ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА

Зазначимо, що порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, визначають постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання до інших країн” від 6 квітня 1993 р. № 258 та постанова правління Пенсійного фонду України “Про затвердження інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні” від 23 квітня 1999 р. № 4-5.

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні

Іноземні громадяни не можуть бути призначені на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до закону призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язані з належністю до громадянства України. Так, на посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати тільки громадянина України. Згідно зі ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути виключно громадянин України. Відповідно до ст. 76 Конституції України народним депутатом України може бути лише громадянин України. Прокурорами і слідчими можуть призначатися тільки громадяни України. Іноземні громадяни в Україні не можуть бути адвокатами, нотаріусами, аудиторами.

Допуск до державної таємниці зі ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” і “таємно” надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу й форми власності теж може обіймати особа, яка є громадянином України.

Зауважимо, що іноземці, які пройшли медичну чи фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, допускаються до заняття цими видами діяльності в Україні лише після підтвердження їхньої кваліфікації в установленому порядку.

Право плавання під Державним прапором України, відповідно до Кодексу торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР, має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи – громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру. Члени екіпажу судна, зареєстрованого в Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, можуть бути громадянами будь-якої держави, а капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачають статут останніх.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України. Членами політичних партій можуть бути виключно громадяни України.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15-річного віку.

Слід зазначити, що роботодавці забезпечують спеціальну (вільну) економічну зону працівниками на контрактній основі з обов’язковим інформуванням органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони про залучення трудових ресурсів.

Принципово важливою є вказівка на те, що на спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають дотримуватися принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства та соціальну політику. Законодавчий акт про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони має визначати конкретні вимоги, що випливають із положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації. Заробітна плата працівників спеціальної (вільної) економічної зони визначається відповідним контрактом і обмеженню не підлягає. Вона не може бути нижчою, ніж мінімальна зарплата, визначена чинним законодавством України.

Чинне законодавство України гарантує іноземним працівникам переказування їх доходів, одержаних від роботи у спеціальній (вільній) економічній зоні, за кордон, включаючи накопичення та проценти на них у фінансово-кредитних установах спеціальної (вільної) економічної зони. Громадяни України, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають право відкривати в зазначених установах спеціальної (вільної) економічної зони та за її межами на території України рахунки у валюті, в якій вони отримують заробітну плату. Українські та іноземні громадяни, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, можуть вкладати свої кошти в будь-які не заборонені законом види підприємницької діяльності як на території спеціальної (вільної) економічної зони, так і за її межами на території України.

Насамкінець зауважимо, що трудові відносини, включаючи питання найму й звільнення, режиму праці й відпочинку, умов оплати праці, гарантій і компенсацій на підприємстві з іноземними інвестиціями, також регулюють нормативно-правові акти соціального партнерства, колективний договір та індивідуальні трудові договори. Умови колективного та індивідуальних трудових договорів не можуть погіршувати становище працівників підприємства порівняно з умовами, передбаченими чинним законодавством.

На кінець 2008 року чисельність іноземців, які тимчасово працювали в Україні, становила 3463 особи, з них: із країн СНД – 1145, найбільше із Росії – 578, Вірменії – 150, Киргизстану – 120, Молдови – 120, Узбекистану – 100, з інших країн (найбільше з Китаю) – 466; Туреччини – 292; В’єтнаму – 248. (За даними Звіту Державного центру зайнятості України за 2008 рік про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні) [13, с. 155].

2.3 Трудові права іноземців в Російській Федерації

Іноземні громадяни користуються правами і несуть обов'язки в трудових відносинах нарівні з російськими громадянами, тобто законодавство виходить з застосування в галузі трудових відносин принципу національного режиму. Отже, на них поширюються загальні положення трудового законодавства. Щодо умов та оплати праці не допускається дискримінація іноземців залежно від статі, раси, національності, мови, віросповідання та ін. У Росії не визнаються обмеження на трудову діяльність, встановлені національним законодавством країни іноземця. На іноземців поширюються положення про охорону праці, спеціальні положення, що стосуються умов праці жінок і підлітків, вони мають право на соціальну допомогу, право на відпочинок.

У Трудовому кодексі РФ говориться про те, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори РФ відповідно до Конституції РФ є складовою частиною правової системи Росії.

Якщо міжнародним договором РФ встановлено інші правила, ніж передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами, що містять норми трудового права, застосовуються правила міжнародного договору (ст. 10 Кодексу).

Згідно з ч. 4 ст. 11 на території РФ правила, встановлені Кодексом, законами, іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, поширюються на трудові відносини іноземних громадян, осіб без громадянства, організацій, створених або заснованих ними або з їх участю, працівників міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб , якщо інше не передбачено федеральним законом або міжнародним договором РФ.

З наведеного тексту випливає, що регулювання відносин з так званим іноземним елементом обмежилося в Кодексі лише положень загального характеру.

Російським законодавством встановлено обмеження для іноземців щодо можливості займатися певними професіями (обіймати певні посади). Зокрема, іноземні громадяни не можуть бути державними службовцями, займати посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, посадової особи митних органів, патентного повіреного; входити до складу льотного екіпажу цивільного повітряного судна або експериментальної авіації, морських суднових екіпажів; займатися промислової видобутком риби та інших водних тварин і рослин у водоймах РФ. Ці обмеження встановлені Федеральним законом від 25 липня 2002 "Про правове положення іноземних громадян в Російській Федерації", КТМ РФ, Повітряного кодексу РФ.

Зокрема, Закон про правове положення іноземних громадян у РФ встановлює, що іноземні громадяни користуються правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати рід діяльності і професію, а також правом на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності з урахуванням обмежень, передбачених федеральним законом .

