Сутність та основні форми міжнародного руху капіталу. Місце України та напрямки активізації її дій на ринку капіталів

     Позичковий  капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.

     Міжнародна  економічна  допомога –  це надання  капіталу в грошовій чи   товарній формі суб'єктами однієї країни у  власність суб’єктам іншої країни  на  умовах  безоплатності, неповернення  тобто  безвідшкодності.

     Міжнародна  економічна допомога має свої форми:

• фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.
• матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

     3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.

     Короткостроковий  капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року.  В  основному  це  –  позичковий  капітал.

     Середньостроковий  капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.

     Довгостроковий  капітал – це  кошти,  вкладені  на  термін  понад    7  років.

     Середньостроковий та довгостроковий – це в основному  підприємницький   капітал.

     4) За  метою  вкладення  капітал  буває  у  вигляді  прямих  та портфельних  інвестицій.

     Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового  економічного інтересу в країні-імпортері  капіталу. Цей довгостроковий інтерес  забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних  інвестицій відноситься в основному  приватний  капітал.

     Портфельні  інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають  інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення  капіталу.

     Підприємницький капітал  включає  прямі  і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій,  по  визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають,  вони здійснюються інвестиційними  або  іншими фінансовими посередниками,  що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування,  беруть участь  у  керуванні  ними,  а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів.  Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій,  на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми,  а також облігації й інших  цінних  паперів.

     Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання  почали перевищувати темпи зростання  міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються  країни Південно-Східної Азії, Центральної  і Східної Європи. 

     Змінюються  напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався  переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться  на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних  інвестицій вважалися США, то тепер  – країни Європейського Союзу, Японія.

     Зазнають  змін і форми руху капіталу: переважає  вивіз портфельних інвестицій, зростає  роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює  інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

     Міжнародний кредит — позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.

     Пільговий міжнародний кредит — міжнародний кредит, що надається на  пільгових умовах: на тривалий термін; по занижених ставках у відсотках; по безпроцентному кредиті.

     Дарунок — це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних  інтересів.

     Що  стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох  груп:

     - прагнення контролювати діяльність  підприємств, частину місцевого  ринку;

     - отримання  підприємницького  прибутку;

     - отримання  процентів  за  позичковий  капітал;

     - прагнення на довгий період  забезпечити задоволення своїх  економічних,  політичних  та  інших  інтересів  на  території   тієї  чи  іншої країни [24, c.196].

     Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного  господарства  до  світогосподарської  взаємодії.

     В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов’язання і сплачують  борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному  масштабі і приносити його учасникам  прибутки, що перевищують втрати інших  учасників.

     Таким  чином, свобода  руху  капіталу  в  світі  приводить  до збільшення  світового  та  національного  продукту. Але  міжнародні капітальні  потоки  розподіляються  в  світі  нерівномірно. Причина  цього –  різний   рейтинг   інвестиційної   привабливості   країн. 

     1.2. Іноземні інвестиції як фактор економічного розвитку держави

     Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання  розвитку  економіки.

     Основними цінностями інвестицій є:

• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
• кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
• майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
• право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права [10, c. 17].

     За  обсягом  та  значущістю  капітальні  вкладення  є  основною складовою  частиною  інвестицій,  у  нашій  країні  на  них  припадає близько  85%  усіх  інвестицій.

     Таким чином, інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з  розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти  не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена”  інфляцією, та вони не можуть забезпечити  ніякого доходу. Якщо ту ж суму  помістити на ощадний рахунок  до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.

     В  цілому  інвестиційний  процес  –  це  механізм,  що  об'єднує  попит та пропозицію, тобто тих, хто  пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути – це такі організації, які  приймають вкладення  та дають залученні гроші в  борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має  гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова  ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців.   Ринок  капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні  форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового  ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

     Головні учасники інвестиційного процесу –  це   держава,  її компанії та фізичні  особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі  як на стороні попиту, так  і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні.

       Інвестиції відіграють центральну  роль в економічному процесі,  вони визначають загальний ріст  економіки держави. В результаті  інвестування засобів в економіку,  збільшуються обсяги виробництва,  росте національний прибуток, розвиваються  та йдуть вперед, в економічній  конкуренції, галузі народного  господарства та підприємства, що  в більшій мірі задовольняє  попит на ті чи інші товари  та послуги. Отриманий приріст  національного прибутку частково  знову накопичується, проходить  подальше збільшення виробництва,  процес повторюється безперервно.  Таким чином інвестиції, що утворюються  за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу,  самі обумовлюють його ріст, розширене  відтворення. При чому, чим ефективніше  інвестиції, тим більше ріст національного  прибутку, тим значніші абсолютні  розміри накопичення (при даній  його частці), які можуть бути  знову вкладеними в виробництво.  При достатньо високій ефективності  інвестицій приріст національного  прибутку може забезпечити підвищення  частки накопичення при абсолютному  рості споживання [16, c. 66].

