Сутність та основні форми міжнародного руху капіталу. Місце України та напрямки активізації її дій на ринку капіталів

     Припущення  теорії руху капіталу про досконалу  конкуренцію не може адекватно пояснити рух прямих іноземних інвестицій, оскільки для руху капіталу повинні  існувати певні переваги на ринку. Тобто  компанія, що інвестує, повинна мати певні переваги над місцевими  компаніями, що дозволить  їй  успішно  працювати  на  іноземному  ринку.  Таку  теорію ринкових  імперфекцій  або  монополістичних  переваг  у 1960 р. запропонував С. Хаймер, а пізніше  Ч. Кіндлебергер. Вона стала однією з головних інтегративних частин теорій прямих іноземних інвестицій та транснаціональних  компаній.

     Теорія  монополістичної переваги розглядає  горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. У разі виходу на іноземний  ринок для виробництва тієї ж  продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні  іноземні інвестиції. Вертикальні іноземні інвестиції виникають, коли компанія спрямовує  свій капітал в іншу країну для  виробництва та продажу нового виду продукції або для виробництва  напівфабрикатів, призначених для  подальшої переробки на внутрішньому ринку.

     Переваги, які, згідно з теорією імперфекцій, мають інвестори на іноземному ринку, пояснюються трьома моделями прямих іноземних інвестицій. Модель досконаліших знань може надавати інвесторові  технологічних, організаційних, маркетингових  та інших переваг, які вигідно  відрізняють ці продукти від конкурентних на місцевому ринку країни- реципієнта  і  роблять  їхній  продаж  більш  прибутковим [8, с. 36].

     Другою  моделлю є модель міжнародного життєвого  циклу продукту В. Вернона, відповідно до якої кожний продукт проходить  п’ять стадій: появу, розвиток, насичення, спад, вихід з ринку. Дана модель доводить, що на початкових стадіях  життєвого циклу країна-інвестор виграє за рахунок інновацій у  виробництві продукції, яку в сучасних умовах доцільно реалізовувати одночасно  на  внутрішньому  та  зовнішньому  ринках [8, с. 96].

     Третьою моделлю монополістичної переваги є модель олігополій, яка пояснює  бажання олігопольної компанії здійснювати  інвестиційну діяльність за кордоном. Іноземними інвесторами, як правило, виступають великі компанії олігопольних галузей, чутливі до конкурентних кроків інших, тому головною метою для них є  розширення своєї частки ринку, а  не максимізація прибутку [72, с. 36]. Саме це спрямовує прямі іноземні інвестиції на нові зовнішні  ринки.

     Наступною теорією, яка пояснює, чому прямі  іноземні інвестиції можуть бути найбільш привабливою формою використання іноземного капіталу, є теорія інтерналізації прямих іноземних інвестицій. Згідно з цією теорією, саме транснаціональні корпорації (ТНК) є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних  інвестицій інтерналізують міжнаціональний  обмін послугами та товарами, тим  самим зменшуючи витрати обміну [11, с.37]. На сьогодні ТНК контролюють зовнішньоекономічну діяльність, зосереджуючи  у своїх руках третину світової  торгівлі.

     Розглянуті  теорії не пояснюють причину використання різних форм інтерналізації (експорт, ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємництво, пряме іноземне інвестування) різним країнами. Єдиним  поясненням  різноманітності  цих  схем  є  вплив специфічних  національних  умов,  які  беруться  до  уваги  теорією електичної парадигми Дж. Даннінга [21, c. 3]. Теорія стверджує, що прямі іноземні інвестиції здійснюються на основі трьох груп чинників: переваги володіння (технологій, навичок, іміджу, марки, масштабу), переваги дислокації (місткість ринку, виробничі витрати, податки, ризики, географічне розміщення)  та  переваги  інтерналізації,  які дозволяють  успішніше працювати на іноземному ринку самостійно, порівняно з використанням експорту та ліцензування. Електична теорія пояснює розміщення міжнародного  виробництва особливостями приймаючих  країн.

     Міжнародний  інвестиційний ринок не можна  розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують.  Аналіз попиту та пропозиції на прямі  інвестиції  на  міжнародному  інвестиційному  ринку  базується  на  теорії Кейнса  про  граничну  ефективність  інвестування  та  на  теорії  Тобіна [8, с. 181].  Інвестиційні  видатки виникають з попиту  на  реальні активи. Ці видатки є різницею  між поточним  сукупним  попитом на  реальні активи та  існуючою  кількістю активів.

     Розглянемо  ситуацію,  що  останнім  часом  склалася  на міжнародному  інвестиційному  ринку. За  результатами  дослідження  компанії  “Ернст  енд  Янг”, підготовленого  для  конференції  “Міжнародні  інвестиції”,  Західна  Європа  залишається  найбільш  привабливим  регіоном для  іноземних  інвестицій,  успішно  конкуруючи  з  Китаєм  та Сполученими  Штатами  Америки. Її  рейтинг  у  світовій  шкалі  привабливості  складає  40 %.  Другим  найбільшим  лідером є Китай, потенціал та  зростання якого приваблює багатьох  іноземних інвесторів. Рейтинг привабливості Китаю досяг 39 %,  випереджаючи  рейтинги Канади  та  США [27, c. 2].

