Контрольная работа по «Охорона праці»

   У нашій  країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу  організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого  випромінювання та від типу джерела  випромінювання.

   Для захисту  від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити  на попередження переопромінення персоналу  шляхом:

• збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню);
• скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);
• екранування джерела випромінювання (захист екранами).

 

   Під закритими  джерелами радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин  в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно  якомога швидше застосовувати дистанційне  управління роботою обладнання, яке  дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

   Захист  від внутрішнього опромінення вимагає  виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння  їх у повітря робочого простору.

   Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної небезпеки - на жовтому фоні три червоних пелюстки (рис. 14.2). Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

   Радіоактивні  речовини повинні знаходитися в  спеціальних приміщеннях. По кожному  з них необхідно вести суворий  облік надходжень і витрат, щоб  виключити можливість їх безконтрольного  використання. Порядок транспортування  радіоактивних речовин регламентується  спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних  контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені  вимоги з охорони праці. Керівництво  цих організацій зобов'язане розробити  детальні інструкції, в яких викладено  порядок проведення робіт, облік  збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок  проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії  яких базується на таких методах:

• іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);
• сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);
• фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).

 

   Результати  усіх видів радіаційного контролю повинні  реєструватися і зберігатися  протягом 30-ти років. При індивідуальному  контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

 

   Питання 3.1 

   Небезпечні  зони устаткування. Класифікація та призначення  засобів захисту. 

   Застосування  хімічної зброї під час першої світової війни спричинило необхідність термінової розробки засобів протихімічного захисту. Відсутність їх була причиною масових уражень і великих  жертв серед населення.

   Вперше  засоби захисту з'явились в 1915 році і мали вигляд марлевих пов'язок, просякнутих  водними розчинами гіпосульфіту і соди. Ці пов'язки застосовувались  для захисту від хлору, який використовували  під час війни німці. З появою нових ОР: фосгену, хлорпікрину та інших, в просякнення вологих  пов'язок-протигазів почали додавати гліцерин, розчини поташу, уротропіну, оцтовокислого  калію та інші, а кількість шарів  марлі доходила до декількох десятків. Однак ці маски були незручні внаслідок  крайньої специфічності використаного  в них принципу хемосорбції при  повільній дії реакцій; з'ясувалось, що маски неміцні, швидко висихають.

   Перший "сухий" протигаз, в якому використані  захисні властивості вугілля  активованого, винайшов і запропонував у 1915 році видатний вчений М.Д. Зелінський за участю інженера Е.Л.Куманта. В подальшому з'явилась необхідність аерозольного фільтра, оскільки шар активованого вугілля не затримував частинок отруйного диму.

   Після застосування шкірно-наривної ОР іприту, після виникнення проблеми захисту  всієї поверхні шкіри, були запропоновані  костюми із промаслених тканин, захисні  маски (мазеутворювальні компоненти: тваринний  жир; наповнювачі – окис цинку  та ін.). В подальшому намітився ще один принциповий шлях захисту шкіряного  покриву, який полягав у просякненні  звичайного військового обмундирування компонентами, що взаємодіяли з ОР, але зберігали повітропроникність одягу.

   Окрім індивідуальних засобів захисту, почали створюватися і колективні засоби захисту  від ЗМУ. Спочатку це були бліндажі і військові сховища з полотнищами  біля входу для затримки парів  ОР.

   Слід  відмітити, що в даний час, не дивлячись  на великі досягнення, абсолютно неуразливих  засобів від усіх уражаючих факторів сучасної ЗМУ нема, але засоби захисту  при своєчасному і правильному  їх використанні можуть в десятки  разів зменшувати втрати людей від  ураження. 

   Індивідуальні засоби захисту

   Класифікація  засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) від ЗМУ.

   Всі ЗІЗ  від ЗМУ можуть бути поділені в  залежності від їх призначення, застосування і принципу захисної дії. За призначенням ці засоби поділяються на:

• загальновійськові, призначені для оснащення всього особового складу;
• спеціальні, призначені для забезпечення захисту окремих категорій військовослужбовців.

