Поняття та предмет міжнародного економічного права

Важливим  кодексом є Міжнародний кодекс рекламної  діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг.

Поведінку державних службовців регулює Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб, який був прийнятий відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1996 р.

Розділ 4

Принципи міжнародного  
економічного права

1. Поняття  та система принципів 
міжнародного економічного права

удь-яка діяльність у будь-якій країні або на міжнародному рівні здійснюється на ґрунті певної системи принципів. Безумовно, що і така діяльність, як правове регулювання відповідних суспільних відносин, зокрема міжнародних економічних відносин, не є винятком і базується теж на системі певних принципів.

Нагадаємо, що  під принципом взагалі заведено розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку.

До найважливіших міжнародно-правових актів, в яких закріплені принципи міжнародного економічного права, слід віднести Статут ООН; Декларацію про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 грудня 1970 р., яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН; Хартія економічних прав і обов’язків держав та Декларацію про встановлення нового економічного порядку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р.; Принципи міжнародно-торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийняті на I Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р. та ін.

Аналіз змісту системи  принципів міжнародного економічного права дає можливість виділити дві  їх групи:

1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права;

2) спеціальні принципи міжнародного економічного права.

До основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права. І це зрозуміло, якщо врахувати, що міжнародне економічне право є галуззю міжнародного права, тому і принципи міжнародного права є загальними принципами і для міжнародного економічного права. До цієї групи здебільшого включають такі принципи:

1. принцип мирного співіснування;
2. принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканності і політичної незалежності будь-якої держави;
3. принцип суверенної рівності держав;
4. принцип рівноправ’я і самовизначення народу;

5) принцип співробітництва  держав;

6) принцип невтручання;

7) принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань;

8) принцип взаємної  вигоди;

9) принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами.

Група спеціальних  принципів міжнародного економічного права включає:

1) принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;

2) принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав;

3) принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків;

4) принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;

5) принцип найбільшого  сприяння;

6) принцип національного  режиму.

Принципи  міжнародного економічного права є  основою формування принципів зовнішньоекономічної діяльності багатьох держав. Це — один із прикладів пріоритету не лише норм міжнародного права, а і його принципів над національними нормами і правовими принципами держав як окремо взятих суб’єктів міжнародних економічних відносин. Про це, наприклад, свідчать принципи зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ухваленого 16 квітня 1991 р. До них належать такі принципи:

• суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
• юридичної рівності і недискримінації;
• верховенства закону;
• захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Наведений перелік  принципів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, закріплений у названому Законі України, як бачимо, майже в усьому співзвучний з принципами міжнародного економічного права. Взагалі слід зазначити, що принципи як інструмент регулювання відносин в основному використовуються в міжнародному праві. Для національних правових систем типовим інструментом регулювання суспільних правових відносин є норми права. Саме вони і віддзеркалюють зміст національного права. Міжнародне ж право не обмежується лише системою правових норм, а включає до свого складу і систему відповідних принципів.

 

2. Характеристика основних (загальних)  
принципів міжнародного економічного права

Зміст цих принципів, в основному закріплений у  Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва держав відповідно до Статуту  
Організації Об’єднаних Націй 24 червня 1970 р.

Принцип мирного співіснування — один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і міжнародного економічного права. Відомо, що у світі є різні за своїм соціально-економічним устроєм держави. Тривалий час існували система соціалістичних і система капіталістичних держав. Між ними виникали і розвивалися відповідні міжнародні відносини економічного, політичного та іншого характеру. Дотримання цього принципу зобов’язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо.

Принцип мирного співіснування  знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкоренився в політичній і правовій термінології ООН, у ряді резолюцій її Генеральної Асамблеї, в інших міжнародно-правових документах. Так, в уже згадуваній Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. (далі — Хартія 1974 р.), передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи (ст. 1), заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи (ст. 4). А в ст. 26 Хартії 1974 р. міститься норма, відповідно до якої усі держави «зобов’язані співіснувати в умовах терпимості одна до одної і жити в мирі, незалежно від розбіжностей у політичних, соціальних і культурних системах, повинні сприяти торгівлі між державами з різними економічними і соціальними системами».

Принцип мирного співіснування  знайшов своє закріплення також у положеннях Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі, інших міжнародно-правових актах.

Принцип утримання  у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунків зобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за міжнародним правом. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов’язані утриматися від пропаганди агресивних війн.

Кожна держава зобов’язана  утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в іншій державі.

Територія держави не повинна бути об’єктом військової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об’єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним.

Усі держави повинні  на основі загальновизнаних принципів  і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої обов’язки стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН.

Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом ООН і закріплений у міжнародних договорах і деклараціях. Термін «суверенітет» у перекладі з французької буквально означає «верховенство», «верховна влада». У більш широкому розумінні він означає незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави.

Державний суверенітет  є однією з головних ознак держави. Якщо його немає, то не може бути і самої держави. Тому багато держав офіційно проголошує свій суверенітет. Так, Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Радою України 16 липня 1990 р., проголошено її державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в Україні в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

На важливість і значення цього принципу у міжнародних  відносинах взагалі і міжнародних економічних відносинах зокрема вказує те, що він знайшов своє юридичне закріплення насамперед у Статуті ООН. «Організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів», — сказано в п. 1 ст. 2 цього Статуту. А це означає, що всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх території, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, а також інших характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб’єктами міжнародних відносин, у тому числі і міжнародних економічних відносин. Як зазначалося на Женевській конференції 1964 р., економічні відносини між країнами мають будуватися на основі поваги принципів суверенної рівності держав.

У Декларації про принципи міжнародного права, прийнятій у 1970 р. (далі — Декларація 1970 р.), дається розширене трактування суверенної рівності, яке зводиться до такого:

1) держави юридично  рівні;

2) кожна держава здійснює  права відповідно до свого  повного суверенітету;

3) кожна держава зобов’язана поважати правосуб’єктність інших держав;

4) територіальна цілісність і політична незалежність держав є недоторканними, непорушними;

5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

6) кожна держава зобов’язана виконувати повністю і добровільно свої міжнародні зобов’язання й жити у мирі з іншими державами.

Особливе значення принцип  суверенної рівності має для країн, що розвиваються. Адже він певною мірою перешкоджає здійсненню відносно них політики неоколоніалізму, непомірної експлуатації їх природних багатств.

Принцип рівноправ’я  і самовизначення народу закріплений у Статуті ООН, і його зміст зводиться до того, що всі народи мають право вільно визначати без втручання іззовні свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право. Кожна держава зобов’язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійсненню цього принципу відповідно до положень Статуту ООН, з тим щоб сприяти дружнім відносинам і співробітництву між державами, а також невідкладно покласти край колоніалізму, проявляючи при цьому повагу до волі заінтересованих народів.

Створення суверенної незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об’єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, визначеного народом, є способом здійснення цим народом права на самовизначення.

Кожна держава зобов’язана  утримуватись від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу і незалежність.

Принцип співробітництва  держав є основою побудови і розвитку міжнародних відносин у різних сферах і галузях. Цілком зрозуміло, що без дотримання цього принципу неможливі нормальні міжнародні відносини, зокрема в економічній сфері. Цьому принципу присвячений спеціальний розділ Декларації 1970 р., котрий називається «Обов’язки держав, які співробітничають одна з одною відповідно до Статуту», де сказано, що держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів.

Принцип невтручання має дещо похідний характер стосовно таких принципів, як повага суверенітету і суверенної рівності держав. Статут ООН (п. 7 ст. 2) забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН. На це також наголошується в Декларації 1970 р. та в інших міжнародно-правових документах. Дотримання зазначеного принципу виключає можливість використання тиску, всіляких економічних санкцій, введення ембарго та інших обмежень стосовно тієї чи іншої держави. Принцип був закріплений і в конституціях багатьох країн. Але, на жаль, цей міжнародно-правовий принцип нерідко порушується з боку окремих держав. Достатньо нагадати про військову інтервенцію США проти Домініканської Республіки, економічну блокаду Куби. І як не прикро, але сьогодні слід визнати, що й колишній СРСР та деякі інші соціалістичні країни допускали грубе порушення цього принципу. Як було заявлено керівниками СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР та Польщі на зустрічі 4 грудня 1989 р., введення їхніми країнами військ до Чехословаччини у 1968 р. було не що інше, як втручання у внутрішні справи суверенної держави. Відомо, що ці неправомірні дії мали довготривалі негативні наслідки. Належну політичну оцінку дав другий з’їзд народних депутатів колишнього СРСР і рішенню про введення радянських військ до Афганістану.