Поняття та предмет міжнародного економічного права

4. Рада Економічної  Взаємодопомоги 
в системі та історії міжнародного 
економічного співробітництва

Тривале існування двох протилежних соціально-економічних систем обумовило створення в межах їх функціонування відповідних міжнародних економічних організацій. Ці організації сприяли встановленню і розвитку міжнародних економічних відносин не лише між країнами однієї системи, а й між країнами, які належали до різних систем.

Незважаючи  на те, що система соціалістичних країн  з відомих причин розпалася, той кращий досвід міжнародного економічного співробітництва, який існував у межах цієї системи, потребує свого вивчення і розумного використання стосовно сьогоднішніх політичних і соціально-економічних ситуацій, які склалися у світі.

Відомо, що соціалістичні  країни свого часу створили Раду Економічної  Взаємодопомоги (РЕВ) і понад 20 інших міжнародних економічних організацій. Особливо важливу роль в організації і здійсненні міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва між соціалістичними країнами відіграла РЕВ. Вона була створена у 1949 р. як організація багатостороннього економічного і науково-технічного співробітництва та інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія, Угорщина, В’єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина. РЕВ була покликана сприяти через об’єднання і консолідацію зусиль країн-членів удосконаленню співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих питань. Ця колективна організація функціонувала 42 роки. На її рахунок можна віднести чимало корисних справ. Так, саме вона створила такі могутні міжнародні організації й об’єкти, як єдина енергетична система «Мир», нафтопровід «Дружба», Загальний парк вагонів, десятки спільних підприємств машинобудування, електроніки тощо.

РЕВ була міжнародною  організацією. А це означало, що до її складу могла ввійти будь-яка соціалістична  країна або інша країна, яка стала на шлях соціалістичного розвитку. РЕВ співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та іншими країнами.

РЕВ здійснювала свою діяльність на основі Статуту і Конвенції про правоздатність, які були підписані 14 грудня 1959 р. у Софії і набрали чинності 13 квітня 1960 р. після ратифікації їх відповідними країнами. У своїй діяльності РЕВ керувалася такими документами, як Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці (1962 р.), Комплексна програма подальшого поглиблення й удосконалення співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн РЕВ (1971 р.), Комплексна програма науково-технічного прогресу країн — членів РЕВ до 2000 р. (1985 р.) та ін.

Основними цілями РЕВ  було сприяння планомірному розвитку народного господарства країн-членів, прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн з менш розвинутою промисловістю, зростанню продуктивності праці, поступовому зближенню і вирівнюванню рівнів економічного розвитку та неухильному піднесенню добробуту народів країн — членів РЕВ (п. 1 ст. І Статуту РЕВ).

Співробітництво країн  — членів РЕВ здійснювалося на основі їх суверенної рівності (п. 2 ст. І Статуту РЕВ), цілковитої добровільності (п. 4 ст. II Статуту).

Акти, які приймалися РЕВ, мали свою специфіку. Якщо були рішення  щодо організаційних або процедурних питань, то вони мали обов’язковий характер для всіх країн — членів РЕВ. А якщо ці рішення стосувалися безпосередньо економічного і науково-технічного співробітництва, то за ними органи РЕВ приймали відповідні рекомендації і надсилали їх урядам для розгляду. Якщо рекомендації країною приймалися, то вони мали для неї вже обов’язкову силу.

У разі потреби  розгляд в органах РЕВ питань співробітництва міг завершуватися  домовленостями між країнами — членами  РЕВ про здійснення узгоджених ними заходів (п. 4 ст. IV Статуту).

Вищим органом РЕВ  була сесія Ради, яка проводилася  не рідше одного разу на рік на рівні глав урядів. Основним органом, який здійснював керівництво діяльністю РЕВ у міжсесійний період, був Виконавчий комітет, до складу якого входили представники усіх країн-членів на рівні заступників, керівників уряду. Цей орган скликався не рідше одного разу в три місяці.

У системі РЕВ були створені комітети з питань співробітництва в плановій діяльності, науки і техніки та машинобудування. З метою організації економічного і науково-технічного співробітництва у відповідних галузях було створено понад 20 комісій 
(з хімічної промисловості, зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових питань та ін.).

