Телевидение в системе образования

Перспектива розвитку телебачення, як одного з ефективних засобів подолання духовного та естетичного полягає в переході питомої ваги освітнього телебачення на регіони, організації системи освітнього мовлення на базі регіональних студій телебачення під координацією знову таки загальноросійської програми. Такі приклади не настільки вже й рідкісні в минулому, коли регіональне (Ленінградське, Тюменське, Одеське тощо) телебачення спільно з провідними вузами і за підтримки державних структур вели систематичне освітнє мовлення. Здається, що в цьому випадку можуть бути вирішені і питання його фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів, частково елементів самоокупності.

Інший аспект розвитку освітнього телебачення та телебачення навчального пов’язаний з системними характеристиками самої телекомунікації. Так якщо в період зародження самої комунікації вона переважно використовувалася як технічна компонента освітнього процесу, то в міру розвитку переважаючою стала компонента комунікативна. При цьому характерно, що не втрачаючи значення першої складової, телекомунікація розвивається за другим напрямом з більшою інтенсивністю І якщо технічне відображає і передає властивість в цілому залежить лише від ступеня технічного розвитку телебачення (впровадження нових технологій), то комунікативний – від розвитку соціального. Так освіту з трансферних спеціальностями вимагає нових засобів комунікації для отримання та передачі інформації, обміну та поновлення її, в чому телебачення реальний і абсолютний лідер.

Освітнє телебачення, як прикладне мистецтво багато функціональне за своєю природою. Воно виконує функцію, властиву творам мистецтва, і в той же час певну утилітарну функцію – передачу в ефір навчальної інформації.

Виховна функція освітнього телебачення – одна з основних. Завдання ТБ не тільки інформувати і розважати, а й розвивати, навчати, сприяти процесу пізнання.

              Серед жанрів освітнього телебачення виділяють такі:

              − аудіовізуальна лекція(відео лекція);

− розповідь з ілюстраціями;

− бесіда;

− інтерв’ю;

− репортаж;

− телеекскурсія;

− інсценування;

− передача-гра;

− передача конкурс;

− демонстрація дослідів з поясненнями;

− змішана за жанром.

Аудіовізуальна лекція, або відео лекція.

Аудіовізуальні технічні засоби навчання: радіомовлення, навчальний кіно і телебачення, Ці засоби використовуються як для пред’явлення навчальної інформації в межах заданого етапу навчання (лекція, цикл лекцій), так і для посилення наочності досліджуваної інформації при різних формах навчальної діяльності.

Розповідь з ілюстраціями.

В деякій мірі має риси навчального кіно, але на відміну від нього відеорядом будуть слугувати картинки, або фотографії, тобто, матиме вигляд презентації, з потрібними словами того, хто саме буде її проводити.

              Бесіда.

              Це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.

              Кожна бесіда – це новий акт. Тому не існує загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди. Існують загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди [46, с. 75].

              Інтерв’ю.

              Це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв’юера з респондентом з обов’язковою фіксацією відповідей.

              Репортаж.

              Це розповідь очевидця, а його завдання – донести до слухачів живу картину всього що відбувається, допомогти створити її зорове уявлення для слухача.

              Телеекскурсія.

Найчастіше розповідає про різноманітні куточки нашої країни, пов’язаних з життям і діяльністю видатних історичних особистостей, концерти духовної музики, та інші.

              Інсценування.

              Має багато спільного з театром, який викликає сильні почуття і, відповідно, впливає на емоційно-вольову сферу особистості. Один із найдавніших методів навчання, він найбільш ефективний і на сьогодні, бо забезпечує умови максимального наближення дидактичного процесу до дійсності.

              Метод інсценування забезпечує учням такі умови для занять, які не в змозі створити інші методи навчання – випробувати на собі результати своїх рішень і дій.

У сітках мовлення радіо і телебачення значний час відводиться передачам про досягнення науки і культури, історії різних країн і народів, географічних відкриттях, становленні сучасних наукових поглядів, винаходи, наукових школах, космонавтиці і т.п. Раніше інтерес до науково-популярним знань підтримувався друкованими виданнями, заохочувався соціальними установками.

Державна політика пов’язувала успіхи в освіті підростаючого покоління з використанням радіо, потім навчального кіно.

