Сутність та основні форми міжнародного руху капіталу. Місце України та напрямки активізації її дій на ринку капіталів

     Отже, фінансова глобалізація на певному  етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного  фінансового ринку внаслідок  тісної інтеграції країни до світової економіки. Така фінансова нестабільність в першу чергу пов'язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало  наслідком втілюваної більшістю  країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі  подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш  однорідним. І на прикладі Європейського  союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний  союз відзначається досить високою  стабільністю свого фінансового  ринку.

     Це  ще раз підкреслює, що в процесі  подальшого розвитку та лібералізації  фінансового ринку України, в  процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення  її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання  МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів  для пом'якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України  у світовий фінансовий простір.

     Результатом вирішення цих завдань має  бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку  від негативного впливу міжнародних  кризових процесів та в ідеалі - створення  умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне  розглянути методи та інструменти державної  політики, спрямованої на досягнення цих цілей.

     В першу чергу до таких методів  можна віднести методи контролю над  міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною  лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним  прогресом.

     В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються  суттєві коливання в обсягах  притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних  потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання  було зумовлено довгостроковими  цілями - або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання  міжнародних потоків капіталу, зумовлене  значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу  на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

     При цьому необхідно відзначити, що негативні  наслідки для економіки країни можуть бути пов'язані як із відтоком, так  і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов'язаний із валютною політикою  держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних  банках, валютних операцій, тощо) [26, c. 208].

     З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної  фінансової активності.

     По-перше, це запровадження податків або податкоподібних  обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів - так званий податок Тобіна, тобто податок  на операції на міжнародному валютному  ринку, ідея якого була вперше проголошена  лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок  на придбання цінних паперів емітентів  іншої країни. Серед альтернатив  податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення  саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування  прибутків тільки від короткострокових валютних операцій.

     Варто відзначити, що серед прихильників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики  чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Д. Сорос або У. Баффет. Наприклад, У. Баффет висловлювався за запровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року. В той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.

     До  другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів  руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від  нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних  інвестицій в певні (або усі) галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої  політики є обмеження щодо присутності  нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів - заборона приватизації певних підприємств або  галузей (наприклад, трубопроводів  або атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям  земель сільськогосподарського призначення.

     Нарешті, до непрямих методів контролю над  рухом капіталу можна віднести:

• вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;
• заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;
• обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;
• обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового ринку;
• обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;
• розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.

     Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку  Філіппін, який після кризи 1996-1997 років  обмежив мінімальні строки іноземних  вкладів в місцевих банках 90 днями.

     Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена  різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних  коштів, свідчить про постійний пошук  шляхів зниження мінливості міжнародних  фінансових ринків та намагання більшості  країн обмежити вплив суб'єктів  світового фінансового ринку  на розвиток національної фінансової системи.

     Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в  Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в  Бразилії - і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому  ринку. При цьому заходи щодо обмеження  чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному  разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на мій погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг  достатнього ступеню розвитку, а  характерною рисою вітчизняної  економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які  можуть бути використані для оновлення  основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних  ресурсів [6, c. 48].

     З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни - як у вигляді прямого  або портфельного інвестування, так  і у вигляді запозичень.

     Тому  можна запропонувати наступне:

• Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу - інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.
• Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом'якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій - банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.
• Пом'якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.
• Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.[9, c. 20]

     Щодо  заходів із ліквідації наслідків  фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших  способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у  економіці, що виникли внаслідок  кризи. Більше того, використання таких  інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість  учасників ринку у наданні  фінансової допомоги з боку держави.

     Тому  створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших  резервних фондів і тому подібні  заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для  України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку  фінансового  ринку,  наведеними  вище.

     Аналіз  поточної участі України в процесах МРК свідчить про її незначне залучення  в них. Разом з тим має місце  виняткова корисність функціонування іноземного капіталу в економіці  України - ефективність роботи іноземного капіталу значно вище, ніж національного. Слід зазначити, що Україна має суттєві  перешкоди щодо участі в процесах МРК як з позицій його експорту, так й імпорту, зокрема через  відсутність екстенсивних ресурсів щодо підвищення ефективності використання капіталу як одного з факторів відтворювального процесу через зниження оцінки вартості інших факторів, відсутність ефективного  механізму розподілу капіталу в  економіці України [22, c.26].

     В аспекті інтеграції в процеси  МРК Україна повинна зробити  кроки у бік усунення суперечностей  в національній економічній системі  як частини системи вищої ієрархії з погляду скорочення розриву  в параметрах існуючих і необхідних економічних передумов ефективного  використання капіталу, інституціональної   структури   забезпечення   міграції   капіталу.

     Головною  умовою для розширення інтеграції є  скасування бар'єрів для МРК. Частина  системи не може бути відокремлена від неї. Разом з тим, зняття бар'єрів не повинне викликати обмеження  конкуренції й ефективного функціонування вітчизняних ринків. Такі заходи повинні  вживатися винятково за умови  наявності в національній економіці  відносних конкурентних переваг, здатних  не тільки залучити іноземний капітал, але й утримати в орбіті національних економічних процесів достатній  для її розвитку  обсяг  капіталу.

     Принциповою умовою успішного включення вітчизняної  економіки в процеси МРК є  розвиток пріоритетних сегментів вітчизняного фінансового ринку відповідно з  особливостями розвитку сучасних міжнародних  відносин по  розподілу  капіталу.

     Слід  зазначити, що Україна має значний  потенціал для інтеграції в процеси  МРК. Разом з тим, успішність входження  України в міжнародні відносини  після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

• вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;
• забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;
• розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;
• адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;
• поліпшення інвестиційного клімату України;
• відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.