Принципи міжнародного торгового права: поняття, види, нормативно-правове закріплення, співвідношення з принципами міжнародного права

Найпоширеніші такі торгові договори: договори про торгівлю і мореплавство; угоди про товарообіг; угоди про платежі; клірингові угоди; визначають порядок взаємних розрахунків у зовнішній торгівлі Пшляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань; кредитні угоди; угоди про оподаткування; угоди про співробітництво держав у конкретних галузях; містять положення, які регулюють відносини між державами у певній галузі та визначають права і обов'язки сторін [20].

Міжнародні  торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки. Торговельні договори можуть укладатись як на дво-, так і на багатосторонній основі. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва (1992 p.). Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. —UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект. Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2—25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку  і малокорисну систему критеріїв  суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт. Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави [17].

До міжнародного договору купівлі-продажу товарів, на який поширюється і Віденська  конвенція 1980 p., національне законодавство  може застосовуватись тоді, коли сторони  договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією. Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

- надання на взаємній  основі пільгового правового  митного режиму;

- встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

- визначення порядку транспортування  товарів по території учасників  договору;

- положення про транзит  товарів через територію сторін  договору;

- положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;

- положення, що визначають  правове становище юридичних  і фізичних осіб одного учасника  договору на території іншого;

- положення, що визначають  загальний порядок розрахунків  за товар, що поставляється,  послуги та ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод відносяться угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимося тільки їх перерахуванням. На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права. Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію – Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі" [2].

Конвенція ООН регулює  договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта — це пропозиція щодо укладення  договору, адресована одній чи кільком  особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою.

У 1986 р. було прийнято Конвенцію  про право, що застосовується до договорів  міжнародної купівлі-продажу товарів. Цю Конвенцію розробила надзвичайна  сесія Гаазької конвенції міжнародного приватного права, що відбулась у 1985 р. У практиці діяльності РЕВ купівля-продаж товарів між підприємствами різних держав-членів РЕВ здійснювалася відповідно до Загальних умов поставок РЕВ. Уперше такий акт було застосовано в 1958 р. у подальшому він неодноразово доповнювався (останнього разу — у 1988 p.). Загальні умови поставок РЕВ охоплюють широке коло питань (укладення, зміна та припинення контракту, базис поставки, терміни поставки, якість товару, гарантії якості, кількість товару, упаковка та маркування, технічна документація, перевірка якості товару, права та обов'язки сторін щодо поставки товару з недоліками, його кількості та якості, порядок платежів, загальні положення щодо відповідальності, санкцій, арбітражу тощо). Унаслідок ліквідації РЕВ Загальні умови поставок РЕВ втратили практичне значення. Проте й нині вони вважаються значним здобутком юридичної науки. Загальні умови поставок було високо оцінено розробниками Конвенції ООН про договори міжнародного продажу товарів.

Європейська економічна комісія ООН розробила Загальні умови поставок обладнання, машин, пиломатеріалів, хвойних порід тощо. Цей акт застосовується лише за наявності посилання на нього в конкретних договорах. У межах ЄЕС було розроблено керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі. Формулювання, що зустрічається у міжнародних договорах, про надання режиму найбільшого сприяння має назву, — клаузула про націю найбільшого сприяння. Тобто, дана клаузула — це форма договірної конкретизації принципу. Клаузул може бути багато, але принцип — лише один. Односторонні клаузули про режим найбільшого сприяння зустрічаються порівняно рідко. Більш поширеними є двосторонні клаузули (вони вписуються у формулу: "Ти — мені, я — тобі."). Права та обов'язки, що випливають з клаузули про націю найбільшого сприяння залишаються такими, що не діють доти, поки не виникнуть відповідні правовідносини з третьою державою чи державами. "Все пізнається у порівнянні", — казали ще стародавні греки. Режим нації найбільшого сприяння можна зрозуміти лише на фоні тієї країни, якій він не наданий [21].

Велика кількість  різних договорів свідчить про те, що суб’єкти міжнародної торгівлі постійно прагнуть вдосконалювати нормативно-правові акти, що регулюють відносини торгівлі, для того щоб уникнути правових прогалин в укладанні та виконанні міжнародних торгових договорів.

 

2.2. Нормативне регулювання міжнародної торгівлі в Статуті ООН та органах ООН з міжнародної торгівлі

 

Одним з найважливіших  міжнародних договорів, які на сьогоднішній день існує в міжнародному праві  є Статут Організації Об’єднаних Націй, який діє в ООН. В ньому  закріплені основні положення та принципи міжнародного права, якими  на сьогоднішній час керуються суб’єкти МП.