 

   За  застосуванням ЗІЗ поділяється  на:

• засоби захисту органів дихання (ЗЗОД),
• засоби захисту очей (ЗЗО) і
• засоби захисту шкіри (ЗЗШ). За принципом дії ЗІЗ бувають фільтруючі та ізолюючі.

 

   Індивідуальні засоби захисту органів  дихання (ЗЗОД).

   До  ЗЗОД відносяться ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВІ  ЗАСОБИ: фільтруючі протигази великогабаритні: МО-4У і РШ-4; фільтруючі протигази  малогабаритні: ПМГ, ПМГ-2, ПБФ, ПМК, ПМК-2; респіратор Р-2; СПЕЦІАЛЬНІ: шолом для  поранених у голову ШР, додатковий (гопкалітовий) патрон ЛП-2, ПРВ, ПРВ-У, ПЛ-2, ПЛ-3, ізолюючі протигази: ІП-4, ІП-5, ІПСА.  

   Класифікація  засобів індивідуального захисту  органів дихання

   Призначення, принцип дії | Загальновійськові | Спеціальні

   Марка комплекту | ФПС | Лицьова частина

• Протигази великогабаритні
• Фільтрувальні | РШ-4 | ФПК-ЕО-16 | ШМ-41Му | ПРВ
• ШМС М-1 | ПРВУ
• МО-4у | ФПК ЕО-14 | ШМ-41М | ПЛ-2
• ШМС | ПЛ-3
• Протигази малогабаритні
• ПМГ | ФПК ЕО-18К | ШМГ
• ПМГ-2 | ФПК ЕО-62К | ШМ-66Му
• ШМ-62
• ПБФ | ФПЭ ЕО-193 | ШМБ з підмасками (М, С, Б)
• ПМК | ФПК ЕО.1.08.01 | М-80
• ПМК-2 | ФПК ЕО.1.15.01 | МБ-1-80
• Р2
• Спеціальні (реген. патр.)
• ИП-4 | ШИП-2б(к) | РП-4
• ИП-4М | МИА-1 | РП-4
• ИП-5 | ШИП-М | РП-5
• ИП-46 | ШВСМ
• ИП-46М | ШВСМ

 

   Протигази призначені для захисту органів  дихання, обличчя і очей від дії  ОР, бактеріальних аерозолів, радіоактивного пилу.

   Принцип дії протигаза полягає в очищенні повітря, що вдихується, від токсичних  аерозолів і парів в фільтрувально-поглинальній системі. Протигази не ізолюють шляхи  людини від атмосфери і не збагачують повітря, що вдихується, киснем, тому можуть бути використані в середовищі з  вмістом кисню не менше 17%.

   Радіоактивний пил випадає після ядерного вибуху, заражаючи шар приземного повітря  і місцевість. Крім того, радіоактивний  опад може переходити повторно в завислий стан разом з пилом від поривів  вітру, при пересуванні людей, транспорту. При перебуванні на зараженій  місцевості особового складу без  ЗЗОД РР в цьому випадку будуть потрапляти в органи дихання. Високотоксичні отруйні речовини застосовуються у  вигляді туману, диму, в газоподібному  стані. В атмосфері, зараженій газовими ОР, за один вдих в шляхи дихання  людини може проникнути декілька смертельних  доз.

   Бактеріальні  аерозолі в розмірі 1 - 5 мкм складаються  із патогенних мікроорганізмів, які  дуже легко проникають в легеневі тканини, причому граничною дозою  для людини, наприклад, КУ-лихоманки  є одна мільярдна частка грама, тобто  не більше 10 мікроорганізмів, для туляремії - 10 - 50. Аерозолі стійких ОР і БЗ здатні також утворювати вторинну хмару. Сучасний фільтрувальний протигаз надійно захищає  органи дихання від усіх раніше наведених  факторів.

   Будова  і захисні властивості фільтруючих  протигазів (ФП)

   Фільтруючі  протигази складаються з лицевої  частини і фільтрувально-поглинальної системи (ФПС).

