Поняття та предмет міжнародного економічного права

Останнім часом особливої актуальності набуває економічне співробітництво  України з державами Азії та Африки, ринки яких перспективні для збуту  української продукції машинобудівного комплексу та металопрокату для надання науково-технічних і будівельних послуг. Важливим торговельно-економічним партнером України можна вважати Китай. Наші держави мають великі потенційні можливості щодо розширення науково-технічного співробітництва, зокрема в галузі електрозварювання, надтвердих матеріалів, металургії, авіа- та космічних технологій, технологій для агропромислового комплексу тощо. На порядку денному стоять питання українських інвестицій у китайську економіку у вигляді спільних технологій та «ноу-хау», створення спільних підприємств, акціонерних товариств тощо. Так, нещодавно підписана п’ятирічна програма співробітництва з Китаєм у сфері освоєння космічного простору.

До перспективних партнерів  України належить і В’єтнам. Мова йде, насамперед, про значні можливості співпраці в галузі електроенергетики, видобутку нафти та газу, хімічній та медичній промисловості, сільському господарстві. В’єтнамську сторону дуже цікавлять українське устаткування для видобутку нафти, обладнання для ГЕС, спільне будівництво енергетичних об’єктів, виробництво вантажних автомобілів, суден, а також можливість морських перевезень українською стороною в’єтнамських вантажів. В’єтнам же пропонує поставляти в Україну природний каучук, каву, чай, текстиль тощо.

Одночасно слід зазначити необхідність підвищення ефективності міжнародно- і зовнішньоекономічного співробітництва нашої держави. У нас відсутня орієнтована на сучасні реалії концепція (засади) зовнішньої політики держави, що зумовлює спонтанне коливання зовнішньоекономічних пріоритетів України, періодичне протиставлення «східного» та «західного» напрямків економічної стратегії і негативно впливає на стабільність відповідних відносин, викликає сумніви у держав світу стосовно надійності нашої країни як партнера. Це слід враховувати при організації з боку нашої держави міжнародного економічного співробітництва з іншими державами світу і міжнародними організаціями.

3. Поняття  міжнародного економічного права

Для урегулювання міжнародних  економічних відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП). Існує кілька концепцій міжнародного економічного права. Концепція — слово латинського походження, що в перекладі на українську мову означає розуміння чогось, систему. Іншими словами, це — спосіб розуміння, трактування яких-небудь явищ, основна точка зору.

У західній юридичній  літературі існує чимало концепцій  МЕП, серед яких особливо чітко виділяються  дві. Перша — це концепція англійського юриста Г. Шварценбергера, який стверджував, що міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Г. Шварценбергер підкреслював, що міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, котрі є об’єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання, оскільки при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи.

Аналогічної точки зору дотримується і нідерландський юрист П. Верлорен ван Темаат. Він вважає, що до предмета МЕП не можуть включатися національні норми, які регулюють зовнішні економічні зв’язки, і норми міжнародного приватного права. Близька до цієї і позиція італійського вченого П. Піконе, французького — П. Вейля, американського — В. Леві.

Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП — це частина міжнародного публічного права. Вони створюються суб’єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.

Друга концепція окреслена  німецькими юристами П. Фішером і  В. Фікентшером. Зокрема, на думку П. Фішера, в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які  регулюють міжнародну господарську діяльність. А. В. Фікентшер, автор двотомної праці «Господарське право» (1983 р.), вважає, що будь-яка правова норма, пов’язана з міжнародною економікою, є нормою міжнародного економічного права.

З концепцією транснаціонального права у 1956 р. виступив американський  професор Еф. Франклін, який висвітлив у своїй книзі транснаціональне право. Предметом регулювання, на його думку, були відносини, які виходили за межі державних кордонів.

Згідно з  цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини. Ця Концепція може критично сприйматися з таких міркувань. Передусім, не виключаючи можливості використання норм національного законодавства для регулювання відносин, наприклад, з приводу використання іноземної валюти, інвестицій, міжнародних перевезень та деяких інших, не можна стверджувати або брати як правило, що національно-правові норми є своєрідним інструментом регулювання міжнародних відносин. Скоріше можна говорити про те, що це є винятком із загального правила, оскільки абсолютна більшість міжнародних економічних відносин регулюються відповідними нормами і принципами міжнародного права. Це пов’язано з тим, що тут своєрідні суб’єкти правовідносин, а саме держави, їх угруповання, міжнародні організації, відносини між якими регулюються нормами міжнародного права і, зокрема нормами міжнародного економічного права. Це з одного боку.

У підручнику Д. Карро, П. Жююйар «Міжнародне економічне право» (видавництво «Международные отношения», Москва), виданому у 2002 р., міжнародне економічне право розглядається у широкому та вузькому розумінні слова. У широкому значенні воно є сукупністю норм, що регулюють економічні операції будь-якого роду, за умови, що ці економічні операції виходять за межі правової системи однієї держави. Виходячи з такого розуміння угода щодо купівлі-продажу між особами, які знаходяться у різних державах, повинна регулюватися міжнародним правом. Автор не поділяє такого підходу, оскільки через необмежену сферу відповідних відносин неможливо зрозуміти зміст предмета регулювання. Виходить, міжнародне економічне право має охоплювати різнорідні правовідносини, в яких є як держава, так і суб’єкти. У такому випадку поняття «міжнародне економічне право» губиться в багатоманітності відповідних актів, що мають свої предмети регулювання і не взаємозв’язані між собою єдиною метою. У вузькому значенні міжнародне економічне право — це сукупність норм, що регулюють організацію міжнародних економічних відносин, головним чином макроекономічні відносини (протилежність відносинам мікроекономічним). За такого підходу, на думку авторів названого вище підручника, норми міжнародної торговельної системи будуть нормами міжнародного економічного права, а норми міжнародної купівлі-продажу — ні. Крім того, вони вважають, що використання норм національних правових систем у регулюванні сфери міжнародних правових відносин дає можливість назвати це право правом міжнародних економічних відносин.

З іншого ж боку, і в  міжнародному праві існує категорія «імунітет держави», відповідно до якої держава звільняється від впливу правових систем інших держав, а також від впливу юрисдикційних (судових) органів іноземних держав.

Існувала свого часу і вітчизняна концепція. Уперше вона була розроблена й обґрунтована наприкінці 20-х років українським академіком В. М. Корецьким, який розглядав міжнародне господарське (економічне) право як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала міжнародні публічно-правові та цивільно-правові відносини. Він наголошував, що систему норм, якими регулюються світові господарські відносини, має дати міжнародне господарське право. До речі, слід зазначити, що В. М. Корецький, як видатний учений-міжнародник, був членом Комісії з міжнародного права ООН, суддею Міжнародного суду. Він перший серед радянських учених-юристів був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної праці. Він до кінця свого життя очолював Інститут держави та права НАН України, який сьогодні носить його ім’я.

Питанням міжнародного економічного права присвятили свої праці такі вчені, як Г. І. Тункін, Є. Т. Усенко, Г. Є. Бувайлик, М. М. Богуславський, В. І. Лісовський, К. К. Сандровський, В. І. Муравйов та інші, які вважали, що міжнародне економічне право — це особлива галузь міжнародного публічного права.

Узагальнення й аналіз існуючих концепцій і точок зору дає можливість зробити такий  висновок.  Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

4. Система  міжнародного економічного права

Системний підхід до будь-яких явищ, понять, наук тощо має  велике значення. Саме він дає змогу всебічно й глибоко їх вивчити і зрозуміти. Цей підхід широко використовується і в юридичній науці, незалежно від того, йдеться про національні чи про міжнародні правові системи, які є взаємозв’язаними і водночас незалежними.

Розглядаючи співвідношення міжнародного економічного права з міжнародним правом, слід зазначити, що перше базується на нормах і принципах останнього. Саме міжнародне право є основою міжнародного економічного права. Тому необхідно звернути увагу на те, що міжнародне публічне право є основою міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб’єктами міжнародного публічного права є держави, їх угруповання та міжнародні організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Система міжнародних норм і принципів, які регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, процес організації і здійснення міжнарод- 
ного економічного співробітництва, становить самостійну галузь міжнародного публічного права — міжнародного економічного права. Водночас слід мати на увазі й те, що міжнародне економічне право не є та й не може бути абсолютно відособленою галуззю міжнародного права. Воно перебуває у функціонально-структурних і взаємно обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнародного права — правом зовнішніх відносин, правом міжнародних договорів, правом міжнародних організацій, міжнародним повітряним правом, міжнародним морським правом, міжнародним екологічним правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним правом та ін.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Незважаючи на те, що міжнародне економічне право ще перебуває на етапі свого становлення і розвитку, сьогодні вже можна вести мову про його окремі підгалузі. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Систему курсу  міжнародного економічного права можна  розділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнародного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться  до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

Розділ 2

Гармонізація законодавства  України 
з міжнародним економічним правом

1. Загальні питання гармонізації

армонізація національного законодавства  будь-якої країни з міжнародним правом, зокрема економічним, передбачає узгодження їх змісту. Розглядаючи питання гармонізації законодавства України з міжнародним економічним правом, передусім необхідно мати на увазі, що воно є частиною міжнародного права, а це обумовлює потребу аналізу загальних проблем, пов’язаних із названою гармонізацією. Загальні підходи, властиві гармонізації права будь-якої країни з міжнародним, характерні і для гармонізації міжнародного економічного та інших галузей міжнародного права.

Насамперед слід зазначити, що сьогодні у світі практично  не існує держав, які б, здійснюючи свою внутрішню та зовнішню політику, не співробітничали з іншими державами безпосередньо або через відповідні міжнародні організації. Це, у свою чергу, вимагає від кожної з них виваженості порівняння своїх дій з діями інших держав, а коли потрібно, то й узгодження їх прийняттям спільних оптимальних рішень. Нині практично всі держави розуміють, що саме так, на основі їх рівноправного співробітництва та мирного співіснування можна досягти не лише загального всесвітнього прогресу, а й відповідного розвитку кожної з держав. Саме такий підхід до організації відносин з іншими державами юридично визначений Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України, Законом України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Створення та розвиток національної правової основи міжнародного співробітництва — один із чинників, який сприяв визнанню України, встановленню з нею дипломатичних відносин біля 160 держав світу. Вона співпрацює нині більше ніж із 100 міжнародними організаціями. Це дає можливість нашій країні не тільки успішно співробітничати з державами світу в різних напрямах, а й відігравати вагому роль у забезпеченні миру і безпеки на Землі.

Одночасно варто зауважити, що можна було б мати і більш  значущі результати щодо цього, якби своєчасно визначалися і належним чином вирішувалися проблеми, пов’язані з активіза- 
цією діяльності України у міжнародному співробітництві.

Однією з них, до того ж досить важливою, є проблема гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Зрозуміло, що від ступеня відповідності національного законодавства будь-якої держави правовим міжнародним стандартам багато в чому залежить ефективність її міжнародного співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями. Навіть вступ до окремих міжнародних організацій, зокрема Європейського Союзу (сьогодні багато держав світу бажають стати його членами, Україна теж активно діє в цьому напрямі), залежить поряд з іншим від того, наскільки та чи інша країна готова сприйняти інтеграційне законодавство цієї міжнародної організації.

Досліджуючи питання гармонізації національного законодав- 
ства з міжнародним правом, головне — методологічно правильно визначити механізм їх розв’язання. Оптимальним варіантом, як нам здається, має бути приведення норм конституції будь-якої країни до міжнародних стандартів. Це надзвичайно важливо, якщо взяти до уваги, що конституція є основою, правовим фундаментом розвитку національного законодавства. Цілком зрозуміло, що від того, наскільки повно в ній будуть враховані норми і принципи міжнародного права, настільки повно буде відображено їх у національному законодавстві, яке покликане розвивати конституційні положення. Отже, є всі підстави розглядати норми та принципи міжнародного права як правотворчий чинник розвитку конституційного та інших галузей законодавства.