищ, що розподіляються на професіоналізми і жаргони або арго; останні мають в мові назву сленг (slang, lingo).

     Професійні  діалекти, як різновид діалектів соціальних, охоплюють лексику, що їй надають  перевагу мовці одного фаху або виду занять. Жаргон складається із навмисне утворених (морфологічно або семантично) елементів, вживаних з метою відокремлення від решти мовців даної спільності. Інколи це буває потаємна мова (грабіжників, волоцюг, членів релігійних каст). [2]

      Американський уряд має декілька імпліцитно-натякових  мовних діалектів: officialese, official jargon, bureaucratese, Federal prose, State та gobble-dygook, а офіційною мовою Міністерства Оборони США є діалект Pentagonese, відомий ще під абревіатурою DOD. У Великобританії такий діалект знають під назвами Whitehallese та Obscuranto. Жаргони типу bureaucratese характеризуються двома прагматичними особливостями: 1) мотиваційний чинник їх вживання – прагнення виключити з групи людей, що до неї не належать; 2) щоби підвищити свій статус, політики, використовуючи, зокрема, запозичені одиниці, вживають різноманітні синоніми, маючи на меті заплутати прості повідомлення та надати їм важливості. Таким чином, політичні евфемізми спотворюють інформацію та стають незрозумілими пересічному реципієнтові. Х.Роусон [10] подає цілу низку евфемізмів імпліцитного мовлення політиків: вбивство політичного діяча подається як executive action, незгода між опозиційними партіями – як exchange of views, расовий апартеїд – як separate development, змова з метою скинути іноземний уряд – як caper; економічний термін depression (криза) вважається терміном-табу, тому він відомий як deflation, disinflation, rolling readjustment, а безробіття як наслідок кризи евфемізується лексемою underutilization; хабар у політичних колах номінується одиницями baksheesh (запозичення з перської), contribution, cumshaw, kickback чи commission, а нелегальне присвоєння грошей – лексемою expropriation:

      “I am now saying that maybe a contribution was made”.

      (Daily News, 04/05/1987).

     У вжитку існує п’ять визначень  сленгу – низька і вульгарна мова вулиці, римований жаргон, жаргон ремесла  або фаху, перекручена лексика і нонсенс.

     Сленг – це лексика розмовного типу, яку  вважають нижчою від загальновживаного  стандарту; це слова, що у стандартній  мові або не вживаються, або мають  особливий лексико-семантичний зміст.

     Цікава  історія походження термінів: слово сленг з’явилося на початку 19 ст.; жаргон – значно раніше (слово спочатку означало, за Чесером, щебетання птахів). Терміном lingo визначають спрощені мови, такі як Beach-la-Mar, Pidgin-English, хоча останні за своєю природою – не діалекти, а міжмовні спрощення, яки тимчасово виконують роль мови.

     Сленг – це квінтесенція розмовної мови, що пов’язана з життєвими зручностями, а не з науковими законами, граматичними правилами чи філософськими ідеями. Слова і фрази перетворюються у сленг тоді, коли починають вживатись у межах професійних груп, змінюючи свої значенні в мові. [13]

     Вживання  сленгу переслідує певну мету: відбиває настрої молодшого покоління  мовців, служить засобом дотепів  і гумору, подає явище описово, допомагає заволодіти чужою увагою, уникнути кліше, підкреслити додаткову рису явища, полегшити спілкування. При цьому збагачується скарбниця лексичних засобів мови.

     Історія європейського сленгу починається  з 13 ст., коли з’явилась назва Rotwalsh (теперішнє Rotwelsh) – різновид жаргону волоцюг. Перші спостереження сленгу в Англії зроблено на початку 16 ст. Коплендом у його книзі «The Hye Waye to the Spittel House» (між 1517–1537 рр.).

     У 20–21 ст. сленг – це лексика, що притаманна окремим суспільним колам – школам і університетам, політичним і професійним угрупуванням, військовим. У сленгу знаходять відбиття куховарство, мода, торгівля, особисті зацікавлення (хобі). [9]

1.5 Сленг та жаргон

     Поняття сленгу все більше починає завойовувати увагу сучасної філології. В даний час існує достатньо велика кількість визначень сленгу, що нерідко суперечать один одному. Суперечності ці торкаються перш за все об'єму поняття «сленг»: суперечка йде, зокрема, про те, чи включати в сленг одні лише виразні, іронічні слова, які є синонімами літературних еквівалентів, чи ж ще і всю нестандартну лексику, використання якої засуджується в громадянстві освічених.

     В першій дефініції сленг – це просто ряд слів, що не являються термінами, що використовуються в термінологічному значенні, ніби «двірник» або «запаска» у автомобілістів. Такі слова не годяться для офіційної інструкції, але зручні для ділової розмови професіоналів.

     У другому випадку це вже щось абсолютно  інше: перед нами слова, що вже покинули професійну сферу і що вийшли «в світ». Дуже важливо ще одна відмічена О.С. Ахманової якість: всі подібні слова яскраво експресивні.

     1. Сленг – це не літературна  лексика, тобто слова і поєднання,  що знаходяться за межами літературного  англійського (Standard English) – з погляду  вимог сучасної літературної норми.

     2. Сленг – це лексика, що виникає  і уживається перш за все  в усній мові.

     3. Сленг – це емоційно забарвлена  лексика.

     4. Сленг характеризується більш  менш яскраво вираженим фамільярним  забарвленням переважної більшості  слів і словосполучень. Ця властивість сленгу обмежує стилістичні межі його вживання.

     5. Фамільярне емоційне забарвлення  багатьох слів і виразів сленгу  відрізняється великою різноманітністю  відтінків (жартівлива, іронічна, глузлива, зневажлива, презирлива, груба і  навіть вульгарна).

     6. Залежно від сфери вживання  сленг можна підрозділити на  загальновідомий і загальновживаний (General Slang) і маловідомий і вузьковживаний (Special Slang).

     7. Багато слів і виразів сленгу  незрозумілі або малозрозумілі  для основної маси населення  (особливо в період їх виникнення і переходу в ширшу сферу вживання), тому що вони перш за все пов'язані з своєрідною формою виразу – наприклад, при численних випадках перенесення значення (фігурального вживання), такого характерного для сленгу. Незрозумілість може також бути результатом того, що ці сленгізми є запозиченнями з діалектів і жаргонів іноземних мов. [17]

     Проте якщо при обговоренні дефініції  «сленгу» ще не існує єдиної думки, що це таке, то термін «жаргон» має достатньо  чітке тлумачення. Жаргон трактується як якийсь різновид мови, соціальний діалект, який відрізняється від загальнонаціональної мови особливим лексичним складом, фразеологією тощо. Істотною особливістю жаргону є те, що він використовується певними соціальними, професійними або іншими групами, об'єднаними загальними інтересами.

     Деякі лінгвісти, наприклад В.А. Хомяков, виділяють таку функцію жаргону, як «функція конспіративної комунікації», особливо якщо йдеться про кримінальний жаргон. [19] Цієї ж думки дотримується і А.Д. Швейцер, що вважає, що жаргон – це «зашифрована мова», незрозуміла для необізнаних. Подібна точка зору заперечується Л.І. Скворцовим, який відзначає успішне засвоєння багатьох жаргонізмов просторіччям і їх перехід в експресивну базу розмовної мови, що навряд чи було б можливим, володій жаргон таємним характером.