Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Октября 2011 в 15:04, реферат
Однією з найважливіших сфер життєдіяльності людини є трудова діяльність, реалізація якої дає їй змогу не лише отримати певні матеріальні блага, а й задовольнити свої природні бажання на самореалізацію особистісних здібностей і можливостей.
Нині сфера застосування праці значно розширилась. Крім традиційної форми трудової діяльності, якою завжди була праця робітників і службовців на державних і громадських підприємствах, в установах і організаціях, праця колгоспників і працівників споживчої кооперації, також виникли й розвиваються її нові форми. Це приватне та колективне підприємництво, індивідуальна трудова діяльність, різноманітні форми кооперативної діяльності.
Значення трудового законодавства як регулятора трудових правовідносин постійно зростає. Це проявляється не лише в тому, що відміняються норми, які мають інколи суто адміністративний характер, і приймаються норми, які передбачають більшу свободу дій сторін трудового договору, а й у тому, що трудове законодавство стає регулятором трудової діяльності робітників і службовців, які працюють не тільки на державних і громадських підприємствах, установах та організаціях, а й за трудовим договором у кооперативах, в орендних, акціонерних, приватних та інших підприємствах, а також у суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб.
Працівник бере на себе зобов’язання виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник, уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату не нижче встановленого у державі мінімуму, надавати щорічну відпустку та інші передбачені законодавством та угодою сторін соціальні і побутові пільги, а також забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Від трудового договору необхідно відрізняти цивільно-правові договори, що передбачають виконання роботи і передачу замовнику її результатів. За трудовим договором працівник виконує роботу під керівництвом роботодавця, який зобов’язаний забезпечити процес її виконання, а працівник у свою чергу зобов’язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, і особисто виконувати доручену йому роботу. За цивільно-правовим договором особа виконує замовлення самостійно або із залученням інших виконавців, розпоряджаючись робочим часом на власний розсуд.
Основною характерною ознакою трудового договору насамперед є те, що трудовий договір – це результат добровільного волевиявлення його сторін. Не можна примусити працівника укласти трудовий договір, так само, як і роботодавця зобов’язати прийняти ту чи іншу особу на роботу.
Права і обов’язки сторін, що складають зміст трудового договору, і які називають його умовами, встановлюються за взаємною згодою працівника і роботодавця. Проте є і такі умови трудового договору, що визначені законодавством. Це, як правило, умови-гарантії, які передбачають мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість відпустки тощо, - їх ще називають нормативними умовами.
Основну частину змісту трудового договору складають договірні (погоджувальні) умови, що стосуються: трудової функції, місця роботи, прав і обов’язків працівника, прав і обов’язків роботодавця, розміру оплати праці, доплат і надбавок, заохочувальних виплат, режиму робочого часу, тривалості щорічної відпустки, умов підвищення кваліфікації, соціально-побутового обслуговування. У трудовому договорі можуть міститися також умови про встановлення випробувального терміну, про нерозголошення комерційної таємниці тощо.
Однак,
умови трудового договору не повинні
погіршувати становище
Трудове законодавство встановлює єдині вимоги щодо порядку укладення трудових договорів. Чітко передбачено, які документи при його укладенні роботодавець має право вимагати від особи, що наймається на роботу, а які документи та відомості вимагати заборонено. Законодавством також передбачені певні гарантії та обмеження при укладенні трудового договору.
Сам порядок укладення трудового договору можна поділити на кілька етапів: 1) звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору; 2) розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення; 3) видання наказу або розпорядження про зарахування працівника на роботу; 4) оформлення трудової книжки.
Як і при укладенні трудового договору, де важливе значення має дотримання встановлених правил юридичного його оформлення, так і при припиненні трудових правовідносин існує спеціальний порядок, що його роботодавець зобов’язаний дотримуватися, аби звільнення вважалося законним.
Припинення дії трудового договору є правомірним лише у тому випадку, якщо:
Підставами припинення трудового договору, а отже і звільнення працівника є такі життєві обставини, що мають юридичне значення, і за наявності яких законодавство допускає припинення трудового договору. Це можуть бути вольові дії, коли одна із сторін договору або обидві сторони, чи третя особа, яка не є стороною трудового договору, проте має згідно із законодавством право вимагати його припинення (суд, профспілковий орган, військкомат), виявляють ініціативу припинити дію договору.
Отже, усі підстави припинення трудового договору можна кваліфікувати у такому порядку:
Припинення трудового договору незалежно від підстав оформляється наказом або розпорядженням роботодавця, де обов’язково вказується підстава припинення трудового договору згідно з чинним законодавством та з посиланням на відповідну статтю чи пункт КЗпП України.
Конституція України. – К.: Юрінком, 1996.
Информация о работе Трудовий договір: порядок укладення та розірвання