Шпаргалка по предмету "Міжнародне економічне право"

У розділі першому «Мета і завдання Програми» зазначено, що її метою є заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів, удосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування.

Завдання Програми —  забезпечити за рахунок залучення іноземних інвестицій додаткові джерела фінансування, прогресивні структурні перетворення в економіці України, розвиток потужного експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств України в енергоносіях і сировині, ліквідацію існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України.

Другий розділ «Пріоритетні сфери для іноземного інвестування» визначає 11 таких сфер: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

У третьому розділі «Вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг» ідеться про те, що інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, стосовно яких останні претендують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та страхових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, визначених у розділі другому Програми, і відповідати таким критеріям:

— сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції;

— супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій;

— орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України;

201. Законодавство  України про правовий регулювання вирішення спорів, які виникли у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

 У процесі зовнішньоекономічної  діяльності між суб'єктами, які її здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до діючого законодавства.В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. У сьомому розділі цього закону "Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності" (ст. 38 — 39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися Судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової палати України були розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні, зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.

202. Основні  положення Закону України “Про  міжнародний комерційний арбітраж”.

У преамбулі до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. зазначено, що цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією 00Н з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю 00Н для можливого використання державами у своєму законодавстві. Названий закон складається з восьми розділів, в яких об'єднано 35 статей. У першому розділі Закону "Загальні положення" (ст. 1—6) визначаються сфера його застосування, терміни та правила їх тлумачення, а також інші питання. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також їхні спори з іншими суб'єктами права України. У ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлумачення. Так, "арбітраж" — це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним-судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України; "третейський суд" — одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд " — відповідний орган судової системи держави. Відносини торгового характеру включають такі угоди (не обмежуючись ними): будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво; факторні операції;лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування;фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії Розділ другий "Арбітражна угода" (ст. 7—9) містить передусім норми, які визначають її суть. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні.Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. У третьому розділі "Склад третейського суду" (ст. 10 — 11) регулюються питання, пов'язані з кількістю та призначенням арбітрів, підставами для їх відбору та ін. Так, сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри.

204-205. Правовий  статус Міжнародного комерційного суду та Морської арбітражної комісії при торгово-промисловій палаті України”

Міжнародний комерційний  арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інші виграти суду, сприяє його діяльності.До Міжнародного арбітражного комерційного суду можуть за угодою сторін передаватися на вирішення: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб'єктами права України. Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та (чи) послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій. Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України є також самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат комісії, сприяє їхній діяльності. Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають із відносин:1) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів; 2) щодо морського страхування і перестрахування;3) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка —море);4) пов'язаних із купівлею-продажем, заставою та ремонтом

морських суден та інших плавучих засобів;5) з лоцманської і крижаної проводки, агентського та іншого обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами;6) пов'язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень; видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;7) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання. Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виникають у зв'язку із плаванням морських суден і суден внутрішнього плавання в міжнародних ріках, а також спори, пов'язані із здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.

117. М/н торгове  право як складова МЕП

М-не торгове право- с-ма норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі м-ї торгівлі, і є складовою частиною  м-го ек-го права. Якщо МЕП – галузь МП, то м-не торгове право- його підгалузь.

Як і будь-яке право, м-не торгове право має свої джерела. До них належать: М-ні договори, зокрема, м-ні торгові договори; М-ні торгові звичаї, в яких відтворена практика м-х торгових відносин; Судові прецеденти м-х арбітражів і судів; Нац-не законодавство країни, якщо воно , за згодою д-в, використ-ся для регулюв-я м-х торгових відносин; Міжнародно-правові акти м-х орг-й.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регул-я є м-й торговий договір.

С-ма м-го торгового права  складається з окремих інститутів. В них визначені: Поняття  і с-ма м-го торгового права; Правові принципи зд-я м-ї торговлі; С-ма органів, які виконують ф-ціїї управління м-ю торгівлею; М-ні орг-ції у галузі м-ї торгівлі; М-ні торгові договори та угоди; Міжнародно-правове регулювання угод у галузі з/ї торгівлі; Міжнародно-правовий режим торгових портів;міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; М-но-правові засоби розгляду торгових спорів.

МТ здійсн-ся  на основі пр-пів, які дістали своє закріплення  у багатьох м/н-прав док-тах. Напр, Конвенція ООН з торгівлі і розвитку від 15 червня 1961р.

118. Джерела  міжнародного торгового права  і Система міжнародного торгового права.

Міжнародне  торгове право — це система  норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою частиною міжнародного економічного права.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має  свої джерела. До них належать: *міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; *міжнародні торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин; *судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговий договір.

Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право — його підгалузь. Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свою систему. Система міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торгових портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торгових спорів.

119. Принципи  м/н торгівлі

М-на торгівля зд-ся на основі пр-в, які дістали своє закріплення у багатьох м-но-правових док-хі, насамперед, у док-х Конференції ООН з торгівлі та розвитку. Принципи: 1. Торгові відносини баз-ся на основі поваги до пр-пу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи  інших д-в; 2. Недопущення дискримінації; 3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами; 4. Ек-й розвиток і соц-й прогрес мають стати заг-ю справою усього м-го спвроб-ва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами; 5. Нац. І м-на ек-на політика повинна бути спрямована на досягнення м-го поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому. 6. М-на торгівля має регулюватися правилами, які сприяють ек-му і соц-му прогресу; 7. Розширення і всебічний розвиток м-ї торгівлі залежить від можливості доступу на ринки  і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються; 8. М-на торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдвють шкоди торговим інтересам інших країн; 9. Розвинуті країни, які беруть участь у регіональних ек-х угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн; 10. М-на торгівля має сприяти розвитку регіон-х ек-х угруповань, інтеграції та інших форм ек-го співробітництва  між країнами, що розвиваються; 11. М-ні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку м-ї фін-ї, технічної і ек-ї допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого ек-го зростання; 12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на ек-й розвиток країн, що розвиваються; 13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їхню торгівлю; 14. Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою ек-го розвитку і зд-я суверенних прав країн на природні багатства.