Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів

Розглядаючи спори про  оплату простою, якщо позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, суди з"ясовують правомірність надання такої відпустки. Ч. 2 ст. 26 Закону "Про відпустки" передбачає, що порядок і умови надання такої відпустки регулюються колективним договором. Суд має перевірити, чи в колективному договорі передбачена можливість та порядок надання такої відпустки та її повної чи часткової оплати. [19, c.769]

 

3.3. Спори про  матеріальну відповідальність

 

Законодавство про працю  регулює матеріальну відповідальність сторін трудового договору.

Ст. 130 КЗпП України передбачено Обов’язок  відшкодувати збитки, незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Правовою підставою  притягнення працівника до матеріальної відповідальності є заподіяння ним матеріальної шкоди роботодавцеві. Розглядаючи цю категорію спорів суди з"ясовують наявність прямої дійсної шкоди, розмір її, форму вини працівника в заподіянні шкоди, майновий стан працівника та інші обставини заподіяння шкоди. У тих випадках, якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, суд повинен дослідити, які конкретно порушення трудових обов"язків допустив кожен працівник, ступінь їхньої вини. Крім того, суд з"ясовує наявність чи відсутність обставин, які звільняють працівника від матеріальної відповідальності.

Статтею 130 КЗпП України  передбачено відшкодування лише прямої дійсної шкоди. Під прямою дійсною шкодою потрібно розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов"язків, грошові виплати.

Законодавство про працю  встановлює два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену та повну.

Обмежена матеріальна  відповідальність полягає у відшкодуванні працівником шкоди в межах його середнього заробітку. Вона є основним видом матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю.

Повна матеріальна відповідальність полягає у відшкодуванні працівником  заподіяної шкоди в її повному  обсязі, незалежно від середнього заробітку.

При цьому суд виходить з того, що повна матеріальна відповідальність застосовується лише у випадках прямо та вичерпно передбачених законом. [2, cт. 134].

При визначенні повної матеріальної відповідальності суди виходять із розміру заподіяної шкоди.

При визначенні обсягу відшкодування  суд перевіряє, чи були обставини, які  перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов"язки, чи вживав працівник залежних від нього заходів для запобігання шкоди. Статтею 137 КЗпП України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди. Шкода не може бути зменшена судом, якщо вона заподіяна працівником у нетверезому стані або якщо вона заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

При розгляді справ про матеріальну відповідальність, яка настає на підставі письмового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність між працівником і роботодавцем, суд перевіряє, чи належить працівник до кола осіб, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Аналогічно суд розглядає  справи і в разі вирішення спору  про повну бригадну матеріальну  відповідальність. При цьому суд  перевіряє правомірність укладення  договору про повну матеріальну відповідальність з бригадою. Законодавством України регулюється перелік робіт, при виконанні яких укладається договір про повну бригадну матеріальну відповідальність. Він укладається тільки у випадках, передбачених наказом Міністерства праці, за умови, що працівники спільно виконують роботи і при цьому неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, щоб укласти з кожним з них договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Бригада звільняється від  матеріальної відповідальності, якщо доведено, що шкода заподіяна не з вини членів бригади, а також, якщо виявлені конкретні винуватці заподіяння шкоди.

При розгляді спорів про  притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності, якщо майно та інші цінності були одержані ними під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, суди повинні перевіряти правильність видання довіреності. Крім того, необхідно перевірити, чи був дотриманий працівником порядок отримання матеріальних цінностей і їх передачі на склад або за іншим призначенням.

Розглядаючи справи про  притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у випадку, якщо шкоди  завдано діями, які мають ознаки діянь, що переслідуються в кримінальному порядку, суд досліджує, чи були в діях працівника ознаки злочину. Це може бути підтверджено постановою органу попереднього слідства чи вироком суду. Факт закритої кримінальної справи у зв"язку з закінченням строку давності чи амністією звільняє працівника від матеріальної відповідальності за цією підставою. Натомість якщо щодо нього був винесений виправдувальний вирок (або закрита кримінальна справа) за відсутністю складу злочину, його можна притягнути до матеріальної відповідальності лише з інших передбачених законом підстав. Заподіяння шкоди внаслідок вчинення адміністративного правопорушення не є підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності за п. 3 ст. 134 КЗпП України, однак не звільняє його від матеріальної відповідальності за іншими підставами.

Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП України працівник може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, якщо це передбачено спеціальними нормативними актами. Суди, розглядаючи справи про притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності за цією підставою, перевіряють, чи належить працівник до категорії осіб, на яких законодавством покладається повна матеріальна відповідальність.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування  шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (п. 12) звертає увагу на те, що така відповідальність може наставати за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; знищенням (зіпсуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей;витратами підприємства на навчання молодого фахівця у вищому навчальному закладі.

Суб’єтактами ктами повної матеріальної відповідальності також можуть бути касири, працівники роздрібної торгівлі, працівники зв"язку, керуючий справами об"єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку.

Законодавство передбачає повну матеріальну відповідальність службових осіб, винних у незаконному  звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Матеріальна відповідальність в такому випадку настає за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому або переведеному на інше місце роботи працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку. [8, c. 179]

 

 

 

Висновок

 

Отже, проаналізувавши викладений вище матеріал я дійшла висновку, що індивідуальні трудові спори – це розбіжності, неврегульовані шляхом безпосередніх або за участю профспілкового органу переговорів, між роботодавцем і окремим працівником з питань застосування законодавства про працю, колективного договору (угод) чи трудового договору.

До індивідуальних трудових спорів належать, зокрема, трудові спори  про переведення на іншу роботу; припинення трудового договору; оплату праці та виплату заробітної плати, виплату винагороди за вислугу років, винагороди за результатами роботи підприємства за рік, гарантійних сум, компенсацій; повернення грошових сум; надання відпустки; накладення дисциплінарного стягнення; видачу та використання спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту; видачу лікувально-профілактичного харчування, молока та інших рівноцінних продуктів; встановлення та застосування норм праці; відрахування із заробітної плати тощо.

До категорії індивідуальних трудових спорів слід віднести також  спори, які виникають при укладенні трудових договорів, зокрема, спори пов’язані з відмовою в укладанні трудового договору, якщо працівник вважає, що відмовою порушено його право на працю.

Трудове законодавство  детально не визначає способів захисту  трудових прав. Але це не перешкоджає пред’явленню працівниками позовів про визнання власника (підприємства) зобов’язаним, про покладання на нього обов’язку, про припинення дій, які порушують право тощо.

Індивідуальні трудові  спори між працівником і власником  незалежно від форм трудового договору розглядаються комісією по трудових спорах (КТС), місцевими судами та спеціальними органами, які передбачені законодавством для розгляду спорів окремих категорій працівників.

Процедура розгляду трудового  спору в КТС законодавством детально не врегульована, встановленні лише її основні повноваження, що допомагають прийняти рішення (наприклад, виклик свідків).

На мою думку, існують  неточності у законодавстві щодо врегулювання інших окремих положень про вирішення трудових спорів.

Так, в ст. 2371 при відшкодування власником моральної шкоди вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Думаю, що питання про вину повинне вирішуватися спеціальними актами законодавства, які можуть визнати вину власника обов’язковим чи необов’язковим елементом юридичного складу підстави правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Також викликає питання  необмеженість періоду, за який була нарахована заробітна плата та за який може бути стягнена заробітна плата.

Усунення саме таких, здається невеликих, а насправді  важливих для правильного вирішення  справи про індивідуальний спір, недоліків  поліпшить рівень ефективного забезпечення трудових прав працівників.

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Конституція України.  Прийнята на V сесії ВРУ 28 червня 1996 року. № 254к/96-ВР.

 

2. Кодекс Законів про  Працю. Прийнятий ВР УРСР 10 грудня 1971 року. 322-VІІІ.