   Фільтрувально-поглинальна  система призначена для очищення повітря, що вдихується, від аерозолів  і парів ОР, радіоактивного пилу, бактеріальних аерозолів. У протигазів різних типів фільтрувально-поглинальна  система може бути виконана у вигляді  фільтрувально-поглинальної коробки (ФПК) або фільтрувально-поглинального  елемента (ФПЇ). За певних умов ФПС може складатися із ФПК і додаткового  патрона.

   Очищення  повітря від аерозолів здійснюється протиаерозольним фільтром. Протиаерозольний фільтр являє собою розташований у вигляді вертикальної гармошки або концентрично, спресований картон (целюлоза) з доданням до 3 вагових  процентів азбесту.

   Завдяки особливостям розміщення, площа протиаерозольного  фільтра складає 2000 см2. Волокна фільтра  утворюють густу сітку з дуже дрібними звивистими проміжками (канальцями). Додавання азбесту створює дрібночарункову  структуру фільтра.

   Фільтрація  аерозолів схематично проходить  так. Спочатку крупні частини (більше 2.10-5 см), що мають більшу вагу і більшу інерцію, на звивинах каналу фільтра  потрапляють за межу повітряного  потоку і, вдаряючись об стінки каналу, втрачають енергію і затримуються. Надзвичайно дрібні частинки (менше 1,5.10-5 см), маючи сильно виражений  броунівський рух, проходячи каналами фільтра, ударяються об їхні стінки і фіксуються на них. Так звані "середні" аерозольні частинки (1,5-2.10-5 см) не піддаються ні осадженню, ні фіксації і створюють проскок.

   Коефіцієнт  проскоку розраховується за формулою:

   Кпр = | С1 | х 1000,

   де  С1- кількість (концентрація) аерозолю, що проскочив через аерозольний  фільтр;

   С - кількість (концентрація) аерозолю в атмосфері. 

   За  цим коефіцієнтом визначається ефективність протидимового фільтра щодо захисту  від токсичних аерозолів. Слід пам'ятати, що абсолютних фільтрів немає, тому будь-який фільтр має коефіцієнт проскоку.

   Протидимовий  фільтр за своїми захисними властивостями  під дією отруйних димів виснажується. Щодо радіоактивних речовин, то теоретично не виключено можливості накопичення  їх у фільтрі до такої міри, що подальше користування протигазом стає неможливим. Стосовно патогенних мікроорганізмів, після кожного застосування противником  бактеріальних засобів протигаз вважається непридатним для повторного використання.

   Пари  ОР і гази не затримуються протиаерозольним фільтром. Очищення повітря від парів  і газів відбувається поглинальним шаром активованого вугілля-каталізатора (шихти). Активоване вугілля в шихті  знаходиться у вигляді гранул. У шихті очищення повітря від  парів, газів ОР відбувається за рахунок  таких процесів: адсорбції, капілярної конденсації, хемосорбції, каталізу, реакцій  окислення, відновлення, створення  комплексоутворювальних систем.

   Активоване  вугілля виготовляється із антрациту (кам'яного вугілля) або із березового вугілля шляхом спеціальної обробки  в особливих печах парами води і аміаку при високій температурі, в результаті чого вугілля звільняється від летких смолистих речовин  і велика кількість пор і пустот у вугіллі (мікропори менше 10-6 см, перехідні пори 10-6-10-5 см, макропори - більше 10-5см), що мають велику сумарну  поверхню (1 г вугілля має поверхню до 1000-2000м2), різко підсилюють поглинальну  здатність вугілля.

   Більшість сучасних високотоксичних ОР в пароподібному  і газоподібному стані за лічені частки секунди поглинаються в протигазі  за рахунок процесу АДСОРБЦІЇ - ущільнення молекул ОР на поверхні вугілля, завдяки  силі поверхневого електростатичного  притягання. Отруйні речовини з великою  молекулярною масою адсорбуються вугіллям краще, ніж з малою.