Шпаргалка по предмету "Міжнародне економічне право"

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України, в тому числі й іншими їх сторонами, здійснює Міністерство закордонних справ України. На запит органів, які застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів України.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань України за міжнародними договорами Міністерство закордонних справ України інформує про це відповідно Президента України або Кабінет Міністрів України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів.

У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього Закону.

113. Набуття  чинності міжнародними договорами  на території України.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

160. Конвенція ООН про міжн дог куп-прод товарів. Прийн в 1980 на Віденській конфер, всуп в силу 1988 року. На Конфер її підписали Авср, Угор, Гана, Сингапур, Чілі, Югославія. Станом на 01.10.2001 60 країн. Укр приєд-сь 03.01.1990.  Включає 101 статтю, склад з 4 частин: 1)сфера використання і загальні положення; 2)укладання дог-у; 3)купівля-прод товарів; 4)заключні положення. 3-я частина включає такі глави: загальні положення, обо-ки продавця, обов-ки покупця, перехід ризику; полож-я, загальні для обов-в продавця і покуп. Держава може бути учасником як 2-ї, так і 3-ї частини конвенції, так і лише 1-ї з них. Регулювання Конвенції баз-ся на принципі збаланс-ті інтер-в сторін дог-ру з врахув звичаїв і практики, які встановилися в віднос-х між сторонами. Забезпеч широку уніф-ю нац-х законодовств, які викор-ся до відносин по договору купівлі-продажу, коли комерц-ні підприємства сторін договору знах в різних державах. Застос-ся в таких випадках: 1)держави,до яких належать сторони догов, є учасниками Конв; 2)право держави-учасника Конв повинно викор-сь в силу колізійної норми. 2 правило не діє, якщо держ прямо зазнач це при ратиф-ї Конв, або при приєднанні (КНР, США). Конв не торк-ся інших міжн угод, які укладені раніше або майб-х з питань, які є предметом її регул-я. Сторони дог-ру купівлі-прод мають право не викор-ти її і відступити від б-якого їїположення або змінитиїї дію. Але така угода визнається недійсн, прн відмові від письмової форми угоди, якщо за законо-м хоча б 1-ї країни вона є необх-ю. Питання, які прямо не виріш в Конв, вир-ся у відпов з заг-ми принципами, на яких вона баз-ся, за відс-ті таких принципів - у відпов з правом, що викор-ся в силу колізійної форми.

106-116. Загальна  характеристика правового забезпечення  зобов’язань  і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів.

Як свідчить практика міжнародного економічного співробітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої держави будь – яких примусових заходів з метою отримання вигоди.  Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави - учасниці будуть:розв'язувати спори між ними мирними засобами ; добросовісно використовувати так засоби як переговори, обстеження, посередництва, примирення арбітраж; утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень. 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічнихдоговорів спрямована діяльність Міжнародного Арбітражу, Міжнародного Суду та деяких інших міжнародних структур. Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Якщо взяти, наприклад, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то його шостий розділ містить норми , які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності.  Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.

114-115. Міжнародний суд і міжнародний арбітраж, як засоби розв’язання міжнародних економічних спорів.

Відповідно до Статуту  ООН у 1945 був створений міжнародний Суд у складі 15 суддів, шо обираються Радою безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на 9 років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.

Міжнародний суд ООН  розглядає лише міжнародні правові  спори (при згоді сторін, між якими виник спір).

У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, злі покликаний розглядати спори між країнами — членами ЕС.

Для розв'язання міждержавних економічних спорів між ржавами — учасницями Співдружності незалежних держав літня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний Суд Співдружності незалежних ржав (Туркменистан і Україна цієї Угоди не підписали).

Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам співдружності. За наслідками розгляду спору Економічний Суд приймає рішення, в якому фіксується факт порушення країною— учасницею угод і визначаються заходи, які рекомендується вживати відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Суду, забезпечує його виконання.

114Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв 'язання конкретного спору.

Арбітраж як один із засобів розв'язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв'язати його мирними засобами. У цій нормі Статуту ООН закладені основи мирного врегулювання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародного арбітражу.

Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабській держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р.. Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення шодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

У 1958 р. на десятій сесії Комісії  міжнародного права був прийнятий кінцевий варіант документа про арбітражний процес, який називався "Зразкові правила арбітражного  процесу”.

Уряди держав — учасниць СНД  підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов'язані здійсненням господарської діяльності.

Компетентний суд держави-учасниці має право розгляде спір, коли на його території:а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження; б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставі для відшкодування збитків; та ін.

 Компетентні суди держав  — учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передачу спору цьому суду.

127.      Джерела міжнародного митного права.

Як уже зазначалося, норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах (міжнародних договорах, актах міжнародних організацій, судових і арбітражних прецедентах, міжнародних звичаях тощо). Для всіх галузей міжнародного права, як і для міжнародного права в цілому, одним із найважливіших джерел є міжнародний договір. Не є винятком у цьому і міжнародне митне право.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробіт-ництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 p., яка укладена в рамках СНД.

Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін. Подібного роду угоди укладено нашою державою з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федерацією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.

Міжнародні  організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти які є джерелами міжнародного митного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

128.      Міжнародні договори як джерела  міжнародного права.

Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний,, так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р.

(Брюссель), Конвенцію  про номенклатуру для класифікації  товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну ' конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 p., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення

126.      Міжнародне митне право як  складова міжнародного економічного  права.

Міжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами обумовлює необхідність співпраці й у сфері організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі. Митна політика лежить в основі організації митної справи як окремого напряму діяльності держави. Слід зазначити, що і в інших державах світу, в основному, так само розуміють зміст митної справи.

Постійне переміщення  громадян, вантажів, цінностей через  митні кордони держав вимагає  не лише застосування національного законодавства, а й міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, яке регулює відповідні відносини між державами. На сьогодні уже склалася система норм і принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами в процесі їх співробітництва у митних питаннях. У них беруть активну участь і міжнародні організації, наприклад митні союзи, Всесвітня митна організація (раніше називалася Радою митного  співробітництва) та ін. Зазначені норми і принципи, закріплені у відповідних міжнародних договорах, а також у спеціальних угодах з митних питань та в інших джерелах, становлять зміст міжнародного митного права.