     На  Центральну та Східну Європу припадає також левова частка міжнародних інвестицій.  Завдяки конкурентоспроможній  вартості  робочої сили, Польщі та  Угорщині  надається значна  перевага,  порівняно з Німеччиною, Великобританією та  Францією. Інвестиційна  привабливість України на міжнародному  інвестиційному  ринку дещо  покращилася (про що  свідчать  міжнародні  рейтинги), але головними перепонами  в отриманні широкого  доступу до  міжнародних капіталів залишається недовіра  до українського  законодавства,  високий ступінь національних  ризиків та недосконалість  податкової  системи. 

     1.3. Масштаби руху процесів пов’язаних з міжнародною міграцією капіталу та їх тенденціїї в розрізі фінансової кризи в світовій економіці

     В умовах загострення фінансово-економічної  кризи глобальні показники припливу ПІІ впали зі свого історичного  рекордно високого рівня в розмірі 1 979 млрд. дол в 2007 році та до 1 697 млрд. дол в 2008 році, тобто на 14%. Падіння продовжилося і в 2009 році, причому його темпи прискорилися: попередні дані по 96 країнам свідчать про те, що в ІІ кварталі 2009 року приплив інвестицій скоротився проти того ж періоду 2008 року ще на 44%. У 2010 році очікується повільне пожвавлення, яке має прискоритися в 2011 році. Криза змінила ландшафт також в інвестиційній сфері: частка країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою в глобальних потоках ПІІ в 2008 році досягла 43%. Скорочення, зафіксоване на глобальному рівні в 2008 році, по-різному проявилося в трьох основних економічних угрупованнях: розвинених країнах, країнах, що розвиваються і в країнах з перехідною економікою Південно-Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД), що відображає початкові відмінності в дії нинішньої кризи. У розвинених країнах, де і виникла фінансова криза, приплив ПІІ в 2008 році скоротився, тоді як у країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою він продовжував зростати. Ці географічні відмінності, як видається, стерлися до кінця 2008 - початку 2009 року, тому що початкові дані вказують на загальне скорочення інвестицій у всіх економічних групах (додаток 2).

     29-відсоткове  скорочення припливу ПІІ в  розвинені країни в 2008 році  було зумовлено головним чином  39-відсотковим зменшенням вартісних  обсягів транскордонних ЗіП після п'ятирічного буму, що закінчився в 2007 році. У Європі обсяг угод в рамках транскордонних ЗіП скоротився на 56%, а в Японії на 43%. Особливо серйозний вплив криза зробила на світові мегаугода, вартісної обсяг яких перевищує 1 млрд. дол.

     Різкі зміни в структурі потоків  ПІІ за останній рік викликали  зміни в загальних позиціях найбільших за показниками потоків ПІІ приймаючих країн та країн базування. Якщо Сполучені  Штати в 2008 році зберегли свою позицію  найбільшої приймаючої країни і країни базування, то багато які країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою перетворилися у великих одержувачів та інвесторів: у 2008 році на них припало відповідно 43% і 19% глобального припливу і відтоку ПІІ. Низка європейських країн перемістилися на більш низькі позиції за показниками як притоку, так і відтоку ПІІ. Сполучене Королівство втратило свої позиції найбільшого джерела та одержувача ПІІ серед європейських країн. Японія поліпшила свої позиції за показником вивозу інвестицій.

     У 2008 році приплив ПІІ в країни зі слабкою в структурному відношенні економікою, у тому числі в найменш  розвинуті країни (НРК), країни, що розвиваються, не мають виходу до моря (РКНВМ), і малі острівні держави, що розвиваються (Мораг), збільшився відповідно на 29 %, 54% і 32%. Проте в силу специфічних характеристик цих трьох груп країн, у тому числі їх залежності від більш вузької номенклатури експортних сировинних товарів, торгівля якими серйозно постраждала через падіння попиту в розвинених країнах, нинішня криза розкрив їх вразливість в питаннях залучення ПІІ. Таким чином, цим країнам у рамках стратегії диверсифікації, ймовірно, варто було б розглянути можливість заохочення ПІІ у галузях, які в меншому ступені піддаються циклічним коливанням, таких як промислові галузі, пов'язані з сільським господарством, і перш за все виробництво харчових продуктів та напоїв [24, c.340].

