Поняття та предмет міжнародного економічного права

Серед організацій, з  якими держави укладають договори та угоди про надання фінансової допомоги, важливе місце посідають міжнародні фінансові організації. Відомо, наприклад, що Україна уклала договори та угоди про надання фінансової допомоги з такими організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку та Європейський банк реконструкції і розвитку. Це договори та угоди про надання кредитів, позик, грантів, гарантійні угоди тощо. Існують і інші фінансові організації, які укладають угоди цього виду. Угоди з надання грантів та позик активно укладаються з іншими міжнародними організаціями, зокрема з Міжнародним фондом сільськогосподарського розвитку та Фондом капітального розвитку ООН.

Деякі міжнародні економічні організації, які діють в інших сферах, також укладають угоди про надання фінансової допомоги. Зокрема, Україна уклала кредитні угоди про надання довгострокової фінансової допомоги з Європейським Союзом.

Наступним важливим видом угод між державами та міжнародними економічними організаціями є угоди щодо надання технічної допомоги. Наприклад, Угода між Урядом Австралійської співдружності та Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН про надання технічної допомоги урядам тропічних та напівтропічних регіонів у формі стажування фахівців з вивчення евкаліптів (липень 1952 р.).

Характерною рисою угод про технічну допомогу є те, що до них залучається третя  сторона — держава або міжнародна організація, які надають повну або часткову технічну допомогу.

Певну специфіку має правове  оформлення надання технічної допомоги, наприклад, Україні від міжнародних організацій, якщо значна частина такої допомоги надається за рахунок фінансових коштів, отриманих від цих організацій. Зазначені угоди включають, по-перше, положення щодо обсягів та порядку надання фінансових коштів, по-друге, безпосередньо опис технічної допомоги, яка надається за рахунок цих коштів. У ряді випадків укладаються так звані Рамкові угоди. Так, Україною була укладена Рамкова угода щодо грантів технічної допомоги Міжнародного банку реконструкції і розвитку, яка встановлює загальні умови надання коштів на технічну допомогу за періодичними зверненнями нашої держави.

Окрім розглянутих двох головних видів  договорів та угод про надання допомоги, у стосунках міжнародних економічних організацій з державами використовуються також угоди про надання інших видів допомоги, які, однак, є менш поширеними, оскільки організація, що її надає, є більш вузько спеціалізованою. Прикладом можуть бути угоди про надання допомоги від Світової продовольчої програми у формі продовольства, яка спрямована для підтримки проектів соціального й економічного розвитку або для задоволення нагальних потреб у продовольстві в різних екстремальних ситуаціях (засуха, паводки, землетрус тощо).

Важливу частину міжнародних економічних  відносин становлять торговельні стосунки між їх учасниками, зокрема міжнародними організаціями та державами. Ці відносини можуть бути встановлені через укладення різноманітних видів угод та договорів. Серед угод зазначеного типу можуть бути виділені найпростіші торговельні угоди щодо певних груп товарів, угоди про торговельні відносини, угоди у галузі морського судноплавства та ін. Значну кількість багатосторонніх угод підписують держави, вступаючи, наприклад, до Світової організації торгівлі.

Україна, як держава, укладає значну кількість  угод, наприклад, з Європейськими співтовариствами. Так, у 1993 р. нею була укладена угода з Європейським співтовариством про торгівлю текстильною продукцією. Пізніше, у 1997 р. Україна уклала угоду про торгівлю деякими сталеливарними виробами з Європейським співтовариством з вугілля та сталі. Подальший розвиток відносин нашої країни з ЄС у сфері торгівлі передбачається здійснювати на основі найважливішого типу торговельних угод — угоди про вільну торгівлю. Про це зазначається в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, підписаній 14 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.).

Досить  поширеним видом відносин між державами та міжнародними економічними організаціями є відносини, що виникають у рамках співробітництва в певних галузях науки і техніки. Для цього між ними укладаються міжнародні угоди про співробітництво в проведенні наукових та технічних досліджень у певних галузях. У таких угодах визначається мета та форми співробітництва, керівні та виконавчі органи, умови фінансування робіт, а також умови правової охорони та використання результатів, одержаних під час виконання програм, тощо. Наприклад, значна частина дослідницької програми Євроатому здійснюється науково-дослідними інститутами окремих держав-членів, а також третіх держав на основі різноманітних науково-дослідницьких договорів.

