Особливості використання термінологічної лексики у наукових текстах (на прикладі юридичних наук)

Вступ

Українське  наукове термінознавство дедалі більше набуває ознак цілісної, сформованої  галузі знань. Творення та функціонування наукової термінології є важливим чинником розвитку наукової та літературної мови загалом.

Українська  наукова термінологія сформована переважно на власній лексичній основі, проте її функціонування в умовах зростання наукових і міжмовних інтеграційних процесів зумовило наявність значної кількості іншомовних запозичень.

Творення термінів відбувається за моделями словотвору української мови шляхом використання спеціальних словотворчих елементів (морфем), які відтворюють конкретні значення.

У курсовій роботі досліджено особливості становлення  та розвитку української термінології, виявлено специфічні її ознаки як складової  частини лексичної системи української мови, закономірності розвитку у науковій термінології.

Актуальність  дослідження на сучасному етапі  є очевидною, оскільки це обумовлено складними процесами розбудови  української держави, мови та тим, що суспільство з кожним роком винаходить все нові і нові технології, прилади, поняття тощо, які потребують якогось певного словесного означення.

Темою дослідження  та розвитку наукової термінології свого  часу цікавились такі визначні мовознавці, як П. Житецький, О. Потебня, О.Огієнко, А. Кримський, на сьогодні – Ю. Шевелев, М. Комова, О. Горбач та інші.

Мета курсової роботи – проаналізувати та оцінити  терміни у юридичних науках, їхнє походження та способи творення. Завдання курсової роботи полягає у:

• висвітленні поняття «термін», його призначення, функції та класифікації;
• поданні характеристики творення термінів, до яких належить суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний, абревіаційний, синтаксичний способи термінотворення та спосіб основоскладання;
• аналізі та загальній оцінці термінів юридичних наук та їх способи термінотворення.

Об’єктом курсової роботи є дослідження термінологічної лексики, а предметом – аналіз та оцінка юридичних термінів у наукових текстах.

Мета і завдання курсової роботи допомогли сформулювати структуру дослідження, де у першому розділі термінологія розглядається як наука, розкривається її призначення, походження, подано загальну характеристику, визначення, класифікацію. Другий розділ присвячений творенню термінів, їх адаптації до нашої мови. У третьому розділі висвітлено загальний аналіз, проведена оцінка термінів у наукових текстах, подано приклади з аналізованого видання юридичних наук.

Курсова робота супроводжується елементами науково-довідкового  апарату, зокрема, вступу, висновків, списку використаної літератури, предметно-іменного покажчика та додатків.

1. Загальна характеристика термінологічної лексики

1. 1. Термінологія  як наука

Сучасна українська термінологія є складовою і невід’ємною частиною лексичної системи мови. Вона сформувалася на власній мовній основі за загальномовними словотвірними моделями і засвоювала все те, що на час її творення виробило людство.

Наукова термінологія не є  сталою системою. Вона розвивається і пристосовується до потреб сучасності. Слово «термінологія» узвичаєне як назва системи термінів. Зважаючи на це, доцільно у значенні «наука» використовувати назву термінознавство, що дає змогу уникнути зайвої полісемії. Термінознавство – це наука, яка займається загальнотеоретичними питаннями терміна, термінології, номенклатури. Становлення термінознавства як наукової дисципліни починається з 30-х років XX ст. Сучасні термінологічні словники цього слова не фіксують, хоча з’явилося воно ще у 60-х роках минулого століття. Натомість у цьому значенні часто вживається слово термінологія [14, C.184].

Термінознавство тісно пов’язане з лінгвістикою, логікою, філософією, конкретними галузями знань. Філософська теорія про пізнаваність світу та окремих його сторін доводить, що усе в світі взаємопов’язане і є у постійному розвитку. Відповідно і терміносистеми повинні відбивати цей взаємозв’язок. Ідею, що терміни необхідно розглядати не як ізольований об’єкт, а як компоненти певної терміносистеми, вперше висловив учений-термінолог Д. Лотте. Як і будь-які інші системи, терміносистеми – це структурні побудови, де терміни знаходяться між собою у певних зв’язках. Їх специфіка полягає у тому, що ці системи відкриті, динамічні і, за характером, природно-штучні. Системність термінології реалізується на двох рівнях – логічному (наявність ієрархічних семантичних зв’язків між поняттями) і лінгвістичному (використання спеціалізованих морфоло-гословотвірних засобів). Логічні і лінгвістичні чинники розвитку термінології є взаємозумовленими, оскільки система термінів виражає систему понять. Логічна проблематика тісно пов’язана з поняттям дефініції терміна, а лінгвістична проблематика – з термінознавством та способами існування терміна на рівнях фіксації наукового пізнання (у термінологічних словниках) і на рівні функціонування (у науковій та навчальній літературі). Таким чином, термінологія — це не система термінів, а сукупність термінів, що входять у певну термінологічну систему.

