Шпаргалка по предмету "Міжнародне економічне право"

1991  р., «Про підприємництво»,  «Про підприємства в Україні»  від 27 березня 1991 р., «Про господарські  товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від  13 жовтня

1992 p., Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. та ін.

170.      Загальна характеристика Угоди щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС).

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов'язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов'язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов'язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора.

До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: пере-дання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб'єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС  не лише сприяє регулюванню іноземних  інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки.

В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення  до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної міжнародної торгівлі, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торговельних відносин.

У країнах, що розвиваються, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим економічним  інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку держави, а також обмежує  дискримінаційну політику ТНК.

Важливі положення містить Хартія економічних прав і обо в'язків держав 1974 р. У § 2 ст. 2 цього документа звертається увага на те, що національний контроль над іноземними інвестиціями є формою реалізації державою її невід'ємного суверенітету: «Кожна держава має право регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відповідно до національного законодавства і національних інтересів. Жодна держава не може бути примушена до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям».

164. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій.

До міжнародно-правових документів з питань правового регулювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції

і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Організацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Декларацію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і соціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо контролю за відповідними видами господарської діяльності.

Є й інші міжнародно-правові  документи, норми яких регулюють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасницею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами — членами Співдружності Незалежних Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).

171. Поняття  та джерела міжнародного транспортного права.

Міжнародне  транспортне право являє собою систему міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють відносини між державами у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнар. екон. співробітництва. 

Міжнародні транспортні  перевезення є необхідною умовою успішного розвитку МЕВ, мається  на увазі перевезення сировини, матеріалів, устаткування, с/г-кої продукції та ін. вантажів, а також перевезення пасажирів різними видами транспорту.

Джерелами міжнародного транспортного права є міжнар. договори, угоди з питань транспорту, акти міжнар. організацій (асоціацій, конференцій, палат та комісій). Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту. Вони укладаються від імені та за дорученням уряду центральними органами управління транспортом – міністерствами та ін. установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом.

За кількістю країн, які беруть участь у подібних міжнар. договорах, їх можна поділити на багатосторонні та двосторонні. До багатосторонніх договорів у сфері міжнар. транспорту відносяться : Угода про Міжнар. союз залізниць (1922р.), Чикагську конвенцію з питань цивільної авіації (1944р.), Конвенцію про договір міжнар. дорожнього перевезення вантажів (1956р.) і протоколу до неї 1978р.    

153. Співробітництво  України з міжнародними фінансовими  організаціями

Найбільшу надію покладає Україна на допомогу таких міжнародних  організацій, як Всесвітній Банк та Міжнародний  валютний фонд. Членом цих організацій Україна стала у 1992 році. Чого не може очікувати наша держава від участі у ВБ та МВФ?

По-перше, треба мати на увазі, що чим більше держава  вмішується в міжнародний поділ праці, у  світовий економічний простір, тим  відкритішою є вона і для впливу процесів, що відбуваються у світовій валютно-кредитній сфері. Для відстоювання національних інтересів необхідне активне співробітництво з іншими країнами в тих органах, де сприймаються стратегічні рішення і здійснюється повсякденне регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. Таку можливість надає участь у ВБ та МВФ.

По-друге, для інтеграції національної економіки у світове  господарство потрібно забезпечити  сумісність національних інструментів валютно-грошового і фінансового регулювання із загальноприйнятими у світовому співтоваристві нормами. А досягти цього можна через активну  співпрацю з відповідними компетентними міжнародними організаціями, якими є МВФ та ВБ.

По-третє, участь у валютно-фінансових установах системи ООН дає змогу запобігти дискримінації і валютним обмеженням у відносинах із зарубіжними конкурентами та зовнішніх ринках. Адже зобов’язання уникати дискримінаційної  практики поширюється лише на членів МВФ та ВБ.

По-четверте, членство ВБ та МВФ дає можливість користуватися величезним обсягом необхідної інформації, результатами глобального економічного аналізу, відкриває доступ до рекомендацій персоналу цих установ, що має особливе значення для розв’язання сучасних проблем перехідного періоду в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

174. Правове  регулювання міжнар. морських перевезень.

Важливе значення для  регулювання морських перевезень має міжнар. морське право як система правових норм і принципів, що регулюють відносини, які виникають у процесі використання Світового океану для торгового і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо.

В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном.

   Джерелами міжнародного  морського права є Статут ООН,  Женевські Конвенції 1958 р. (Про  територіальне море і зону, яка  прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів), Брюссельська конвенція 1910р., Лондонська конвенція 1954р., Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливо важливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охоплює питання, пов'язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробкою ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визначає морські зони, правила проведення морських кордонів, права, обов'язки та відповідальність держав, механізм урегулювання спорів тощо.

Правове регулювання  міжнародних морських перевезень передбачає також з'ясування питань, пов'язаних з визначенням, по-перше, режиму торгових суден у відкритому морі та в територіальних водах і, по-друге, режиму торгових суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.

"Відкрите море" (всі частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави) вільне для доступу всіх держав і жодна з них не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь його частини своєму суверенітету. Важливе значення мають питання, пов'язані з користуванням протоками. Вони мають різний міжнародно-правовий режим. Так, користування протоками Гібралтарською, Балтійською, Магеллановою і Лаперуза є вільним і безмитним. Щодо режиму Чорноморських проток, то він визначений спеціальною Конвенцією 1936 р., підписаною у Монтре. Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах.

176.      Міжнародна морська організація

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізованої агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнародному співробітництву у сфері морських перевезень і морської торгівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву "Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ЇМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря морськими суднами.

У межах ІМО було проведено  конференції, що завершились укладенням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжнародна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації" притаманна висока результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і рибальського плавання.

Вищим органом ІМО  є Асамблея, до якої належать всі  держави-члени. Скликається вона раз  на 2 роки. Протягом міжсесійного періоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташована в Лондоні.

181. Правове  регулювання міжнар. річкових перевезень.

Міжнародні річки (Дунай, Рейн, Амазонка та ін.) відповідно до умов міжнародних договорів відкриті для вільного судноплавства.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Так, режим однієї з найдовших в Європі ріки — Дунаю (загальна довжина 2850 км, довжина судноплавної її частини дорівнює 2588 км) визначений Белградською конвенцією 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції навігація по цій річці має бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності відносно портових і навігаційних зборів і умов торгового судноплавства. Всі судна, які плавають по Дунаю, повинні дотримуватися митних санітарних та інших правил, котрі встановлюються відповідними придунайськими державами. Але водночас ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. Судна мають право користуватися портами, здійснювати вантажно-розвантажувальні роботи, посадку і висадку пасажирів, при необхідності поповнювати запаси пального тощо. Портові збори з суден стягуються придунайськими державами без будь-якої дискримінації. У межах міжнародного співробітництва щодо використання ріки Дунай укладені різного роду угоди, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи тощо (наприклад, Братиславська угода 1955 р., Бухарестська угода 1961 р.).

Велику роль у питаннях правового регулювання морських перевезень відіграє Міжнародна морська організація — міжнародна міжурядова спеціалізована установа ООН, що функціонує з 1959 р. До неї входять понад 130 держав світу. Вона створена з метою організації співробітництва й обміну інформацією між урядами з технічних питань, які стосуються судноплавства, пов'язаного з міжнародною торгівлею; сприяння безпеці на морі; відміні дискримінаційних дій і обмежень щодо судноплавства, пов'язаного з міжнародною торгівлею, тощо. Саме з ініціативи цієї організації було розроблено і підписано ряд конвенцій, кількасот рекомендацій, які є важливими Джерелами міжнародного морського права.