Всі відомості в навчальному фільмі повинні бути в науковому відношенні правильними, повинні виходити із сучасних поглядів науки. Навчальний фільм повинен відповідати навчальній програмі, в ньому повинні розглядатися питання, передбачені програмою, в тій послідовності, в тому обсязі, який у ній зазначений.

Педагогічні параметри екранного посібника вимагають жорсткого відбору змісту і відповідної йому форми викладу, специфіка художньої виразності, в свою чергу, припускає інформаційну невизначеність, творчі рішення. Пошук оптимальних сполучень вимог дидактики і специфічних виражальних можливостей навчального телебачення призводить до формулювання рамкових вимог.

Проблема значно спрощується, якщо передача записана на відео. Однак, розрахунок на те, що одна і та ж телепередача буде ефективною і в умовах ефірного мовлення, і в умовах поширення та використання його відеозаписи, не виправданий, оскільки ефірне мовлення передбачає використання інших форм активності глядача і обмежено можливим часом використання. Якщо актуальну інформацію про соціальні аспекти освіти, святах, конкурсах) доцільно давати саме в ефірному мовленні, то навчальну та методичну інформацію більш зручно використовувати у відеозаписі (це визначають реальні умови роботи в школах – різні розкладу дзвінків, кількості уроків, індивідуальні терміни вивчення навчального матеріалу як в цілому, так і безпосередньо за планом конкретного уроку). Для використання відеозапису телепередача може потребувати доопрацювання, скороченні, перемонтаж, створенні методичного апарату. Це обумовлює наступні вимоги до відеозаписах телепередач:

− зручний для роботи на уроці формат передачі (10-15 хв. з розбивкою на фрагменти);

− наочність представлених матеріалів і доступність звукового ряду;

− відповідність теми передачі і змісту освітнього стандарту;

− розрахунок на діалогове сприйняття та активізацію глядача (питання, титри, спеціальні конкурсні завдання);

− наявність докладних методичних матеріалів до даних передачам (анотація із зазначенням навчальної теми, предмета, програми, особливостей сюжету, використовуваних матеріалів; монтажні листи).

Досвід використання телебачення для навчання і освіти сьогодні потребує узагальнення, наукового осмислення та всебічного аналізу. Необхідно не тільки розробити єдині методики застосування навчального телебачення, але відродити, або створити заново на новому рівні і точною. Науковій основі загальнодержавні координаційні центри вивчення та застосування телекомунікації в сфері освіти. При таких центрах можуть існувати консультаційні та методичні ради, редакційні ради, які готують друковані рекомендації для викладачів і учнів, рекомендації по окремих телевізійним курсам і навіть уроків.

Надзвичайно важливо не тільки відродити державні структури, покликані займатися телебаченням у сфері освіти, а й створити їх на принципово новому рівні, де основою буде розуміння як навчальних функцій телекомунікації, так і естетичних, соціальних функцій телекомунікації. Кинуте на самоплив естетичне та моральне виховання дошкільнят, в чималому ступені протікає під впливом телекомунікації

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева М. Психологический анализ профессионально важных качеств творческих работников телевидения. М. : ВИПК, 1991. – 210 с.

2. Бабанский Ю. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический

аспект. М., 1977. – 198 с.

3. Багдикян Б. Монополия средств информации. М.: Прогресс, 1987. – 133 с.

4. Багиров Э. Г. Очерки телевидения. М., 1978. – 200 с.

5. Багиров Э. Г. Очерки истории телевидения. М.: Искусство, 1978. – 205 с.

          6. Багиров Э. Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. М., 1976. – 213 с.

7. Багиров Э. Г. Основы телевизионной журналистики. М. : МГУ, 1987. – 218 с.

8. Баскаков В. В ритме времени // Кинематографический процесс сегодня. М. : Искусство, 1983. – 287 с.

9. Воронцов Ю. Телевидение для всех и для каждого //Телевидение вчера, сегодня, завтра. Вып.1 М.: Искусство, 1981. – С. 164-186.

10. Голядкин H. Телебизнес и наука // Телевидение вчера, сегодня, завтра. Вып.1 М., 1981. – С. 227-246.

11. Гостев A. Психологические проблемы эффективного идеологического воздействия средствами телевидения и радиовещания. М. : ВИПК, 1989. – 196 с.

12. Десмонд Д. Азбука телевидения. М.: Искусство, 1962. – 290 с.

13. Дмитриев Л. Телевизионные жанры. М.: ВИПК, 1991. – 215 с.

14. Дмитровський З. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с.

