Шпаргалка по "Правознавству"

8.Поняття та  ознаки правової норми.

Первинними елементами права і нормативно-правових актів є правові (юридичні) норми. Вони являють собою різновид соціальних норм — зразків, моделей, правил поведінки, якими керуються люди, що потрапляють в ті чи інші ситуації та які юридично закріплені (виражені) у відповідних нормативно-правових актах. Взагалі метою вироблення суспільством соціальних, зокрема правових норм, є впорядкування суспільних відносин, надання їм цілеспрямованішого з погляду накопиченого досвіду та знань напряму розвитку.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що регулює відповідні суспільні відносини шляхом встановлення прав та обов’язків їх учасників.

Правова норма  є правилом поведінки загального характеру. Вона розрахована на регулювання  невизначеної кількості однотипних ситуацій, на багаторазове застосування.

Норма права завжди формально  визначена. Юридичними є лише ті норми, які закріплені формально в законах, указах, постановах та інших нормативно-правових актах.

Правова норма не лише визначає правило поведінки, але  й містить посилання на те, за яких обставин необхідно ним керуватися, а також визначає заходи відповідальності за його порушення. Тому структура правової норми складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза вказує на умови дії правової норми.

Диспозиція вказує на зміст самого правила поведінки, тобто на юридичні права та обов’язки, що виникають у суб’єктів

Санкція вказує заходи державного примусу за порушення диспозиції.

Ознаки норми права:

1. норма права являє  собою відволікання від ознак  індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин.

2. норма права є  наказовим розпорядженням незалежно  від того, який його характер: заборона, чи дозвіл.

3. норма права являє  собою визначений метод впливу на регульовані відносини.

3. норма права —  загальнообов'язкове правило поведінки.  Воно має значення не для  окремого індивіда, а для усіх  вхідних до складу даної категорії  людей.

5. абстрактність норми  права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такий, що містить цілком конкретне правило поведінки.

6. зміст правової норми  визначається об'єктивною природою  того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона  спрямована.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9.Поняття та  структура системи права, галузі  права.

Система права — це внутрішня структура права, яка  складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Під структурою системи  розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структурні елементи системи права:

- норми права;- інститути права;- підгалузі і галузі права;

Норма права — первинний  компонент, із якого складаються  інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Інститут регулює не всю сукупність однорідних відносин, а тільки певну їх частину, яка відрізняється суттєвою своєрідністю. Підгалузь об’єднує кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, та ін. — це галузі права.

Поділ системи права  на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет і  метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання  — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими  нормами. Предмет правового регулювання  вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Загальними є два методи правового регулювання: імперативний  — суворо обов'язковий; диспозитивний —припускає дозволяння.

Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.Провідна галузь права — конституційне право — система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становите особи.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними. 
Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Міжнародне  право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань. Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності.

матеріальне право — прямо регулює суспільні відносини. До них належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

процесуальне  право — визначає процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, що складаються в сфері державного управління. 
Цивільне процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень. - 
Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка Регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку

10.Джерела (форми)  права.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження  й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного  органа держави акт-документ, що містить  норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше  джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворчі органи держави.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом  добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворчих органів.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність загальнообов'язкого значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає  визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права.

У сучасних державах, включаючи  Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно  мала й обмежена, на відміну від  сфери дії законодавства.

Правовий прецедент - це рішення державного органа по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів  пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий  прецедент займає помітне місце  серед джерел права. До числа таких  держав насамперед ставляться Англія  і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий  прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих  органів. Публикуемые в Україні  збірники рішень конкретних юридичних  справ вищими судовими інстанціями  служать орієнтиром правильного  розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11.Поняття та  структура правовідносин.

Правові відносини — це юридичний зв’язок між учасниками відносин, який регулюється нормами права і характеризується наявністю суб’єктивних прав та обов’язків. Правові відносини по суті здійснюються на основі чіткого дотримання принципу законності. Це особливий вид суспільних відносин, які, маючи самостійне значення, у той же час є формою фактичних життєвих відносин, виникають і здійснюються в процесі економічного, політичного, соціального та іншого виду діяльності людей.

Умови виникнення, зміст правових відносин, засоби їх забезпечення визначаються нормами  права. У правовідносинах право  однієї сторони нерозривно пов’язано з обов’язком іншої.

Залежно від галузевої  належності норм, на основі яких виникають  правові відносини, виокремлюють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільні, господарські, трудові, сімейні та інші правовідносини.

Під складом правовідносин розуміють їх внутрішню будову, сукупність елементів, до яких належать зміст, суб’єкти та об’єкти правовідносин.

Зміст правовідносин умовно поділяється на матеріальний та юридичний. Матеріальний характеризує фактичну поведінку сторін у межах даного правового зв’язку. Юридичний зміст — це ті права та обов’язки, що виникають у конкретних осіб на основі норм права, які регулюють у загальній формі даний вид суспільних відносин.

Суб’єктивне право — це міра можливої поведінки особи, гарантована законом. Суб’єктивне право являє собою персональну можливість особи діяти певним чином. Особа може нею скористатися або ні.

Складовою юридичного змісту правовідносин є також юридичний обов’язок, тобто встановлена законом міра необхідної поведінки однієї особи, яка відповідає суб’єктивному праву іншої особи. Як і суб’єктивне право, він встановлюється загальною нормою права, має персональний характер і забезпечується заходами державного примусу. Але, на відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок полягає не в можливості, а в необхідності для певної особи поводитись чітко визначеним чином.

Суб’єктивне право та юридичний обов’язок нерозривно пов’язані між собою. Володіти суб’єктивним правом можна тільки стосовно зобов’язаної особи. Юридичний обов’язок виконується відносно того, кому він необхідний у зв’язку зі здійсненням свого суб’єктивного права.

Учасники  суспільних відносин, які виступають носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, називаються суб’єктами права.

Для того, щоб особа  могла бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, брати участь у правових відносинах, вона повинна володіти особливими юридичними якостями: правоздатністю та дієздатністю. Правоздатність — це встановлена законом здатність особи мати права та нести обов’язки. Дієздатність — встановлена законом здатність самостійно здійснювати права та обов’язки.

Організації (державні і  недержавні) як юридичні особи також  визнаються суб’єктами права. Їх правоздатність і дієздатність виникають та припиняються одночасно. Обсяг і характер правоздатності організації обмежується тими цілями, відповідно до яких вони створені. Дієздатність організацій реалізується через їх органи або представників.

Особливим суб’єктом права є  держава. Як суб’єкт політичної системи  вона у всіх випадках має право  здійснювати свої політичні, владні функції.

Об’єкти правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти права вступають у правовідносини. До них належать власність, національна рівноправність, праця, відпочинок, недоторканість особи, здоров’я, результати юридично значимих дій і т. п.

Виникнення, зміна та припинення правовідносин завжди пов’язано з певним життєвими обставинами, фактами. Закріплені в правових нормах такі обставини набувають значення юридичних.

Таким чином, юридичні факти — це закріплені в гіпотезах правових норм певні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Залежно від джерела  походження всі різноманітні юридичні факти поділяються на дві великі групи — події та дії. Події — це такі фактичні обставини, які відбуваються незалежно від волі людей . Подіям надається значення юридичних фактів у тих випадках, якщо вони впливають на відносини, що регулюються нормами права. Дії — це юридичні факти, які залежать від волі та свідомості осіб.