Розбудова теорії самостійного формування національної мови з ХІ-ХІІст. передбачає дослідження  закономірностей та специфічних ознак розвитку національної наукової термінології як невід’ємної частини лексичного складу мови на усіх рівнях мовної структури.

В умовах зростання  інтересу до походження української  мови питання про її генезис є  наріжним каменем у встановленні самобутності і давності історії національної мови. На кожному історичному етапі питання походження східнослов’янських народів та їхніх мов тлумачилося по-різному, залежно від наявного фактичного матеріалу, ідеологічних позицій дослідників. На думку визначних українських мовознавців XIX – першої половини XX ст. П. Житецького, О. Потебні, О. Огієнка, українська мова за часів Київської Русі вже існувала. А. Кримський обґрунтував своє твердження про те, що українська мова XI ст. «стоїть посеред східного слов’янства цілком уже відокремлена» на вислідах дослідження величезного мовного багатства. У Давній Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне, тобто спільні діалекти для багатьох верств населення) і дві писемно-літературні мови — давньоруська і церковнослов’янська. Поступово, зокрема, за митрополита-письменника Іларіона, києворуська писемна мова витіснила церковнослов’янську майже з усіх сфер життя, крім церковної (богослужбових книг та церковних відправ), і стала державною мовою Київської Русі [10, C. 89-104].

Теорію про  завершення формування української  мови на межі XI-XIIст. розвивають сучасні, учені Ю. Шевелев, О. Горбач, Г. Швторак. Ґрунтуючись на досягненнях історичних та філологічних наук, вони доводять безпідставність доктрини про єдину давньоруську народність та єдину давньоруську мову, з якої нібито значно пізніше, у ХІV-ХV ст., розвинулися українська, білоруська та російська мови.

Вплив наукової термінології на формування національної мови виявляється у розширенні термінологічної лексики української мови за рахунок слів, пов’язаних з новими видами розумової і практичної діяльності, у взаємодії з лексичною системою живої, розмовної мови, у категоріальній диференціації лексем (належності до різних категорій – назв процесів, предметів, явищ, осіб, закладів), в утворенні на основі розрізнених термінів перших системних утворень.

2. Терміни: поняття, визначення, призначення

Термінологія  пов’язана з системою понять певної науки, а номенклатура етикує її об’єкти і може бути виражена будь-яким умовним позначення (буквами, цифрами, словами). У визначенні сутності терміна на першому плані – співвідношення терміна і поняття, оскільки будь-яка наука являє собою чітку систему взаємопов’язаних між собою понять. Поняття, назване словом, відображає об’єктивну істину. Слово в системі – термін, слово, як позначення предмета – номен.

Сьогодні під  номенклатурою розуміють:

• сукупність номенів, тобто назв;
• сукупність умовних символів, графічних позначок, що складаються з цифр та букв;
• сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині [4, C. 54].

Перебуває термінологія в органічному зв’язку із загальнолітературною мовою на генетичному, лексико-семантичному, морфолого-синтаксичному рівнях.

Термінові «термінологія» відповідають два поняття:

• сукупність термінів однієї галузі знань, що відображає сукупність понять цієї галузі;
• загальна сукупність термінів усіх галузей знань. Термінологією також називають науку про терміни, хоча в спеціальних монографічних дослідженнях функціонує синонім – термінознавство.

Термінологія  не охоплює професійну лексику, оскільки між ними існують істотні відмінності. Термін – це офіційна, часто стандартизована  назва наукового поняття, це спеціальна лексика сучасної науки і техніки. Професіоналізми – напівофіційна лексика, часто архаїчна лексика старих ремесел і спеціальних занять. Професіоналізмам властива функціонально-стильова обмеженість та наявність емоційно-експресивних конотацій.

