Шпаргалка по "Правознавству"

Форма державного устрою — це зовнішнє оформлення держави в просторових межах, способи організації державної влади на певній території, взаємозв’язок органів держави та її окремих частин між собою.

Форми державного устрою : унітарні та федеративні.

Унітарна держава — це проста цілісна держава, яка поділяється тільки на адміністративно-територіальні одиниці і не включає до свого складу ніяких інших державних утворень, які були б наділені суверенітетом. Федеративна держава — це складна держава, до якої входять інші утворення — суб’єкти федерації, наділені державним суверенітетом. Територія федерації складається із сукупності територій її суб’єктів, а громадяни суб’єктів федерації водночас є громадянами всієї держави. Для федерації характерним також є наявність конституції і системи законодавства як на федеральному рівні, так і на рівні її суб’єктів.

Політичний  режим — це сукупність прийомів і методів реалізації державної влади, яка характеризується якісною і кількісною мірою участі народу, націй, верств, соціальних груп й окремих громадян в її здійсненні.

Сучасний політичний режим можна поділити на два види  демократичний та антидемократичний.

Чинниками становлення  та умовами існування демократичного політичного режиму є реальне утвердження парламентаризму, участь народу у формуванні органів держави та будова влади за принципом її розподілу, верховенство права і закону, наявність інститутів громадянського суспільства, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, дійового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина.

Антидемократичний політичний режим є антиподом демократичного. За такого режиму влада концентрується в руках однієї особи, групи осіб або керівної партійної верхівки. Народ не бере участі у формуванні органів держави або його участь у цьому є формальною. Відсутні інститути соціального контролю за владою. Антидемократичний режим сприяє утвердженню офіційної державної ідеології, забороняє діяльність опозиції. Різновидами антидемократичного режиму є авторитарний і тоталітарний режими.

Авторитаризм проявляється концентрацією і централізацією влади, застосуванням силового тиску на опозицію, використанням для свого утвердження силових відомств, обмеженням політичних прав громадян, гласності, тиском на засоби масової інформації, «дозуванням» демократії, стримуванням розвитку суспільства та його демократичних інститутів.

Тоталітаризм— одна з форм авторитаризму, для якого характерним є узурпування влади та її використання у вузьких кланових (партійних), групових інтересах, надзаконність влади, повний контроль над всіма сферами суспільного життя, надмірна зверхніcть держави над суспільством й особою, обмеження прав і свобод людини, панування державної ідеології, надмірна мілітаризація і надання надзвичайних повноважень силовим відомствам .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Поняття та  структура механізму держави.

Для виконання функцій  управління загальносуспільними справами створюється механізм держави — ієрархічна система органів, наділених повноваженнями безпосередньо здійснювати державну владу, а також державних установ, відомств і підприємств, за допомогою яких реалізуються функції держави.

Та частина механізму  держави, що безпосередньо уповноважена здійснювати державну владу, управляти  загальними справами суспільства, виконувати функції держави, називається державним апаратом. Він складається з окремих органів держави та установ.

Механізм сучасної демократичної  держави — це складне системне соціальне явище, в основі якого  лежить воля народу — носія суверенітету та єдиного джерела влади. Шляхом виборів народ бере безпосередню участь у формуванні його органів і здійсненні контролю за виконанням наданих їм повноважень.

Основним принципом  будови механізму держави та її органів  є розподіл влад на законодавчу, виконавчу  і судову, основна мета якого,— це виключення можливості концентрації влади в одних руках та забезпечення можливості реалізації громадянами політичної свободи

У теорії держави виокремлюють такі органи: представницькі; глава держави; виконавчі; судові.

Представницькі  органи — провідні органи сучасної держави, в яких народ реалізує свій суверенітет. У системі органів влади вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження.

Органи загальнонаціонального  представництва — парламенти — бувають одно- або двопалатні. Основними їх функціями є законодавча, бюджетна, установча та контрольна.