15. Дубровин А. Жизнь кинообраз – жизнь : Из истории типизации. М.: Искусство, 1980. – 283 с.

16. Егоров В. Телевидение и школа: проблемы учебного телевидения. М. : Педагогика, 1982. – 266 с.

17. Егоров В. Основные понятия телевидения // Сто слов. М.: ВИПК, 1991. – 256 с.

          18. Исправникова А. Цветное телевидение: новые тенденции в программной политике // Телевидение вчера, сегодня, завтра. Вып.2. М. : Искусство, 1982.– С. 185-208

19. Каган М. Морфология искусства. Л. : Искусство, 1972. – 253 с.

20. Козлов Л. Изображение и образ. М. : Искусство, 1980. – 143 с.

21. Кузнецов В. Учебное телевидение. М. : Высшая школа, 1990. – 368 с.

22. Кузнецов В. Можно ли управлять познавательной деятельностью обучающихся в ходе применения учебного телевидения // Материалы IV совместного семинара ученых СССР и ГДР по проблемам учебного телевидения. М., 1977. – 223 с.

23. Кузнєцова О. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія «Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка» – Львів.: ПАІС, 2005. – 200 с.

24. Кулешов Л. Азбука кинорежиссуры. М. : Искусство, 1969. – 264 с.

25. Леонтьев A. Телевидение глазами психолога. М., 1982. – 286 с.

26. Лурия А. Об историческом развитии познавательных процессов. М., Наука, 1974. – 173 с.

27. Массовое виды искусства и современная художественная культура. /Отв. ред. и сост. В. П.Демин, М. : Искусство, 1976. – 201 с.

28. Матвеева Л. Связь с аудиторией в телевидении. М. : ВИПК,1990. – 183 с.

29. Михайлин І. Основи журналістики : Підручник / І. Михайлин. – К.: ЦУЛ, 2002. – 172 с.

30. Научно-методические вопросы применения учебного телевидения в вузе / Межвузовский сборник научных трудов. М., 1985. – 163 с.

31. Нечай О. Ф. Ракурсы // О телевизионной коммуникации и эстетике. М. : Искусство, 1990. – 131 с.

32. Нечай О. Ф. Основы киноискусства. М.: Просвещение, 1989. – 98 с.

33. Панфилов Н. Школа кинолюбителя. М.: Искусство, 1979. – 193 с.

34.Петрович Н. Поговорим об информации. М.: Молодая гвардия, 1973. – 113 с.

35. Прасолов Р. Телевидение и обучение. Ленинградский опыт. М. : Искусство, 1972. – 163 с.

36. Садуль Ж. Всеобщая история кино. Т.4, ч.1. М.: Искусство, 1975. – 213 с.

37. Саппак Вл. Телевидение и мы: Четыре беседы. М.: Искусство, 1963. – 200 с.

38. Телевидение вчера, сегодня, завтра: Сб. статей. Вып. 5. / Сост. Е. С. Сабашникова. М.: Искусство, 1985. – 215 с.

39. Телевидение и радиовещание за рубежом: Сб. статей. Вып. 4. / Сост. С. Л. Петрова. М.: ВИПК, 1991. – 111 с.

40. Урвалов В. А. Очерки истории телевидения. М,: Наука, 1990. – 93 с.

41. Чигорин H. A. План и съемка научно-популярного фильма. М. : Искусство, 1979. – 275 с.

42. Шеркович Ю. А. Психологические проблемы массовых информационных процессов. М., 1973. – 157 с.

43. Шкопоров Н. Б., Матвеева Л.В. Интерес к телепередаче в аспекте личностно-психологических характеристик у аудитории. М.: ВИПК, 1991. – 279 с.

44. Юровский А. Телевидение поиски и решения. М.: Искусство, 1983. – 285 с.

45. Юровский А. Я., Борецкий Р.А. Основы телевизионной журналистики. М. : МГУ, 1966. – 235 с.

46. Lochte, R.H. Interactive television and instruction. Englewood Cliffs, NJ: Educational Technology Publications, 1993. – 305 р.

47. Oliver, E.L. Video tools for distance education. In B. Willis (Ed.), Distance education: Strategies and tools. Englewood Cliffs, NJ: Educational Technology Publications, 1994. – 258 р.

48. Wileman, R. (1993). Visual communicating. Englewood Cliffs, NJ:               Educational Technology Publications, 1993. – 273 р.