Трудовий договір: порядок укладення та розірвання

     3.3.1 Укладення трудового  договору між працівником  і                   фізичною особою

 

     Згідно  зі ст.24¹ КЗпП України у випадку укладення трудового договору між працівником і суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

     Трудовий  договір складається в трьох  автентичних примірниках.

     Погоджений  та підписаний сторонами трудовий договір передається для реєстрації до державної служби зайнятості (після реєстрації перший та другий примірники зберігаються відповідно у фізичної особи та найманого працівника, а третій – у державній службі зайнятості).  

     При реєстрації трудового договору сторони повинні подати такі  документи:

     фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності без створення               юридичної особи з правом найму працівників – паспорт, свідоцтво про державну реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтво про сплату єдиного податку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний номер;

     працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи - паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний номер. Особа, яка вперше шукає роботу, і не має трудової книжки, повинна мати  паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний номер.

     Відповідальна особа центру зайнятості в день подання трудового договору реєструє його. Трудовому договору присвоюється номер, за яким  він зареєстрований, і ставиться дата його реєстрації. Посадова особа центру зайнятості ознайомлює сторони під розпис щодо порядку реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, унесення відповідних записів до трудової книжки працівника та її зберігання.

     На  підставі запису про реєстрацію трудового  договору фізична особа вносить  запис до трудової книжки працівника про прийняття його на роботу із зазначенням дати і номера трудового договору, повної назви центру зайнятості, а також дати і номера реєстрації трудового договору державною службою зайнятості.

     У разі виникнення необхідності внесення протягом дії договору змін чи доповнень  до нього сторони повинні оформити їх додатками до трудового договору, повідомити про це службу зайнятості та подати до того ж центру зайнятості, де було зареєстровано основний трудовий договір у порядку, встановленому для реєстрації трудових договорів. При цьому, якщо зміни пов’язані зі зміною зазначеної у трудовій книжці працівника професії, кваліфікації або професійної характеристики робіт, до трудової книжки працівника вноситься відповідний запис.

     3.4 Випробування при  прийнятті на роботу

 
 

     При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається (ст.26 КЗпП України).

     Умова про випробування має бути зазначена  в наказі (розпорядженні) про прийняття  на роботу. Якщо її не зазначено, вважається, що працівник прийнятий без випробування, якщо ж ця умова в наказі міститься, а наказ не був доведений до відома працівника під розписку, трудовий договір вважається укладеним на загальних підставах, без випробування.

     Частина 3 статті 26 КЗпП України містить перелік випадків, коли не встановлюється випробування при прийнятті на роботу, а саме для:

1. осіб, які не досягли 18 років;  
2. молодих робітників після закінчення професійних  навчально-виховних закладів;
3.   молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;
4.   осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
5.   інвалідів, направлених на роботу за рекомендацією медико-соціальної експертизи;
6.   при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію;
7.   в інших випадках, якщо це  передбачено законодавством.

     Так, не встановлюється випробування для  тимчасових і сезонних працівників; виборних і обраних за конкурсом; для осіб, які закінчили аспірантуру  без відриву від виробництва і направлені на роботу.

     Якщо  випробування всупереч закону було встановлено  щодо осіб, для яких воно встановлюватися  не може, умова про випробування є недійсною (ст.9 КЗпП України).

     Строк випробування не може перевищувати трьох  місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, - шести місяців, якщо інше не передбачено законодавством (ст.27 КЗпП України). Строк випробування при прийнятті на роботу робітників у всіх випадках не може перевищувати одного місяця.

     Якщо  працівник у період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути йому продовжений на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

     Відповідно  до ст.28 КЗпП України, якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Видавати спеціальний наказ (розпорядження) про остаточне прийняття на роботу особи, яка пройшла випробування, не вимагається.

     У разі незадовільного результату випробування, якщо до закінчення його строку буде встановлено  невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або  уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір без погодження з профспілковим комітетом і без виплати вихідної  допомоги. Якщо трудовий договір з працівником розірвано до закінчення строку випробування не через його результат, а з якихось інших причин, питання про погодження звільнення з профспілковим комітетом та інші питання вирішуються на загальних підставах.

     Невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, як підстава звільнення має підтверджуватися конкретними фактами, про що складаються  доповідні, службові записки, акти, даються пояснення. Працівник може оскаржити своє звільнення безпосередньо в суді.

     3.5 Особливості укладення  деяких видів договорів

     3.5.1 Укладення трудових договорів на тимчасову і                   сезонну роботу

 

     Трудове законодавство передбачає можливість укладення трудових договорів на тимчасову і сезонну роботу. Враховуючи, що вони укладаються на визначений строк, можна сказати, що в цьому розумінні вони є різновидом строкового трудового договору, проте щодо правового регулювання і правових наслідків вони мають багато в чому інший характер.

     Тимчасовими працівниками визнаються працівники, які прийняті на роботу на строк  до двох місяців, а для заміщення  тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), - до чотирьох місяців. Працівники мають бути попереджені про те, що вони приймаються на тимчасову роботу. В наказі (розпорядженні) зазначається строк, на який прийнято працівника. Наказ про звільнення тимчасових працівників видають до моменту закінчення строку роботи. Випробування при прийнятті на роботу тимчасових працівників не встановлюється.

     Тимчасові працівники мають право розірвати  трудовий договір за своєю ініціативою, попередивши письмово власника або  уповноважений ним орган за три  дні. Власник або уповноважений ним орган може розірвати цей договір крім загальних підстав також у випадку, якщо працівник не з’явився на роботу протягом двох тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Згоди профспілкового комітету на звільнення тимчасових працівників у зв’язку із закінченням строку трудового договору не вимагається.

     Трудовий  договір з тимчасовими працівниками вважається продовженим на невизначений строк у випадках, якщо працівник  працював понад строк трудового  договору і ні він, ні власник або уповноважений ним орган не вимагає припинення трудових відносин, а також коли звільненого тимчасового працівника знову прийнято на те саме підприємство, в установу, організацію після перерви, що не перевищує одного тижня, якщо при цьому його строк роботи до і після перерви в загальному обсязі становив більше двох чи чотирьох місяців.

     Сезонними визнаються роботи, які зважаючи на природні й кліматичні умови виконуються  не цілий рік, а протягом певного  періоду (сезону), що не перевищує шести  місяців.

     Особи, які приймаються на сезонні роботи, мають бути попереджені про це під час укладення трудового  договору. У наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу має зазначатися, що працівник приймається на сезонну  роботу. Трудовий договір на сезонні  роботи укладається на будь-який строк у межах сезону, але не більш як на шість місяців.

     Як  і тимчасові, так і сезонні  працівники правом на відпустку або  заміну її грошовою компенсацією не користуються. Стаж роботи сезонних працівників на відповідному підприємстві підсумовується, і вважається безперервним, якщо вони працювали сезон повністю, уклали трудовий договір на наступний сезон і повернулись на роботу у встановлений строк.

     Випробування  для сезонних працівників не встановлюється. Звільняючись за власним бажанням, вони попереджають про це власника або уповноважений ним орган письмово за три дні.

     3.5.2 Робота за сумісництвом

 

     Прийняття за роботу за сумісництвом регламентується  постановою Кабінету Міністрів України  від 03.04.1993р. № 245 “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1996р. № 1033, а також Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджених Наказом Мінпраці, Мін”юсту і Мінфіну України від 28.06.1993р. № 43.

     Сумісництвом  вважається виконання працівником  окрім своєї основної іншої регулярно  оплачуваної  роботи на умовах трудового  договору у вільний від основної роботи час на тому самому або на іншому підприємстві, в установі, організації або у суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи за наймом. Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

     Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ, організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких  може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їх здоров”я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, і на вагітних жінок.

     Керівники державних, підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної та творчої діяльності).

     Трудові договори, укладені із зазначеними  працівниками про роботу за сумісництвом до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р. № 245 “Про роботу за сумісництвом працівників  державних підприємств, установ  і організацій”, припиняються відповідно до п.4 зазначеної постанови.

     Оплата  праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно  з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації  за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства.

     Тривалість  роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного  робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

     Звільнення  з роботи за сумісництвом провадиться  з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження  сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці, без виплати вихідної допомоги.

     Запис до трудової  книжки відомостей про  роботу за сумісництвом провадиться  за бажанням працівника власником або  уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.