     Наявні  дані за транскордонним ЗіП в розбивці по секторам свідчать про те, що в 2008 році в обмеженій числі галузей компанії розширили свою діяльність в області ПІІ. До числа галузей, де було відзначено збільшення обсягів (у вартісному виразі) угод в рамках ЗіП протягом року, входили виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, насамперед під впливом придбання компанії "Анхойзер Буш" (Сполучені Штати) компанією "Штіхтінг Інтербрю" (Бельгія) за 52 млрд. дол; виробництво прецизійного обладнання; видобуток твердих корисних копалин і нафти; виробництво автотранспортних та інших транспортних засобів; ділові послуги; інші послуги, сільське господарство, мисливство, лісове господарство та рибальство; видобуток вугілля, нафти і виробництво ядерної енергії, а також державне управління та оборона. В цілому в 2008 році в первинному секторі вартісні обсяги ЗіП виросли на 17%, тоді як в обробній промисловості та сфері послуг, на які припадає найбільша частка світових обсягів ввезених ПІІ, було зареєстровано скорочення відповідно на 10% і 54%.

     Фінансово-економічна криза зробила неоднаковий вплив  на ПІІ, що здійснюються спеціальними фондами, такими як фонди національного  добробуту (ФНД) або приватні пайові фонди. Приватні пайові фонди постраждали особливо сильно, оскільки фінансова криза позбавила їх головного джерела життєвої сили - легкодоступного капіталу, обсяги якого скоротилися, оскільки кредитори почали уважніше відноситься до ризиків. Транскордонні ЗіП цих фондів в 2008 році скоротилися до 291 млрд. дол, або на 38% у порівнянні з піковим показником 2007 року, становить 470 млрд. доларів. Головна причина цього різкого скорочення була пов'язана з тим, що в другому півріччі 2008 року джерела фінансування викупів за рахунок залучених коштів, які в основному і забезпечували динамічне зростання транскордонних ЗіП цих фондів у попередні роки, практично вичерпалися.

     З іншого боку, ФНБ зареєстрували в 2008 році приріст ПІІ, незважаючи на падіння цін на сировинні товари, експорт яких нерідко служить  для них джерелом фінансування. У  порівнянні з 2007 роком вартісний обсяг їх транскордонних ЗіП, які є домінуючою формою ПІІ для ФНД, в 2008 році збільшився на 16% до 20 млрд. дол - в принципі невеликої суми в зіставленні з загальними розмірами ПІІ та інших активів, якими вони управляють . Цей приріст частково компенсував тенденцію до скорочення глобальних потоків ПІІ в цілому. Проте в ході 2008 різкий економічний спад в розвинених країнах і падіння цін на світових фондових ринках призвели до значних втрат інвестицій ФНД (частково з-за високої концентрації інвестицій у фінансовій сфері та галузях ділових послуг), що різко знизило темпи зростання обсягів їх транскордонних угод в рамках ЗіП. Крім того, великі розміри ФНД і думки щодо їх неекономічної комерції породили стурбованість у ряді країн. Щоб зняти цю стурбованість, у жовтні 2008 року ряд ФНД досягли домовленості про комплекс загальноприйнятих принципів та практики про так звані Сантьягські принципи. Виходячи з даних по ЗіП в першому півріччі 2009 року перспективи подальшого збільшення обсягів транскордонних ЗіП ФНД різко погіршилися [28, c. 20].

     ТНК у міжнародному виробництві

     Сьогодні  у всьому світі налічується близько 82 000 ТНК, які мають 810000 закордонних  філій. Ці компанії відіграють важливу і зростаючу роль у світовій економіці. Наприклад, згідно з оцінками, експорт закордонних філій ТНК складає приблизно одну третину загальносвітового експорту товарів і послуг, а число людей, яким вони надають роботу у всьому світі, в 2008 році склало приблизно 77 млн. чоловік, що більш ніж удвічі перевищує загальну чисельність економічно активного населення Німеччини. Проте їхній міжнародний статус не захистив їх від найглибшої глобальної рецесії в життя цілого покоління. Скорочення обсягу ввезених ПІІ в усьому світі на 4,8% знайшло відображення в падінні вартісних обсягів валового виробництва, продажу та активів, а також зайнятості у закордонних філіях ТНК у 2008 році, що виглядає різким контрастом у порівнянні з надзвичайно високими темпами росту, що вимірюється в 2006 і 2007 роках двозначними величинами [8, c.241].

     Підготовлений ЮНКТАД Огляд перспектив світових інвестицій (ОПСІ) на 2009-2011 роки свідчить про те, що в короткостроковій перспективі глобальна фінансово-економічна криза негативно позначилася на планах ТНК в галузі ПІІ. На відміну від попереднього обстеження, за даними якого кризою були зачеплені лише 40% компаній, в 2009 році як мінімум 85% ТНК в усьому світі поклали провину за скорочення своїх інвестиційних планів на глобальний економічний спад, а 79% - безпосередньо на фінансову кризу. Обидва ці аспекти - окремо і в сукупності-привели до зниження схильності і здібності ТНК здійснювати ПІІ. За попередніми оцінками ЮНКТАД, темпи інтернаціоналізації найбільших ТНК в 2008 році істотно сповільнилися, а їх загальні прибутки впали на 27%.