Шпаргалка по "Правознавству"

1.Теорії походження  держави і права.

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер,). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я —селище —держава. Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу. Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька  у сім'ї, яка є «батьківською» за характером.  
Теологічна теорія (Фома Аквінський) Грунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою.  
Договірна теорія/Природного права (Б.Спіноза, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант) ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди  як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук, або домовляються про збереження своїх природних прав.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, грунтується  на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава  спочатку виникає як найпростіша  політична реальність і в процесі  свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого. 
Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна — панує, інша — гнобиться. 
Класова теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління. К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

В правовій науці існує кілька теорій, які обґрунтовують різні версії походження права. Зокрема, теологічна теорія, базуючись на вірувальному компоненті свідомості людини, пояснює, що витоками права є воля Бога, а метою права — боротьба зі злом і утвердження на землі добра і справедливості. Позитивне (писане, встановлене волею людей) право розглядається як продовження волі Бога і є беззаперечним до виконання.

Найпоширенішою свого  часу була теорія природного права, яка в інтерпретованому вигляді набула популярності в ХХ столітті. Прихильники цієї теорії  вважали, що позитивне право бере свій початок з вічних законів природи, з природи самої людини. Природні закони виникають та існують самостійно. Людина в процесі життєдіяльності пізнає їх суть і втілює їх у позитивному праві. Водночас природне право розглядається як критерій позитивного, волевстановленого права.

В XVIII—XIX століттях у  Німеччині була сформована історична школа права, представники якої Г. Гуго, Ф. Савіньї та Г. Пухта розробили теорію, що стверджувала: право зароджується і розвивається історично, випливає із свідомості народу, нації. Схожою до неї виявилась психологічна теорія права (Л. Й. Петражицький), яка пояснювала походження права особливостями психіки людей, їх переживаннями та емоціями.

Марксистська  теорія права (К.Маркс, Ф.Енгельс) причинами виникнення права вважала економічні відносини суспільства, а його суттю зведену в закон волю пануючого класу.

2.Поняття та  ознаки держави.

Держава — суверенна  політико-територіальна організація  суспільства, що володіє владою, яка  здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.Загальні ознаки держави.

Держава — єдина політична  організація, яка:

1) охоплює усе населення  країни в просторових межах.  Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний  апарат управління — систему  державних органів, що складаються  з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні  апарат легального примусу: збройні  сили, установи і заклади примусового характеру (армія, міліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних  органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову  систему;

6) має офіційну систему  оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити  — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і  теократичною. Більшість держав світу  — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії .

 

 

 

3.Функції держави.

Під функціями держави  слід розуміти певні напрями її діяльності з вирішення загальносуспільних справ громадянського суспільства, узгодження та забезпечення інтересів його суб’єктів.

Функції держави не є  чимось сталим, раз і назавжди визначеним. Вони змінюються, еволюціонізують разом  з державою, відповідно до завдань, які ставить перед нею суспільство. Визначення функцій, їх коригування, відмирання одних і поява інших відбуваються протягом усього історичного розвитку держави залежно від сутності, змісту та характеру взаємовідносин суспільства і держави, завдань, які суспільство ставить перед нею і вирішення яких залишає за собою.

Серед функцій соціальної правової держави слід виокремити генеральну, внутрішні та зовнішні функції. Критерієм такої класифікації є об’єкти впливу держави: певна група суспільних відносин, а також суспільні відносини окремих сфер життєдіяльності суспільства.

Змістом генеральної функції є діяльність держави щодо забезпечення об’єктивних умов життєдіяльності всього суспільства, демократичних засад функціонування інститутів громадянського суспільства, гідних умов життя людини, її здоров’я, навколишнього природного середовища, соціально-культурних, економічних і політичних умов.

Реалізація генеральної  функції соціальної правової держави здійснюється через її внутрішні і зовнішні функції. Перші пов’язані з реалізацією завдань суспільства всередині країни, останні — на міжнародній арені як суб’єкта міжнародно-правових відносин.

До внутрішніх функцій належать:

а) політична — розробка політичної стратегії і тактики розвитку громадянського суспільства, його модернізації;

б) економічна — здійснення в межах, передбачених законодавством регулюючого впливу на економічну сферу: створення соціальної ринкової економіки; забезпечення повноцінного функціонування всіх форм власності, підприємництва, інвестиційної та ліцензійної діяльності; обмеження монополізму і розвиток конкуренції; захист прав споживачів; здійснення контролю за експортом та імпортом певних груп товарів;

в) бюджетна і фінансового контролю;

г) правоохоронна — забезпечення державного і суспільного ладу, народовладдя, охорона законності і правового порядку, прав і свобод людини і громадянина;

д) екологічна — вжиття заходів щодо захисту навколишнього природного середовища і природних ресурсів;

е) інформаційно-комунікативна — створення і забезпечення функціонування систем зв’язку та інформатизації, демократичних умов діяльності електронних і друкованих засобів масової інформації;

ж) культурна — розвиток освіти, науки, культури; державної та мов національних меншин; забезпечення та охорона культурної спадщини тощо;

з) соціальна — створення та забезпечення надійної системи соціальної безпеки, забезпечення правових рівних можливостей для громадян по забезпеченню добробуту; розробка та забезпечення реалізації спеціальних соціальних програм щодо вирівнювання соціальної нерівності, здійснення підтримки незахищених верств населення тощо.

До зовнішніх функцій належать: а) захист суверенітету; б) інтеграція в міжн. спільноту демократичних держав; в) зовнішньоекономічна діяльність; г) дипломатична, співпраця з державами; д) міжнародне співробітництво; є) боротьба з міжнародним тероризмом, , наркобізнесом, торгівлею людьми і нелегальною міграцією.

Функції держави  за засобами її діяльності: -законодавча;

-виконавча; -судова; -правоохоронна;-інформаційна.

Не можна ототожнювати функції держави з формами  їх реалізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, примушення).

Основні правові форми  здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Форми держави.

Форма держави  — це її устрій, який проявляється в характері політичних відносин громадян між собою, громадян і держави в процесі здійснення нею управління суспільними справами. Форма держави як цілісна категорія може бути розглянута через її окремі елементи або частини, що її складають. Такими елементами форми держави є: а) форма правління; б) форма державного устрою; в) політичний режим.

Форма правління відображає способи утворення та організації державної влади.

Основними формами правління  є монархія і республіка.

Юридичними  ознаками монархії є: довічне користування владою; спадковість верховної влади, яка регулюється законом чи звичаєм; представлення держави в міжнародних відносинах не за дорученням , а за власним правом; відсутність юридичної відповідальності монарха як глави держави. Монарх — це одноособовий глава держави, що, як правило, отримує владу у спадок. Історії відомі абсолютна  та обмежена монархії. Головною ознакою абсолютної монархії є відсутність якихось державних органів, що обмежують повноваження монарха. У міру розвитку суспільних відносин необмежена влада монарха перестає задовольняти потреби суспільства, що розвивається, починає виконувати деструктивну роль стосовно нього, стримує прогресивні тенденції. Громадський протест проти монархічної форми правління реалізується у вимогах обмеження надзаконного одновладдя монарха, так виникає обмежена монархія. У часи становлення буржуазного суспільства виникає конституційна монархія, в якій влада монарха обмежується представницьким органом, що знаходить своє закріплення в конституції, яка затверджується парламентом. Монарх не може її змінити.

Республіка як форма правління характеризується насамперед: виборністю органів державної влади на визначений строк та їх колегіальністю; наявністю виборного на певний термін глави держави; похідним характером державної влади, джерелом якої є народ.

У парламентській республіці провідна роль в організації державного життя належить парламенту. Уряд формується парламентом з депутатів, які належать до партій, що мають більшість голосів у парламенті і підзвітний йому. Глава держави в таких республіках обирається парламентом або спеціальною колегією виборців.

Президентська республіка — це форма правління, за якої президент суміщує повноваження глави держави і глави уряду або безпосередньо формує склад уряду і призначає його голову. У такій республіці президент обирається не парламентом, а всіма громадянами і має ширші повноваження, ніж у парламентській республіці.