Трудові правовідносини: поняття, особливості, структура

              Отже, суб’єкти правовідносин: 1) конкретизовані відповідно до певних правовідносин, що проявляються у відповідній галузі права, особи(юридичні, фізичні); 2) вони наділені конкретною правосуб’єктністю: правоздатністю, тобто здатністю мати права та нести обов’язок, та дієздатністю, тобто здатністю самостійно реалізовувати права та обов’язки; 3) можуть бути учасниками певних правовідносин на підставі конкретних юридичних норм.              

              Отже, суб’єкти трудового права:

              1) це є певні особи – фізичні, юридичні, держава чи державні органи;

              2) вони потенційно є учасниками трудових та інших, тісно пов’язаний

із трудовими, відносин;

              3) дані відносини є врегульованими нормами трудового права;

              4) цим особам на підставі чинних трудових норм права надаються певні  суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

              Підсумовуючи вище зазначене, вважаємо, що суб’єкт трудового права має наступні характерні ознаки:

      це є певні особи – фізичні, юридичні, держава чи державні органи;

      вони потенційно є учасниками трудових та інших, тісно пов’язаний із трудовими, відносин;

      дані відносини є врегульованими нормами трудового права;

      цим особам на підставі чинних трудових норм права надаються певні суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

      надані цим особам трудові права та трудові обов’язки мають бути належним чином забезпечені державою;

      реалізувати надані чинним законодавством відповідні трудові права та нести трудові обов’язки дані особи можуть лише у випадку, коли вони вступають в трудові правовідносини.

              Таким чином, суб’єкти трудових правовідносин – це особи, які потенційно є учасниками трудових та інших, тісно пов’язаних із трудовими, відносин, врегульованих нормами трудового права, наділені чинним законодавством трудовою правосуб’єктністю, яка з моменту вступу до трудових правовідносин перетворюється на реальні, забезпечені державою, трудові права та обов’язки.

              Одним із суб’єктів трудових правовідносин, як було вже не раз зазначено, є працівник. Статусу працівників громадяни набувають з самого факту укладення трудового договору. Бути учасниками трудових правовідносин громадяни нашої держави можуть лише за наявності у них правосуб’єктивності,  що визначається настанням трудової дієздатності при досягненні певного, визначеного законом віку. За Кодексом законів про працю заборонено приймати на роботу осіб віком до 16 років. Але за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть як виняток приймати на роботу осіб, які досягли 15 років. Більше того, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає школи здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними чотирнадцятирічного віку, але неодмінно має бути згода одного з батьків або особи,  що його замінює.

              Чинне трудове законодавство, встановлюючи мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу, не може встановлювати граничного віку, до якого можна працювати за трудовим договором, навпаки, згідно Закону[2] «забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку». Тобто проблема граничного віку у сфері трудової правосуб’єктивності вирішена на користь зняття будь-яких обмежень трудових прав працівників.

              Ставши суб’єктом трудового права, громадянин-працівник набуває для себе цілого комплексу прав і обов’язків, які характеризують його правовий статус у системі суспільної організації праці.

              Проект «Трудового кодексу», на відміну від чинного Кодексу законів про працю більш деталізує і розширює права та обов’язки працівників, зокрема забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ-СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання. Крім того, проектом «Трудового кодексу» регулюються трудові відносини громадян України, які працюють закордоном. Зокрема, ст. 7 встановлюється:              

              1.Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо це не суперечить законодавству України і країни перебування.

              2. Трудовим законодавством регулюються трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, у разі, якщо: громадяни працюють в органах дипломатичної служби України за кордоном; громадяни уклали з роботодавцями, які є резидентами України, трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі у відокремлених підрозділах резидентів, якщо це не суперечить законодавству країни, на території якої виконується робота; це передбачено законами та міжнародними договорами України.

              3. Трудові відносини громадян України, які уклали трудові договори про виконання роботи за кордоном з роботодавцями - нерезидентами України (далі – іноземні роботодавці), регулюються законодавством держави, в якій виконується робота, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України та укладеним трудовим договором.

              4. Права та законні інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами.