Отже, термінологія – це сукупність термінів, що входять у певну термінологічну систему. Терміносистема – впорядкована сукупність термінів, які адекватно відтворюють систему понять спеціальної сфери людських знань або діяльності. Кожна терміном система відображає термінологічний і поняттєвий апарат, ієрархічну систему понять конкретної науки.

Особливу функцію, яку має термінологія – це функція назви. Тому вона є самостійним, функціональним різновидом загальнолітературної мови, що традиційно називається мовою науки. Термінологія належить до тієї системи, до якої вона входить природним шляхом, тобто до складу наукової лексики. До жодної іншої лексичної системи термінологія належати не може у своїй прямій функції, адже термінами називаються спеціальні поняття, які виникають у сфері наукової діяльності. Належність термінів винятково до мови науки зумовлена не тільки функціонально (виникнення і використання), але й тим, що терміни співвідносні з поняттями. Термінологія розглядається як самостійний об’єкт, бо вона має низку відмінних ознак функціонального, структурно-генетичного, лексико-семантичного, морфологічного, словотвірного характеру. Термінологія кваліфікується як основна, найінформативніша частина лексичної системи мови науки. А мова науки кваліфікується як самостійний функціональний різновид загальнолітературної мови поряд з іншими різновидами – мовою художньої літератури, розмовною мовою.        

Завдання та функції української  термінології полягають у:

• дослідженні історії формування національних термінологічних систем;
• вивчення концептуальних засад термінотворення і терміновживання;
• виявлення основних засад системної організації на рівні номінації;
• з’ясування питання термінологізації і детермінологізації. Щоб вирішити ці проблеми, необхідно дослідити історію розбудови української наукової мови, вивчити джерела українських природно сформованих терміносистем [4, C. 56].

Лінгвістична  проблематика термінології дихотомна (двояка). Вона поділяється на загальнолігвістичну і спеціальну.

У сфері загальнолігвістичної проблематики термінології виділяють такі основні питання:

• термінознавство як лінгвістична наука про терміни;
• місце термінознавства серед інших лінгвістичних дисциплін;
• методологічні основи вивчення термінів і системи термінів;
• загальнотеоретичні проблеми термінознавства як складової частини проблематики загального мовознавства (фонетика, лексикологія, морфологія, фразеологія, словотвір, синтаксис);
• термінологічні дослідження у сфері лексикологічних і лексикографічних дисциплін;
• завдання міжнародних термінологічних організацій;
• підготовка термінологів-спеціалістів різних галузей фахових знань.

Спеціальна  лінгвістична проблематика охоплює  дослідження таких проблем термінознавства:

• система термінів та її мікросистеми (визначення наукового поняття терміт; система термінів, яка виражає систему понять; місце галузевої терміносистеми у системі усіх наукових термінів; місце підсистеми наукових термінів у лексичній системі мови);
• способи існування термінів у сфері мови і мовлення;
• поширення термінів серед іменників, прикметників, дієслів, прислівників;
• інтернаціональні терміни (місце запозичених термінів у системі національної мови, словотвірна структура запозичених термінів, спеціалізація семантики термінів-запозичень, принципи міжнародної координації у сфері термінів);
• спеціальні терміни і загальновживана лексика (загальновживана лексика як джерело поповнення термінології; структурно-словотвірна система загальновживаної лексики як основа для побудови системи термінів; мікросистема термінів як складова частина лексичного складу мови на лексико-семантичному рівні; вторинна номінація і детермінологізація; вплив термінології на загальновживану лексику);
• лексико-семантична структура термінів (визначення поняття лексичної семантики термінів, процес Термінологізації загальновживаних слів, принципи вивчення семантики термінів);
• структурно-словотвірна проблематика (моделі термінотворення; специфіка словотвірної системи термінів: центральні і периферійні словотвірні моделі, ступінь продуктивності словотвірних моделей у різних галузевих терміносистемах, процес стандартизації термінів, процес регуляції словотвірних моделей);
• моделювання термінології (вироблення принципів моделювання термінів різних галузей знань, типів словотвірних моделей).