     У сучасних умовах світове господарство являє собою глобальну систему, що поєднує національні економіки, здатні діяти як єдине ціле. Особливо складним механізмом світової економічної  системи виступає міжнародний  інвестиційний  ринок,  на  якому  відбувається  формування  та перерозподіл  фінансових   ресурсів  між  різними  країнами.

     Міжнародний інвестиційний ринок – це  ринок  довгострокового  вкладення  капіталу  за  кордоном  з  метою  отримання  прибутку.

     Міжнародний інвестиційний ринок – це регулятор  сукупності економічних  відносин,  що  виникають  між  продавцем  інвестиційних ресурсів  та  їхнім  покупцем, – резидентами  різних  країн  [8, с. 178].  Він відрізняється від інших ринків  специфічним характером  свого товару, яким  виступають  міжнародні  інвестиції. В економічній літературі міжнародні  інвестиції  визначаються  як  міжнародні  потоки  капіталів,  що здійснюються  у формі прямих  та  портфельних інвестицій.  Відповідно, міжнародний інвестиційний ринок поділяється на  ринок об’єктів реального інвестування  та  фінансовий  ринок.

     На  ринку  об’єктів  реального  інвестування  реалізуються  реальні інвестиції,  тобто  ті  економічні  ресурси,  які  спрямовуються  на  збільшення  реального  капіталу  суспільства, на  розширення  або модернізацію   виробництва.

     У  світовій  практиці  обсяг  таких  інвестицій  розглядається  як  один із  найважливіших  показників  процвітання  національної  економіки, як фактор  макроекономічної  стабілізації  країни.

     Ринок об’єктів реального інвестування включає  ринок прямих іноземних  інвестицій, на якому реалізується, як правило, довгострокове капіталовкладення  в іноземні підприємства з метою  отримання прибутків та безпосереднього  впливу на господарську діяльність підприємства. Прямі іноземні інвестиції забезпечують надходження до країни нових технологічних, економічних, управлінських та маркетингових  знань, підвищуючи рівень зайнятості населення  та сприяючи загальному економічному розвитку. До прямих інвестицій належать первинні вкладення та реінвестицій. Крім того, прямі інвестиції включають  усі внутрішньокорпораційні  перекази  капіталу  у  формі  кредитів  і  позик  між прямим  інвестором  і  філіями,  дочірніми  та  асоційованими  компаніями [15, с. 80].

     Особливість фінансових ресурсів, які обслуговують основний та оборотний капітал, зумовлює його поділ на грошовий ринок та ринок капіталу, що характеризуються широкою різноманітністю  фінансових  інструментів.

     Реальні  активи  є  джерелом  доходів  в  економіці,  а  фінансові  – просто характеризують його розподіл серед інвесторів [5 с. 26]. Але фінансові активи  і ринки,  на  яких  ними  торгують,  відіграють  вагому роль  у розвитку  економіки.  Вони  дають можливість  примножувати реальні активи.

     Розглядаючи  міжнародний  інвестиційний  ринок,  необхідно визначити,  що  стимулює  потоки  міжнародних  інвестицій  і  які  фактори  є визначальними  в  рішенні  інвестувати  в  ту  чи  іншу  країну. Пояснення  руху міжнародних інвестиційних  потоків надають теорії міжнародних  інвестицій, які слід розглядати у  зв’язку з іншими теоріями міжнародних  відносин.

     Першою  теорією  прямих  іноземних  інвестицій  є  теорія  руху капіталу, яка базується  на припущеннях про досконалу  конкуренцію і пояснює  рух  капіталу  різницею  у  відсоткових  ставках  між  країнами. Дана  теорія  стверджує,  що  стимулом  компанії  для  перетину національного кордону  є отримання більшого доходу в  іншій країні, порівняно з доходом, отриманим на внутрішньому ринку. Капітал  припливатиме  в  іншу  країну,  допоки  відсоткові  ставки  не  зрівняються  і дохідність  капіталу  в  обох  країнах  не  стане  однаковою  [11, с. 35].  Крім того,  практика  свідчить,  що необхідно враховувати ще дві основні причини, які змушують  надавати  перевагу  внутрішнім  інвестиціям,  незважаючи  на вищу  відсоткову  ставку  в іншій країні.  Це  рівень  податків  та операційних витрат,  які можуть  не  відшкодовуватись  отриманням  більших   прибутків.