              Ще одним суб’єктом трудових правовідносин вважається роботодавець. На відміну від працівника, він є більш універсальним суб’єктом трудового права, оскільки бере участь не тільки власне у трудових правовідносинах (індивідуальних), а й у колективно-трудових та інших правовідносинах, що тісно пов’язані з трудовими. Це насамперед правовідносини з органами працевлаштування, з органами, що виконують нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, з органами, які розглядають індивідуальні та колективні трудові спори, та ін.

              Термін „роботодавець” є порівняно новим у трудовому праві України. І поки що він вживається здебільшого в науці трудового права, а не в трудовому законодавстві. Діючий Кодекс законів про працю України такого поняття не застосовує незважаючи на всі зміни, що були до цього внесені. Так, у ст.21 Кодексу замість терміну „роботодавець” в якості сторони трудового договору зазначається власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка має право найму робочої сили. Водночас система нормативно-правових актів з питань праці містить термін „роботодавець”. Він вживається в Законі України “Про зайнятість населення”[3], в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, в Законі України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”[4] .

              З аналізу точок зору і позиції вітчизняних і зарубіжних вчених, національного і зарубіжного законодавства щодо вказаного  суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин виходить, що завжди під роботодавцем розуміється власник засобів та знарядь виробництва, використання яких потребує робочої сили.

              Роботодавець як суб’єкт трудового права – це, насамперед, особа, яка надає роботу іншій особі на підставі трудового договору у формі будь-якого з його різновидів, передбачених законодавством, в тому числі при обранні чи призначенні на посаду.

              Роботодавчі властивості громадян виникають із досягненням повноліття. Тобто трудова правосуб’єктність громадян-роботодавців за віком її настання не збігається з трудовою правосуб’єктністю громадян-працівників.

              Трудова правосуб’єктність юридичних осіб за загальним правилом виникає з моменту їх державної реєстрації. Саме факт державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності чи легалізації, наприклад, громадського об’єднання у встановленому законом порядку, коли вони набувають статусу юридичної особи, є тим моментом, з якого виникає як загальна цивільна, так і трудова правосуб’єктивність власників-юридичних осіб.

              Усіх роботодавців, які мають трудову правосуб’єктність, можна поділити на окремі групи:

      роботодавці-фізичні особи;

      роботодавці-юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;

      роботодавці-державні органи.

              Найбільш чисельну групу роботодавців становлять юридичні особи. До основних ознак юридичної особи як суб’єкта індивідуальних трудових відносин слід віднести такі з них: 1) можливість приймати і звільняти працівників; 2) майнова самостійність; 3) здатність забезпечувати умови праці, необхідні для трудової діяльності працівників; 4) дисциплінарні повноваження; 5) можливість бути позивачем та відповідачем у суді.

              Профспілки теж є суб’єктами трудових правовідносин. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності, вони створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Основним завданням профспілок є захист трудових і соціально-економічних прав і інтересів своїх членів. І хоча профспілки можуть вступати у відносини, які регулюються галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, соціального забезпечення тощо), визначальними все ж є суспільно-трудові відносини, що регулюються трудовим правом. Саме трудове право концентрує абсолютну більшість прав і обов’язків профспілок, які дозволяють визначати їх правове становище, правосуб’єктність, розглядати їх як учасників трудових правовідносин.

              Правосуб’єктності профспілки набувають за фактом легалізації, яка, відповідно до ст. 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” здійснюється шляхом їх реєстрації відповідними органами Міністерства юстиції. У разі реєстрації профспілки та їх об’єднання набувають статусу юридичної особи.

              Повноваження профспілок за трудовим правом є досить широким та різноплановим. Вони здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.

              У питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

              Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

              Профспілки та їх об’єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладення колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників.

              Вони також здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень. У разі відмови усунути порушення або недосягання згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

              Профспілки, їх об’єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту.

              Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори, а також при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Представники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір (конфлікт).

              Вони мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.

              Профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

              Роль та значення профспілок в умовах ринкових перетворень, що відбуваються в Україні, все більше зростатиме. Важливо лише, щоб повноваження, визначені законом про профспілки, були реалізовані в інтересах найманих працівників, що є однією з гарантій законності трудових правовідносин.

              Другорядними суб`єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб`єкти: комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства, профспілкові об`єднання, а також суб`єкти, що можуть з`являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.