Як відомо, до системи міжнародних економічних  договорів входить значна кількість організацій спеціальної компетенції, які також укладають з державами угоди більш вузького спрямування. Такою є, наприклад, Угода між Сполученими Штатами Америки та Світовою організацією торгівлі про співробітництво в галузі промислової власності від 26 вересня 1980 р.

Друга група  угод, що укладаються між державами  та міжнародними організаціями, охоплює не одну, а кілька сфер (галузей) співробітництва. У зазначених угодах визначається загальний режим стосунків в обраних одночасно сферах (галузях). Прикладом такої угоди може бути уже згадувана Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, яка була підписана 14 червня 1994 р. Відповідно до ст. 1 зазначеної Угоди цілями такого партнерства є: забезпечення у певних рамках політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин; прискорення розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами і, таким чином, сприяння їх сталому розвитку; створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримка зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки. Зміст зазначеної статті Угоди свідчить про комплексність, широту спектра співробітництва між її сторонами.

Важливими є й інші аспекти співробітництва держав та міжнародних організацій, які розкриваються в міру необхідності в інших розділах підручника.

Розділ 9

Забезпечення виконання 
міжнародних економічних договорів

1. Правові  основи забезпечення 
виконання зобов’язань міжнародних 
економічних договорів

днією з особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об’єднуються у відповідні міжнародні організації. Зазначену особливість слід враховувати і під час з’ясування питання про забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Як свідчить практика міжнародного економічного співробітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів,  
а отже і зобов’язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Всі суб’єкти міжнародних економічних відносин відповідно до нього повинні виконувати вимоги міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, а також ті конкретні зобов’язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов’язань є правопорушенням, тобто міжнародним деліктом, який потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб у певний спосіб зреагувати на такий факт. Норми багатьох міжнародно-правових актів спрямовані на правове забезпечення виконання зобов’язань міжнародних економічних договорів.

Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв’язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх через дипломатичні переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітражний або судовий розгляд, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами. Які засоби обрати — це справа держав, між якими виник спір.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення її суверенних прав або отримання з цього якої-небудь вигоди.

Важливі положення з  цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). У ньому, зокрема, сказано, що держави-учасниці будуть:

• розв’язувати спори між ними мирними засобами у такий спосіб, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;
• добросовісно і в дусі співробітництва використовувати такі засоби, як переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їхнім вибором, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами;
• утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище до такої міри, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки, і тим самим мирне урегулювання спорів стане важчим.

Питання правового захисту  інтересів сторін урегульовано і  в окремих конвенціях. Так, Конвенція  ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем (ст. 45—52) і покупцем (ст. 61—65). Наприклад, відповідно до ст. 45 цієї Конвенції, якщо продавець не виконає яких-небудь своїх зобов’язань щодо договору або вказаної Конвенції, покупець може здійснити ряд прав, передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору, відмовитися від приймання товару).

Відповідні засоби захисту  передбачені Конвенцією і в разі порушення договору з боку покупця.

На забезпечення виконання  зобов’язань міжнародних економічних договорів спрямована діяльність Міжнародного арбітражу, Міжнародного суду та деяких інших міжнародних структур. Їх функціонування і використання при цьому міжнародно-правових норм слід розглядати як один із важливих напрямів правового регулювання забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Арбітражний розгляд  міжнародних спорів передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаазьку конвенцію про мирне розв’язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних спорів 1928 р., Статут ООН, статути регіональних міжнародних організацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 р., арбітражні договори та інші угоди між окремими країнами.

Прикладом такої  угоди є Угода, укладена 20 березня 1992 р. у Києві між державами  — учасницями Співдружності незалежних держав (СНД) про порядок розгляду господарських спорів, які пов’язані зі здійсненням господарської діяльності. Цією угодою урегульовані питання розгляду справ, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарськими суб’єктами (підприємствами, об’єднаннями, організаціями будь-яких організаційно-правових форм, а також громадянами-підприємцями).

Водночас слід зазначити, що й національне законодавство  багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Наприклад, шостий розділ Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить норми (ст. 32—39), які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності. Зокрема, ст. 33 цього закону встановлює такі види відповідальності, як майнову і кримінальну.

Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

2. Засоби забезпечення вирішення  спорів, 
що виникають у межах 
міжнародних економічних договорів

Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше використовуються при розв’язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному арбітражі та у Міжнародному суді, а також суді Європейського економічного співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками. Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.

При посередництві у  розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посередництвом.

У ряді випадків для розв’язання  спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.