 

3. Постанова Пленума  ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 39.

 

4. Постанова Пленума  ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.

 

5. Науково-практичний  коментар до законодавства України  про працю/ В.Г.Рогань. - К.: А.С.К., 2008.-944 с.

 

6. Трудове право України:  Підручник/Н.Б.Болотіна- К.: «Знання», КОО, 2001. - 564 с.

 

7. Бойко М.Д. Трудове  право України: Навч.посіб. - К.: Кондор, 2008. - 736 с.

 

8. Буряк В.Я. Трудові  спори: порядок вирішення в  Україні. – К.: Т-во «Знання»; КОО, 2003. – 382 с.

 

9. Венедиктов В.С. Трудовое  право Украйни. - Харьков: Консум, 2006. - 304 с.

 

10. Гончаров Г.С. Трудове  право України в запитаннях  та відповідях. К.: Кондор, 2008. - 664 с.

 

11. Грузінова Л. П., Короткій  В. Г. Трудове право України: Навч посіб. - К.: МАУП, 2003. - Ч. 1. - 128 с.

 

12. Карлицький С.М. Основи  трудового права: Навч.посіб. - К.: Прецедент, 2002. - 216 с.

 

13. Костюк В.А. Трудове  право України: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - 607 с.

 

14. Павлик П.М. Трудове  право України. - К.: Кондор, 2008. - 466 с.

 

15. Пастухов В.П. Трудове  право України: Навч.посіб. - К.:Алерта, 2006. - 280 с.

 

16. Пилипенко П.Д. Основи  трудового права України: Навч.посіб. - Львів: «Новий Світ-2000», 2004.-152 с.

 

17. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - X.: Консум, 2002. - 528 с.

 

18. Феськов М.М. Трудове  право України і Європейська  соціальна хартія. - К.: Кондор, 2008. - 170

 

19. Хуторян А.К. Трудове  право України: Академічний курс. Підручник. - К.: Кондор, 2008. – 608 с.

 

20. Гончарова Г. Трудові  спори// Право України. - № 6, 2006. –  с. 106.

 

21. Лазор В. Повноваження  КТС// Право України. - № 8, 2003. –  с. 54-55.

 

22. Лазор В. Порядок  створення КТС та відгук її  членів// Право України. 

                                                                                                                   Додаток 1

ДП «СТАРТ»                                                                                           

ПРОТОКОЛ

27.09.2007 №1

м. Рівне 

Засідання комісії по трудових спорах

Голова комісії –  Алілова А. М.

Секретар комісії –  Василенко З.П.

Запрошені Солодуха В.С., заявник Іванова Л.Ф., представник  роботодавця, начальник відділу  по роботі з персоналом.

 

Порядок денний:

1. Розгляд трудового спору про правомірність оголошення догани кур’єру Солодусі В.С за прогул без поважних причин.

 

СЛУХАЛИ:

Алілову А.М. – зачитала заяву Солодухи В.С. до Комісії по трудових спорах про неправомірність  оголошення їй догани за прогул без  поважних причин, зокрема у зв’язку  з тим, що перед оголошенням догани їй навіть не дозволили чітко викласти причини їй відсутності на роботі 17 вересня 2007 року.

Стукалюка Р.О. – нагадала, що статтею 149 КЗпП України щодо порядку  застосування дисциплінарних стягнень передбачено, що адміністрація підприємства до застосування дисциплінарного стягнення повинна зажадати від порушника трудової дисципліни надати пояснення у письмовій формі, у разі відмови працівника надати такі пояснення – скласти відповідний акт.

Солодуху В.С. – надала пояснення і підтвердила факт своєї відсутності на роботі з поважних причин довідкою медичної установи (травмпункту) про надання їй невідкладної медичної допомоги.

 

ВИРІШИЛИ:

1. визначити неправомірним наказ № 117/09-к від 18.09.2007 про оголошення догани  Солодусі В. С. (рішення додається).

 

 

Голова                                       (підпис)                                        А.М. Алілова