Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Марта 2012 в 18:02, курсовая работа
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час вступу суб’єктів трудового права у трудові правовідносини.
Предметом дослідження є законодавство що регулює права та обов’язки суб’єктів трудових правовідносин, теоретичні та практичні проблеми, які виникають у їх діяльності, та порядок їх вирішення.
Мета курсової роботи полягає у комплексному дослідженні сутності й особливостей суб’єктів трудового права, виробленні конкретних пропозицій та практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного трудового законодавства, правотворчої, правозастосувальної та правоохоронної діяльності відповідних державних і недержавних органів.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:
– охарактеризувати нормативно – правовий статус суб’єктів трудового права та їх права;
– висвітлити юридичну характеристику суб’єктів трудового права;
– надати пропозиції стосовно удосконалення законодавства що регулює діяльність основних суб’єктів трудових правовідносин.
При написанні курсової роботи були використані наступні методи: порівняльні( порівнюється законодавство України з законодавством інших країн), історичний, пояснювальний (пояснюються терміни, певні ситуації).
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА
Розділ 2. Працівники як суб'єкти трудового права України
2.1. Правовий статус молодого працівника
2.2 ГАРАНТІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНІСТІ ІНОЗЕМЦІВ
2.3 Трудові права іноземців в Російській Федерації
Розділ 3. РОБОТОДАВЕЦЬ як суб’єкт трудового права
3.1 Зміст терміна роботодавець
3.2 Мета і завдання організацій роботодавців та їх об'єднань
Розділ 4. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ РОБОТОДАВЦІВ ТА ЇХ ОБ’ЄДНАНЬ, ЇХ СТАТУС, СТВОРЕННЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
4.1. Принципи створення та діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань
4.2. Статус організацій роботодавців та їх об'єднань
4.3. Створення організації роботодавців
4.4. Порядок створення та припинення діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань
ВИСНОВКИ
Списки використаних джерел
Додатки
Таким чином, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, надаються права й обов’язки громадян України.
На сьогодні багато іноземців постійно проживають на території України, тому чинне законодавство надає їм право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
Деякі іноземці іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін. Вони вправі займатися трудовою діяльністю лише відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Винятками є випадки працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції. Отримання дозволу на працевлаштування для них не передбачено.
Згідно зі ст. 8 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі – КЗпП), трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюють законодавство держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародні договори України. Якщо міжнародний договір або міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди[2, с. 101].
Сторони трудового договору можуть письмово погодити право країни, яке застосовуватиметься до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни працевлаштування.
Зауважимо також, що в Україні до іноземних громадян не застосовуються реторсії у сфері трудових відносин.
Особа, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, а особа, яка набула статус біженця, має право на працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців. Під терміном “біженець” розуміють іноземця (іноземного громадянина чи особу без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або через політичні переконання змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), й не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених Законом України “Про біженців” від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.
Законодавство України про працю регулює:
1) трудові відносини в представництвах і філіях іноземних компаній, які здійснюють свою діяльність в Україні;
2) трудові відносини іноземних громадян на підприємствах з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність в Україні.
Трудові права іноземців також регулюють:
– установчі документи підприємств, установ та організацій;
– колективний договір;
– інші локальні нормативні акти та індивідуальні трудові договори.
Чинне законодавство України визнає недійсними умови договорів про працю іноземних громадян, які погіршують їх становище порівняно з законодавством України про працю.
Трудовий статус іноземців – співробітників дипломатичних представництв дипломатичного персоналу визначає законодавство держави, яка направила їх в Україну.
Процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду в Україну регулюють Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну, затверджені постановою Кабінету Міністрів України “Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну” від 20 лютого 1999 р. № 227. Візи залежно від періоду їхньої дії поділяють на короткотермінові та довготермінові. Короткотермінові візи видаються на період до 6 місяців. За загальним правилом довготермінові візи видаються на період від 6 місяців до одного року. Особи, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування та для постійного проживання, мають оформити імміграційну візу. Ділову візу оформлюють особи, які в’їжджають в Україну як:
– співзасновники спільних підприємств;
– представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів;
– консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій).
Отримання такої візи є обов’язковим для персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні
Іноземці та особи без громадянства (крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін), одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, не потребує отримання дозволу на працевлаштування. Особи, які тимчасово перебувають в Україні в приватних справах, права на роботу в Україні не мають і дозвіл на працевлаштування їм не видається. Дозволу на працевлаштування не потребують іноземці, які постійно проживають в Україні, та інші іноземці у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України[14, с. 221].
Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, яка має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, в двох випадках. По-перше, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи. По-друге, якщо є достатнім обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Міжнародні договори України можуть установлювати й інші правила. Дозвіл на працевлаштування оформляється також іноземцям, яких направив закордонний роботодавець в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарської діяльності. За загальним правилом, роботодавці можуть використовувати працю іноземців лише за наявності в останніх дозволів на працевлаштування.
Приймати на роботу іноземців можуть платники страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.
Дозвіл на працевлаштування оформляє й видає Державний центр зайнятості Мінпраці України або за його дорученням відповідні центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).
Для отримання дозволу роботодавець має подати до відповідного центру зайнятості такі документи:
– заяву (в довільній формі);
– обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
– копію контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
– копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;
– список іноземців із зазначенням їхнього повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
– копію проекту контракту роботодавця з працівником – іноземним громадянином;
– документ (наказ, витяг із протоколу, доручення тощо), оформлений у встановленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;
– копії документів про освіту або кваліфікацію;
– довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;
– квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.
Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів. Відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника про прийняте рішення.
Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ з питанням про продовження терміну перебування в Україні.
Існує ряд випадків, коли незалежно від стану на ринку праці й тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається. Це відбувається, якщо:
– в поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;
– контракт передбачає умови праці для іноземців гірші, ніж для громадян України, які працюють за аналогічним фахом;
– виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
– іноземець має намір обійняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов’язана з належністю до громадянства України;
– встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;
– від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.
Зауважимо, що дозвіл на працевлаштування може бути анульований у ряді випадків, зокрема:
1) при достроковому розірванні контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або з вини іноземця;
2) при встановленні факту повідомлення іноземцями неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу;
3) при визнанні особи, згідно із законодавством, не бажаною для перебування в Україні.
Чинне законодавство України передбачає також підстави для видворення іноземця з України:
– якщо іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними (поважними причинами вважається тимчасова непрацездатність іноземця або членів його родини, аварія на транспорті та інші аналогічні причини);
– якщо іноземець оформився на роботу без дозволу на працевлаштування;
– якщо анульовано дозвіл на працевлаштування.
Видворення іноземця здійснюють органи внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України “Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 р. № 1074.
Використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості підприємствами, установами та організаціями (незалежно від форми власності) заборонено чинним законодавством України. В разі порушення цієї вимоги державна служба зайнятості стягує з порушників (відповідних роботодавців) штраф за кожну таку особу в п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.
У випадку використання праці іноземців законодавство покладає на роботодавців ряд обов’язків:
– забезпечити своєчасне роз’яснення іноземцям, які запрошені для працевлаштування, їх прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством;
– вести облік працевлаштованих іноземних осіб, а також нести відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні;
– повернути до відповідного центру зайнятості дозвіл на працевлаштування іноземця після закінчення терміну дії цього документа;
– за необхідності продовжити термін дії дозволу на працевлаштування не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії попереднього дозволу на працевлаштування;
– протягом трьох робочих днів повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ про дострокове розірвання контракту з іноземцем;
– протягом трьох робочих днів від дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомити відповідний центр зайнятості про цю дату й забезпечити реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ;
– по закінченні кварталу, протягом якого працював іноземець, повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР;
– протягом трьох робочих днів письмово повідомити Держкомкордон, відповідні центр зайнятості та орган внутрішніх справ про те, що іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, які відповідно до законодавства не є поважними[9, с. 556].
Порядок і умови укладення трудового договору визначає законодавство України про працю. На іноземців поширюються норми трудового законодавства щодо укладання, зміни та припинення трудового договору, робочого часу та часу відпочинку, заробітної плати, гарантій та компенсацій, охорони праці, праці жінок, неповнолітніх, а також щодо розв’язання трудових спорів. Окремі особливості трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав, регулюють міжнародні договори України.
Іноземні працівники мають право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ними трудових обов’язків, а також на медичне обслуговування. Крім того, іноземці мають право переказувати зароблені кошти на територію держави виїзду. Слід урахувати, що не допускається подвійне оподаткування зароблених трудящими-мігрантами коштів. Іноземні громадяни та члени їх родин мають право на ввезення та вивезення особистого майна відповідно до чинного законодавства або міжнародних договорів.
Громадяни України, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, мають право на державну допомогу, передбачену Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-XII (далі – Закон про допомогу сім’ям). Такого права вони набувають, починаючи з місяця, в якому вони прибули в Україну. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. В тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, які містить Закон про допомогу сім’ям, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. У тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Информация о работе ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА