Принципи міжнародного торгового права: поняття, види, нормативно-правове закріплення, співвідношення з принципами міжнародного права

У зв'язку з розвитком  інформаційних технологій і всесвітньої  комп'ютерної мережі (Інтернету) транснаціональне торгове право пропонується як концептуальна модель для регулювання електронної торгівлі і укладення контрактів у кібер просторі.

Транснаціональне торгове  право (lex mercatoria) відіграє важливу роль в процесі уніфікації та гармонізації таких сфер права міжнародної  торгівлі, як: міжнародні договори купівлі-продажу товарів, міжнародні транспортні зобов'язання, міжнародні фінансові зобов'язання та міжнародний захист іноземних інвестицій. У зв'язку з чим, ми можемо говорити про поступове формування в рамках транснаціонального торгового права своєрідних підгалузей, наприклад таких, як транснаціональне договірне право, транснаціональне транспортне право, одним із прообразів якого було середньовічне lex maritima, а також транснаціональне банківське право.

Існування транснаціонального торгового права свідчить про певну конвергенцію, що відбувається як між міжнародним і міжнародним приватним правом, так і між приватними системами права різних країн світу.

Виходячи з аналізу  основних і допоміжних джерел lex mercatoria, можна також зробити висновок,що на сьогодні відсутній вичерпний перелік усіх джерел lex mercatoria

Функціонування lex mercatoria в значній мірі залежить від явно вираженої згоди держави, тому національне законодавство має пріоритет перед lex mercatoria.

Lех mercatoria застосовне  тільки до комерційних відносин міжнародного приватного характеру, тобто до відносин, що виходять за межі правової системи однієї держави, з чого випливає, що lex mercatoria не застосовується до відносин, що існують лише в рамках будь-якого окремого національного правопорядку.

На практиці сторони  не дуже часто підпорядковують свої договори lex mercatoria, але якщо вони це роблять, то арбітри займають позитивну позицію по відношенню до цього вибору.

“Позанаціональне  право lex mercatoria” складається з чотирьох підрозділів, в яких обґрунтовується існування поза національного права, досліджується ґенеза lex mercatoria, його сучасний стан поза контекстом Принципів УНІДРУА та підстави застосування lex mercatoria арбітражними судами.

Держава не є остаточною, абсолютною суспільною реальністю, вона не дорівнює соціуму, відносини в якому намагається врегулювати, отже - не повинна розглядатися як єдиний, універсальний творець права; право є атрибутом не держави, а суспільства. Втім, суспільство не обов'язково пов'язане з територією та не завжди обмежене державними кордонами. Якщо право є виключно державним (національне право) або міждержавним (міжнародне право) явищем, як пояснити виникнення звичаю міжнародної торгівлі, який формується:

1) поза національними  правовими нормами (держава не визначає його зміст);

2) поза нормами міжнародного  права (звичай є результатом  узгодження воль не держав, а  безпосередніх учасників відносин  міжнародної торгівлі)? [35].

Отже, визнання існування  звичаїв міжнародної торгівлі як таке вимагає визнання існування поза національного права.

Виконання арбітражного рішення, прийнятого відповідно до норм lex mercatoria, свідчить про визнання державою того, що в об'єктивній реальності вже  існує норма належної поведінки, яку міжнародне ділове співтовариство розуміє як право.

Як свідчить національна  судова практика, все більше коло держав визнає можливість використання lex mercatoria або його джерел. При цьому серед  міжнародних комерційних арбітражів і національних судів неухильно  зростає популярність Принципів УНІДРУА, про що свідчить ряд арбітражних і судових рішень, винесених на основі чи з урахуванням цих Принципів.

Рішення іноземних міжнародних  комерційних арбітражних судів (далі - арбітражі) все частіше містять  посилання на норми lex mercatoria, кількість праць іноземних дослідників, присвячених цьому явищу, постійно зростає, особливо після затвердження у 1994 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (далі - УНІДРУА) (http://www.unidroit.org/) Принципів міжнародних комерційних договорів (далі - Принципи УНІДРУАП, або Принципи) - міжнародного документу не міждержавного походження, присвяченого проблемам загального договірного права - питанням укладання, змісту, тлумачення, виконання та невиконання міжнародних комерційних договорів[6].

Українські науковці вже приділили Принципам УНІДРУА  та lex mercatoria певну увагу. Об'єктом  наукового дослідження ставали  не лише окремі норми Принципів УНІДРУА  в контексті порівняльного правознавства, але й Принципи та lex mercatoria як такі. Втім, якщо практика застосування Принципів УНІДРУА та lex mercatoria за кордоном постійно розширюється, в Україні вони майже не застосовуються. Це відбувається, мабуть, тому, що у розумінні правової природи Принципів УНІДРУА та lex mercatoria існує певна невизначеність: одні українські вчені вивчають lex mercatoria, спираючись на погляди вітчизняних дослідників права міжнародної торгівлі радянського періоду, які заперечували саме існування lex mercatoria; інші - в контексті проблематики міжнародного права. Втім, слід визнати, що lex mercatoria, Принципи УНІДРУА, їх ґрунтовні ідеї та практика застосування, як приватноправові явища, піддягають дослідженню саме в контексті міжнародного приватного права [14].

Принципи УНІДРУА розроблялися спеціальною робочою групою, до складу якої вийшли провідні експерти з питань права міжнародної торгівлі та зобов'язального права з багатьох країн, що діяли в особистій якості та не репрезентували офіційно позицію вітчизняної держави. Остаточний текст документу було затверджено Адміністративною Радою УНІДРУА 15 травня 1994 р.

Принципи складаються  з Преамбули та 119 статей, поділених  на 7 розділів: 1. ”Загальні положення”; 2. ”Укладення договору”; 3. ”Дійсність”; 4. ”Тлумачення”; 5. ”3міст”; 6. ”Виконання” (підрозділи 6.1. “Загальні положення про виконання” та 6.2. “Утруднення”); 7. ”Невиконання” (підрозділи 7.1. ”Загальні положення”, 7.2. ”Право на виконання”, 7.3. ”Припинення”, 7.4. ”3битки”). Нормативний текст кожної статті супроводжує коментар, що детально роз'яснює її зміст та ілюстрації, (приклади розв'язання конкретних ситуацій відповідно до нормативних положень).

Коригуючий принцип favor contractus полягає у визнанні того, що збереження існуючої домовленості більше відповідає інтересам сторін, ніж відмова від неї та пошук на ринку інших товарів або послуг.

Принцип favor contractus: запобігає визнанню договору неукладеним якщо: існує певна невизначеність щодо змісту домовленості, але поведінка сторін свідчить, що на час укладання договору вони прагнули зв'язати себе зобов'язаннями; сторони уклали договір із застосуванням типових форм, що не співпадають, та почали його виконання; запобігає визнанню договору недійсним: в разі первісної неможливості виконання договір вважається дійсним, але невиконаним; договір може бути визнано недійсним лише внаслідок суттєвої помилки або не рівноваги; термін, протягом якого сторона може порушувати питання про недійсність договору із зазначених підстав, обмежено критерієм розумності; сторона, яка вважає, що умови договору є суттєво нерівними, може звернутися до суду із тим, щоб зберегти договір та привести його до розумних стандартів чесного ведення справ; недійсність окремих умов договору не тягне автоматичної недійсності всього договору;

Принцип rebus sic stantibus (лат. - за незмінних обставин) полягає в тому, що докорінна зміна обставин після укладення договору є підставою для перегляду домовленості, його втілено в інститутах форс-мажору та утруднень (англ. - hardship). Інститути розрізняються за: передумовами застосування

- якщо утруднення передбачають  невиправдану обтяжливість, то форс-мажор;

- неможливість виконання;

 метою застосування - якщо утруднення спрямовані  на збереження договору, хоча  б із змінами, форс-мажор спрямований  на звільнення від відповідальності  особи, що не виконала зобов'язання;

 порядку застосування - сторона, що зазнала утруднень,  не повинна припиняти виконання,  отже - виконання продовжується,  доки сторонами не досягнуто  згоди щодо зміни договору, або  доки справу не передано на  розгляд суду, який може припинити договір з певної дати на певних умовах, або ж змінити договір з метою відновлення рівноваги, натомість посилання на форс-мажор передбачає наявність невиконання.

Заснований на оціночному критерії принцип добросовісності  та чесного ведення справ є стрижневою нормою Принципів УНІДРУА. Він має захисний характер та покликаний втілити в діюче право уявлення міжнародного ділового співтовариства про належну поведінку надійного партнера та задовольнити розумні очікування підприємців щодо відповідності дій їх контрагентів стандартам добросовісності у певній сфері міжнародної торгівлі через можливість застосування примусу до осіб, що діють недобросовісно.

Загальновизнаний перелік  принципів lex mercatoria запропоновано лордом Мастіллом. Ґрунтовні ідеї Принципів УНІДРУА узагальнюють принципи lex mercatoria з цього переліку та впроваджують єдиний понятійний фонд зобов'язального договірного права, позбавлений національного контексту [37].

Функції Принципів УНІДРУА складається підрозділів, в яких досліджені напрямки застосування Принципів. Перелік функцій, наведений у Преамбулі Принципів УНІДРУА, не є вичерпним, отже, враховуючи практику застосування, можна визначити такі функції Принципів.

1. Принципи як належне  право договору застосовуються  через пряме посилання сторін на Принципи УНІДРУА, яке може бути також подвійним (застосування Принципів разом з положеннями національної правової системи, конвенції, або неофіційної кодифікації звичаїв торгівлі за переваги або положень Принципів УНІДРУА, або положень відповідно національного права, конвенції, чи кодифікації); повним, або неповним (застосування всіх положень Принципів, або лише окремих розділів).

2. Якщо сторони вповноважили  арбітраж вирішувати спір ex aequo et bono він може, вишукуючи стандарти  справедливості, звернутись до Принципів УНІДРУА. Втім, розгляд справи ex aequo et bono не є необхідною передумовою застосування Принципів та взагалі lex mercatoria.

3. Принципи УНІДРУА  застосовуються як засіб системного  тлумачення та доповнення міжнародних  уніфікованих документів. Якщо міжнародний уніфікований документ є кодифікацією звичаїв, проблема вичерпується посиланням на Преамбулу Принципів УНІДРУА.

4. Принципи як замінник  норм національного права, що  підлягає застосуванню, використовуються, якщо конкретне положення належного права неможливо, або вкрай складно встановити внаслідок недоступності джерел права держави, або відсутності в належному праві положення, здатного врегулювати питання, що повстало.

5. Використання Принципів  як засобу легітимізації застосування норм національного права не згадується в їх Преамбулі, втім арбітражі посилаються на Принципи для обґрунтування вибору: правової системи, за нормами якої вирішується спір; однієї норми з кількох можливих у межах правової системи [33].

Питання, що виникають стосовно даного питання свідчить про те, дані принципи використовуються та змінюються під впливом часу. Саме виникнення питань дає змогу більш глибше їх вивчити. Міжнародне торгове право передбачає використання всіх принципів для більшого вдосконалення регулювання міжнародної торгівлі.

 

РОЗДІЛ 2.

Нормативно-правове регулювання  і закріплення принципів міжнародного торгового права

 

2.1. Регулювання принципів у міжнародних  договорах

 

Як основне  юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому  вони укладаються:

- міждержавні;

- міжурядові;

- відомчі.

За кількістю сторін:

- двосторонні;

- багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

- політичні;

- економічні;

- з спеціальних питань.

 Розрізняють міжнародні  договори, які:

- підлягають ратифікації;

- не підлягають ратифікації.

Міжнародні договори можуть поширюватись лише на відносини з участю осіб, що є громадянами або юридичними особами відповідних різних договірних сторін.

При цьому міжнародні договори застосовуються до цивільних правовідносин безпосередньо, якщо лише із самого договору не випливає необхідність видання для його застосування внутрішньодержавного акту [9]. Наприклад, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. [24]. підлягає безпосередньому застосуванню як джерела українського права згідно зі сферою її дії (тобто, до договорів міжнародної купівлі-продажу).

У зв'язку з цим слід розрізняти міжнародні договори, які містять норми прямої дії і норми, що породжують лише обов'язок держави щодо імплементації відповідних норм до національного законодавства. Основним видом міжнародних договорів в міжнародній торгівлі є міжнародні торгові договори.

МІЖНАРОДНІ ТОРГОВІ ДОГОВОРИ - вид міжнародних договорів, що регулюють торгівельно-економічні відносини між державами. Встановлюють загальний правовий режим торгівлі між країнами і мають різні найменування: договір про дружбу, торгівлю та мореплавство; про торгівлю і навігацію та ін. Окрім загального режиму торгівлі, договори можуть визначати статус фізичних та юридичних осіб, встановлюють режим судноплавства і роботи інших видів транспорту тощо. Розрізняють Міжнародні торгові договори, які містять норми загального порядку та договори., які передбачають конкретні зобов'язання сторін.