Глава держави — це орган держави, який є символом єдності нації. Глава держави виступає від імені держави, офіційно представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх.

У більшості сучасних держав главою є президент, який обирається безпосередньо населенням, парламентом, колегією виборців або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу.

Органи виконавчої влади — це органи, які здійснюють на державному рівні управління загальносуспільними справами. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, який приймає рішення шляхом голосування. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції, які здійснюють управління в конкретних сферах сусп. відносин - економіці, освіті, культурі.

Основним напрямом діяльності органу виконавчої влади є організація  виконання законів, прийнятих парламентом, та інших нормативно-правових актів.

Важливе місце в механізмі  держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Сукупність усіх судів  певної держави називається юстицією, а сукупність питань їх компетенції — юрисдикцією. Завданням судової влади є забезпечення принципу верховенства права і закону, виконання юридичних приписів усіма суб’єктами суспільних відносин, законності і правопорядку, захисту прав і свобод людини. Принципи судоустрою і судочинства закріплюються в конституційному порядку. Передусім це — незалежність суддів і підкорення їх тільки закону; здійснення правосуддя тільки судом; колегіальність судочинства; можливість оскарження судових рішень; обов’язковість судових рішень; гласність і відкритість судового розгляду справ; рівноправність сторін;.

Складовими апарату  держави та її механізму є також  силові відомства, основа владної сили держави: прокуратура, військові та інші збройні формування як міліція

Як зазначалось, елементом механізму держави є державні установи і державні підприємства, які здійснюють практичну діяльність з реалізації функцій держави в економічній, культурній і соціальній сферах. Державні установи і підприємства, на відміну від органів держави, не наділені владними повноваженнями. Їх призначенням є матеріальне і духовне виробництво. Керівництво державними установами і державними підприємствами здійснює державний апарат.

6.Правова держава:  поняття та ознаки.

Правова держава - це держава, у якій організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.

Ідея правової держави  спрямована на обмеження влади держави  правом на встановлення правління законів, а не людей, на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної  влади відповідно до принципу  її поділу на законодавчу, виконавчу,  судову з метою не допустити  зосередження всієї повноти державної  влади в або одних руках,  виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму.

2. Наявність Конституційного  Суду - гаранта стабільності конституційного  ладу - органа, що забезпечує конституційну  законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону  й права, що означає: жоден  орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати  або змінювати прийнятий закон.Всі  інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі, повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

4. Зв'язаність законом  рівною мірою як держави в  особі його органів, посадових  осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність  держави й особистості:

особистість відповідальна  перед державою, але й держава  не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених  у законодавстві основних прав  людини, прав і свобод особи,  що забезпечується наявністю  відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість  контролю й нагляду за здійсненням  законів, інших нормативно-правових  актів, слідством чого є довіра  людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура  громадян - знання ними своїх обов'язків  і прав, уміння ними користуватися;  поважне відношення до права,  що протистоїть "правовому нігілізму".

 

 

 

 

7.Поняття та  ознаки права, його функції.

Право — система норм і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Ознаки Права :

1. Вираження міри свободи,  рівності та справедливості означає,  що право з достатньою повнотою  втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість.

2. Нормативність виявляє  сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості — право виступає як Стальний масштаб, міра  поведінки людей. За допомогою норм право регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації Різнобічної управлінської та іншої діяльності.

3. Формальна визначеність  права означає чіткість, однозначність,  стислість формальних правових  приписів, виражених у законах,  указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки.

4. Системність права  полягає в тому, що право —  це не просто сукупність принципів  і норм, а їх система, де всі  елементи пов'язані та узгоджені.  Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним.

5. Вольовий характер  права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів  означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. 
6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає ті що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування. 
Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загально соціальні:

інформаційна- інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність.

Орієнтаційна- орієнтування громадян на позитивніправові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм.

виховна- загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права.

Юридичні:

Регулятивна- функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками

Охоронна- функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних