Поняття та предмет міжнародного економічного права

Практична реалізація принципу найбільшого сприяння здійснюється через його закріплення у відповідних договорах, угодах та інших міжнародних актах.

Практика  міжнародних економічних відносин має приклади, які свідчать про  недотримання цього принципу з боку окремих держав. Так, у середині 80-х  років режим найбільшого сприяння був наданий Сполученими Штатами Америки понад 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його товарів. Це була не лише одна із форм політичного тиску, а й акт дискримінаційного характеру.

Одночасно слід підкреслити, що в окремих випадках як виняток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Це — правомірні винятки, передбачені Принципами і Хартією.

Принцип національного  режиму вказує на те, що у кожній державі, яка виступає суб’єктом міжнародних економічних відносин, юридичним і фізичним особам іншої держави надаються такі самі права і вони мають такі самі обов’язки, що й юридичні та фізичні особи першої держави, тобто іноземні суб’єкти прирівнюються у своєму правовому статусі до власних національних суб’єктів. Цей принцип нерідко застосовується в інтересах окремих держав, коли в умовах економічної нерівності принцип національного режиму надається сильнішому іноземному партнеру, а не національному партнеру, що дає можливість фактичного отримання переваг іноземному партнеру. Зазначений принцип широко використовується в торговельно-договірних відносинах США.

Така загальна характеристика спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Розділ 5

Держави як суб’єкти  
міжнародного економічного права

1. Правовий статус держави  як суб’єкта 
міжнародного економічного права

іжнародне економічне право  покликане регулювати суспільні відносини між різними суб’єктами.  Під суб’єктом права взагалі розуміють осіб (фізичних і юридичних), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах.

Що стосується складу суб’єктів міжнародного економічного права, то слід зазначити, що єдиного  підходу до цього питання немає. Так, згідно з концепцією, яка домінує у вітчизняній юридичній літературі, до суб’єктів міжнародного економічного права належать держави та міжнародні економічні організації. Дещо інший підхід до даної проблеми передбачає зарубіжна доктрина. Наприклад, В. Фікентшер (ФРН) вважає, що слід відносити до суб’єктів міжнародного економічного права не лише юридичних, а й фізичних осіб, а на думку французького вченого М. Беланже, такими суб’єктами є держави, міжнародні економічні організації і транснаціональні корпорації.

На нашу думку, враховуючи предмет міжнародного економічного права (економічні міждержавні відносини), більш правильною є концепція вітчизняних учених, відповідно до якої суб’єктами МЕП можуть бути держави та міжнародні організації.

Головним суб’єктом міжнародного економічного права є держава. На сучасній політичній карті світу є понад 220 держав, 190 з яких — члени ООН. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад України.

До  ознак будь-якої держави слід віднести наявність: 1) публічної влади; 2) державного суверенітету; 3) територіального поділу населення; 4) державного апарату; 5) податкової системи; 6) права.

У міжнародному праві, характеризуючи державу, використовують й інші ознаки. Зокрема, у Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р. зазначено, що державі як особі міжнародного права мають бути властиві такі ознаки: 1) постійне населення; 2) певна територія; 3) уряд; 4) здатність вступати у відносини з іншими державами (ст. 1). Що ж до федеративної держави, то вона становить лише одну особу в міжнародному праві (ст. 2).

По-різному підходять до визначення держави вчені окремих країн. Приміром, німецький професор Г. Мослер вважає, що держава в міжнародному праві — це організоване соціальне утворення, яке на кожному етапі історичного розвитку є вищою суспільною владою, рівною з іншими аналогічними утвореннями. А польський професор Л. Антонович під державою розуміє суверенне геополітичне утворення, яке визнає міжнародне право. Є й інші визначення.

Держави можуть бути різними  за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб’єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Наприклад, у розділі десятому «Міжнародні відносини» Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах.

Нині держави світу  або їхні групи функціонують в  умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших чинників, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціально важливих для кожної країни завдань.

Ураховуючи все це, держави нині більше уваги приділяють питанням зовнішньоекономічної діяльності, намагаються частіше виступати  як суб’єкти міжнародного економічного права, використовуючи різні форми міжнародного співробітництва. Зростає кількість міждержавних, міжурядових як двосторонніх, так і багатосторонніх договорів та угод економічного характеру. Укладається чимало різноманітних міжвідомчих угод на рівні окремих державних органів. Держави беруть участь у діяльності міжнародних економічних організацій і використовують інші форми міжнародного економічного співробітництва.

Розглядаючи правовий статус держави як суб’єкта міжнародного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на таку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнародна правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності держави збігаються, але інколи виникають ситуації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Так, у роки Другої світової війни в умовах окупації окремих держав гітлерівською Німеччиною останні були правоздатними, а свою дієздатність реалізували обмежено — за допомогою урядів, які перебували в еміграції.

У зв’язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб’єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією з таких  держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів «Про економічну самостійність України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародні договори України» та деяких інших Україна як держава є самостійним суб’єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов’язання.

Ураховуючи роль, яку  відіграють міжнародні організації  в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав стають їх членами. Це стосується й України. Наша держава як самостійний і суверенний суб’єкт міжнародних відносин є членом близько 50 міжнародних організацій. Серед них такі важливі, як Економічна та соціальна рада ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Організація ООН з промислового розвитку, Міжнародне агентство з атомної енергії, Міжнародний союз електрозв’язку, Міжнародна організація з цукру, організація Чорноморського економічного співробітництва тощо. З багатьма міжнародними організаціями Україна співпрацює як їх асоційований член. А взагалі наша держава бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій. Вона є ініціатором створення неформального об’єднання держав ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), організації Чорноморського економічного співробітництва та ряду інших.

Участь України у  міжнародних організаціях вимагає  від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в ООН наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але  водночас членство в міжнародних  організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Скажімо, лише участь України в миротворчій акції ООН у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв’язку України одержить від цієї організації понад 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій.

Участь України в  діяльності міжнародних організацій  значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві.

Незалежно від того, хто  є конкретним учасником міжнародних економічних відносин, які межі їхньої компетенції, які виникають при цьому права або зобов’язання, — в усіх випадках єдиним суб’єктом цих відносин є держава. Саме вона як суб’єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності.

Держава, а не хто інший, несе відповідальність за виконання  зобов’язань, які випливають з міжнародних  договорів і угод. Винятком із цього правила є відносини, в яких юридичною особою є не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями.

Характер і зміст  міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини суто організаційного характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передання майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

Держава може вступати у міжнародні відносини  економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.

Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні організації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава.

Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

• міжнародне економічне співробітництво держави з державою;
• співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;
• співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;
• співробітництво держави з відповідною групою держав;
• співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;
• співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

2. Імунітет держави

Імунітет — слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави.

Як уже зазначалося, коли держава є суб’єктом міжнародних  економічних відносин з іншими державами  або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у від- 
носини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права.