Дія Закону про правове положення іноземних громадян у РФ поширюється як на іноземців, які здійснюють свою трудову діяльність в Росії на підставі трудового договору, так і на іноземців, які укладають цивільно-правовий договір на виконання робіт (надання послуг). І в тому і в іншому випадку для здійснення трудової діяльності потрібне отримання дозволу на роботу. У п. 4 ст. 13 Закону встановлено, що роботодавець і замовник робіт (послуг) мають право залучати і використовувати іноземних працівників тільки при наявності дозволу на залучення й використання іноземних працівників (15, с. 259).

Дозволу не потрібно для постійно або тимчасово проживають в Росії іноземних громадян, а також для деяких категорій іноземців, зокрема журналістів, акредитованих в нашій країні, викладачів, запрошених для проведення занять в освітніх установах, за винятком викладачів духовних освітніх установ; навчаються в Росії в загальноосвітніх закладах професійної освіти іноземних студентів, які працюють у період канікул.

Дозволи не потрібна і працівникам іноземних юридичних осіб (виробників або постачальників), що виконують монтажні (шеф-монтажні) роботи, сервісне та гарантійне обслуговування, а також післягарантійний ремонт поставленого в Російську Федерацію технічного обладнання.

Щодо укладення трудового договору з іноземцями та його змісту, як уже зазначалося, застосовуються положення Трудового кодексу РФ, а також правила, встановлені Законом про правове положення іноземних громадян 2002 та іншими актами. Роботодавець повинен мати дозвіл на залучення та використання іноземних працівників, оформити запрошення, яке є підставою для видачі іноземцю візи або для безвізового в'їзду.

Слід мати на увазі, що відповідно до п. 5 ст. 13 Закону тимчасово проживає в Російській Федерації іноземний громадянин не має права здійснювати трудову діяльність поза межами суб'єкта РФ, на території якого йому дозволено тимчасове проживання.

У той же час це обмеження не поширюється на тимчасово проживаючих в Росії іноземців, для яких, як уже зазначалося, встановлений дозвільний порядок вступу на роботу.

Іноземці, які постійно проживають в Росії, можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для російських громадян. Єдиним винятком з національного режиму щодо таких іноземців є випадки, коли відповідно до російського законодавства певними професіями можуть займатися або певні посади займати тільки громадяни Росії.

Іноземці, які тимчасово перебувають на території Росії з метою провадження трудової діяльності і наймання яких на роботу проводиться в загальному дозвільний порядок, знаходяться в іншому становищі. Загальним для всіх тимчасово перебувають у Росії іноземців є те, що вони можуть займатися трудовою діяльністю в РФ, якщо це сумісно з цілями їх перебування. Окрім дотримання цього загального вимоги для найму на роботу іноземців, що відносяться до цієї групи, роботодавець зобов'язаний отримати дозвіл відповідного федерального органу виконавчої влади, який відає міграційної служби (ФМС МВС Росії), на залучення іноземної робочої сили, а сам іноземець – підтвердження на право роботи в Росії.

Постановою Уряду РФ від 30 грудня 2002 затверджено Положення про порядок видачі іноземним громадянам та особам без громадянства дозволу на роботу. Іноземний громадянин, який досяг 18 років, може отримати дозвіл на роботу, якщо він:

- Зареєстровано в Росії як індивідуальний підприємець;

- Залучається в якості іноземного працівника замовником робіт (послуг) або роботодавцем. Дозвіл видається, але за однієї умови: якщо роботодавець або замовник робіт (послуг) внесе в установленому порядку кошти, необхідні для забезпечення виїзду іноземного працівника після закінчення його договору з Росії.

Встановлений порядок видачі дозволів та підтверджень не застосовується до іноземних громадян, які постійно проживають на території Росії, який отримав притулок на території РФ, визнаним біженцями і що очікують надання статусу біженця, однак отримали дозволу на тимчасове проживання (15, с. 270).

Не застосовується цей порядок також до іноземних громадян, які працюють в Росії відповідно до міждержавних угод, до працівників дипломатичних та консульських установ, до релігійним діячам офіційних релігійних організацій і громад, до членів екіпажів російських морських і річкових суден, до студентів-практикантів, які приїжджають в рамках програм російських навчальних закладів, до акредитованим кореспондентам і журналістам, запрошеним до лекторам та інструкторів для роботи в академіях і освітніх установах вищої професійної освіти, до осіб, для яких встановлений інший порядок працевлаштування міждержавними і міжурядовими угодами.

Відмінною рисою трудових договорів з будь-якими тимчасово перебувають в Росії іноземцями є їх строковий характер. Договори з іноземцями, на яких поширюється дозвільний порядок, укладаються на термін, що не перевищує терміну дії згаданого вище дозволу.

Трудові права іноземців, визнаних у встановленому порядку біженцями, і іноземних осіб, яким у Росії надано політичний притулок, аналогічні правам постійно проживаючих в Росії іноземців. Вони користуються правами, наданими громадянами РФ, якщо інше не передбачено законодавством РФ (зокрема, вказані вище обмеження для іноземців щодо певних професій і посад). Для прийому їх на роботу роботодавцю не потрібно спеціальний дозвіл. Більше того, відповідні державні органи зобов'язані надавати біженцям допомогу у влаштуванні на роботу і, якщо необхідно, професійної підготовки та перепідготовки. Роботодавцям, які прийняли на роботу біженців, надаються додаткові податкові пільги і компенсації з метою відшкодування витрат, пов'язаних з працевлаштуванням цих осіб. Укладаються з біженцями та особами, які отримали притулок в Росії, трудові договори підкоряються нормам російського законодавства.