СТАТУТ ООН - (Charter of the UNO; Charte de l'ONU) — багатосторонній договір, яким визначаються цілі та принципи Організації Об'єднаних Націй, а також структура, склад, функції і повноваження її основних органів. Він характеризує ООН як міжнародну організацію, що має міжнародну правосуб'єктність, відмінну від міжнародної правосуб'єктності держав. Складовою частиною Статуту ООН є Статут Міжнародного суду ООН.

Пропозиції до проекту Статуту ООН розроблено на Думбартон-Окській конференції 1944, текст остаточно узгоджений і прийнятий одностайно на Сан-Франциській конференції Об'єднаних Націй 1945. Його підписала 51 держава — засновниця ООН, у т. ч. Україна. Статут набув чинності 24.10. 1945 після ратифікації його Китаєм, Великобританією, СРСР, США, Францією і більшістю інших держав, які його підписали [20].

Усі суб’єкти міжнародного права, в тому числі і торгового, спираються на даний Статут для того щоб не порушити його принципи, які були перераховані в другому пункті першого розділу даної курсової роботи, тим самим не порушуючи права окремих держав. Статут ООН відіграє важливу роль у міжнародному торговому праві, так як закріплює основні положення держав, без яких вони не можуть приймати участь у міжнародних відносинах.

Водночас Статут ООН не намагається регулювати всі міжнародно-правові відносини держав — членів Організації і особливо держав, які не є її членами; він лише зобов'язує їх дотримуватися його основних принципів щодо підтримання міжнародного миру і безпеки, а також статутних принципів, прямо пов'язаних з першими, наприклад, зобов'язує дотримуватися принципу поважання прав людини.

Статут ООН виходить з передбачення безперервності дії загального міжнародного права, що історично склалося у формі звичаєвих норм права. Так, у преамбулі Статуту міститься загальна вимога «поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного прав», і ці джерела, що є традиційними для міжнародного права, визначені в ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, який відповідно до ст. 92 Статуту ООН є невід'ємною частиною Статуту ООН. Статут ООН розглядає міжнародне право як найважливіший елемент функціонування Організації і вимагає поважати його, виходячи з принципу верховенства права, що випливає з духу та букви його приписів [35].

На основі Статуту ООН створені міжнародні торгові організації, що займають перше місце в нормативно-правовому регулюванні не тільки принципів МТП, але й самого МТП.

Згідно зі статутом ООН  метою діяльності організації в  торговій сфері є здійснення багатостороннього  співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем торгового та економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН:

Генеральна Асамблея;

Економічна і Соціальна  Рада;

Секретаріат ООН;

спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов’язані з нею.

У структурі цих органів  регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно-економічних  відносин, займаються:

Генеральна Асамблея:

Конференція ООН з  торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

Програма розвитку ООН (ПРООН);

Міжурядовий комітет  з науки і техніки в цілях  розвитку;

Консультативний комітет  з науки і техніки в цілях  розвитку;

Підготовчий комітет  повного складу для спеціальних  сесій Генеральної Асамблеї, присвячених  міжнародному економічному співробітництву;

Всесвітня продовольча  рада;

Світова продовольча  програма;

Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ);

Економічна і Соціальна  рада (ЕКОСОР):

Комісія з транснаціональних  корпорацій;

Регіональні комісії  ООН;

Секретаріат ООН;

Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва;

Департамент з міжнародних  економічних і соціальних питань;

Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку;

Центр ООН з ТНК;

Міжнародний торговельний центр.

Статут ООН закріплюючі  основні положення діяльності держав, в середині створює організації, що мають вплив на розвиток міжнародної торгівлі. Які в свою чергу чітко підпорядковую свої статути під Статут ООН, для не порушення загальних принципів.

Серед цих органів  найбільший вплив на розвиток міжнародної  торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр [27].

Конференція ООН з  торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) (http://www.unctad.org), Женева (Швейцарія) — створена в 1964 р., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна Угода про тарифи і торгівлю була укладена поза організаційних структур і впливу ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала головним чином в інтересах промислово розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми в цілому: доповнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнами, що розвиваються, в налагодженні торговельно-економічних відносин з іншими державами. Тому основна мета Конференції — сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво (ЮНКТАД є установою—виконавцем ПРООН), обмінюється інформацією і проводить консультації [4].