У межах діяльності РЕВ  здійснювалась організація міжнародного співробітництва не лише з соціалістичними країнами, а й з країнами інших соціально-економічних систем. Більш як 20 міжнародних організацій, членами яких були держави — представники різних соціально-економічних систем, співробітничали з РЕВ.

У червні 1991 р. на 46 сесії РЕВ припинила своє існування. Як уже зазначалося, це зумовлено передусім тим, що країни — члени РЕВ запізнилися з перебудовою економіки, не спромоглися колективно стати на шлях її інтенсифікації і, врешті-решт, вирішити назрілі соціально-економічні проблеми. Крім того, кризу РЕВ посилили нові політичні ситуації, які склались у східноєвропейських країнах, перехід їх до ринку.

РЕВ — це вже  сторінка минулого, історія. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що більш як за 40 років своєї діяльності вона чимало зробила для організації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, відстоювання економічної незалежності не лише країн — членів РЕВ, а й багатьох інших країн світу, особливо тих, що розвиваються. Кращий досвід цієї міжнародної організації буде вивчатися і використовуватися в міжнародній практиці.

Сьогодні дедалі більше керівників східноєвропейських країн  визнають необхідність створення нової  міжурядової економічної організації, яка б відповідала сучасним умовам, сприяла входженню до структури світового господарства. Адже, як засвідчив досвід міжнародного економічного співробітництва, наздоганяти західні країни разом, а не поодинці — швидше і легше. Ось чому розпочався пошук підходів до нових форм багатостороннього співробітництва між східноєвропейськими країнами.

5. Регіональні  економічні організації 
на пострадянському просторі

Розпад колишнього Союзу  РСР обумовив пошук нових форм політичного, економічного, гуманітарного  та іншого співробітництва між самостійними державами, які свого часу були союзними республіками. Так, були створені Співдружність Незалежних Держав (СНД), Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), регіональне об’єднання з участю Грузії, України, Республіки Узбекистан, Азербайджанської республіки та Республіки Молдова (ГУУАМ).

Співдружність Незалежних Держав була створена у 1991 р. за участі 12 держав-членів — Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан.

Крім розвитку співробітництва  у сферах зовнішньої політики, політики безпеки і оборони, СНД покликана  займатися питаннями здійснення економічного співробітництва. З цією метою у 1993 р. держави-члени підписали Угоду про створення Економічного Союзу. Цей Союз покликаний був забезпечити вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, здійснення узгодженої політики у таких галузях, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни, податки, валютні питання і митне обкладання. Крім цього, завданнями цієї структури було заохочення вільного підприємництва й інвестицій, підтримка виробничих операцій і створення прямих зв’язків між підприємствами і галузями, а також узгодження господарського законодавства.

В основу взаємовідносин між державами — членами СНД  були покладені загальні та спеціальні принципи міжнародного економічного права, а саме: невтручання у внутрішні справи, поважання прав і свобод людини; невтручання у внутрішні справи держави; мирне розв’язання спорів і незастосування будь-яких видів економічного тиску; відповідальність за взяті зобов’язання; виключення будь-якої дискримінації за національною та іншими ознаками щодо юридичних і фізичних осіб; проведення консультацій з метою координації позиції і прийняття заходів у випадку здійснення економічної агресії з боку однієї держави або кількох держав, які не беруть участі в даному договорі, щодо будь-якої держави за договором.

В Угоді про  створення Економічного союзу СНД  чітко визначені його цілі, які  зводяться до такого: формування умов стабільного розвитку економік держав — учасниць цього договору в інтересах підвищення життєвого рівня їх населення; поетапне створення загального економічного простору на основі ринкових відносин; створення рівних можливостей і гарантій для всіх суб’єктів господарювання; спільне здійснення економічних проектів, що мають загальний інтерес; вирішення спільними зусиллями екологічних проблем, а також ліквідація наслідків стихійного лиха та катастроф.

Інтеграція, координація  дій у здійсненні економічних  реформ, як свідчить зміст Угоди, досягається через використання таких форм, як створення міждержавної (багатосторонньої) вільної торгівлі, митного та валютного союзів, а також спільного ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Кожна з цих форм має властиві їй засоби реалізації. Так, з метою створення асоціації вільної торгівлі держави — учасниці СНД домовилися про здійснення таких заходів: а) поетапне зниження і скасування митного обкладання, податків і зборів, а також кількісних і всіх інших рівнозначних їм за своїми наслідками обмежень; б) гармонізацію митного законодавства; в) спрощення митних процедур; г) уніфікацію форм митного законодавства для ведення митної статистики; д) поетапне зближення тарифів на перевезення вантажів і пасажирів, транзитних тарифів при дотриманні принципу свободи транзиту; є) недопущення несанкціонованого реекспорту третьої країни.

У рамках цих заходів  у 1994 р. був підписаний Договір про  створення зони вільної торгівлі як однієї з важливих умов створення митного союзу. Уже в 1995 р. були укладені угоди про митний союз між Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Республікою Казахстан.

Були прийняті і заходи щодо реалізації інших зазначених форм, які використовуються з метою  поглиблення інтеграції, координації дій у здійсненні економічних реформ.

Важливе значення мав  підписаний у 1996 р. Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах між Російською Федерацією, Білорусією, Казахстаном і Киргизстаном. У цьому Договорі міститься спеціальний розділ «Економічне співробітництво», норми якого передбачають:

• погодження основних напрямів, етапів і строків проведення економічних реформ, створення необхідних умов функціонування спільного ринку, забезпечення однаково сприятливих умов для свободи економічної діяльності суб’єктів господарювання своїх держав;
• рівне право на придбання майна у володіння і користування ним на території будь-якої з цих держав відповідно до їх національного законодавства;
• проведення узгодженої політики ціноутворення, яка б виключала цінову дискримінацію стосовно суб’єктів господарювання;
• узгодження структурної політики (мається на увазі, створення промислового й аграрного господарських комплексів, заснованих на взаємодоповнюваності економік, максимальному використанні переваг раціонального поділу праці);
• здійснення системи заходів державної підтримки в розвитку виробничої кооперації, заохочення виробничих капіталовкладень;
• координація політики в грошово-кредитній і валютно-фінансовій сферах, створення ефективної платіжно-розрахункової системи;
• створення єдиного науково-технологічного простору, забезпечення взаємодії проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, включаючи організацію спільних наукових робіт з проблем, що становлять загальний інтерес і ряд інших положень.

Для досягнення цілей, які передбачено цим Договором, були створені Міждержавна рада, Інтеграційний комітет та Міжпарламентський комітет.

Міждержавна рада — це вищий орган управління інтеграцією, в якому представлені Глави держав, Глави урядів, міністри закордонних справ, а також Голова Інтеграційного комітету зі справ дорадчого голосу. Цей орган розробляє структуру співробітництва, визначає етапи, приймає відповідні рішення і контролює хід їх виконання, а також здійснює інші функції.

Інтеграційний комітет — це постійно діючий виконавчий орган, який розробляє і здійснює заходи, що випливають із договору, забезпечує реалізацію рішень Міждержавної ради, програм інтеграції, договорів та угод тощо.

Міжпарламентський комітет формується на пріоритетних засадах із парламентаріїв, що делегуються парламентами держав-учасниць у межах своїх повноважень. Крім того, він приймає модельні акти, на основі яких розробляються акти національних законодавств, а також вносить пропозиції щодо питань розвитку правової основи інтеграції.

У зв’язку зі створенням Євразійського економічного Співтовариства рішенням його Міждержавної ради від 31 травня 2001 р. зазначені вище органи були відповідним чином реорганізовані у Міждержавну раду ЄврАзЕс, Інтеграційний комітет ЄврАзЕс і Міжпарламентський комітет ЄврАзЕс.

28 лютого 2003 р.  Глави держав Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації й України підписали спільну заяву про створення передумов щодо подальшого поглиблення багатостороннього економічного співробітництва і посилення інтеграційних процесів. У цій заяві була висловлена рішучість щодо створення Єдиного економічного простору і початок відповідних переговорів. Результатом переговорів буде підготовка до вересня 2003 р. Угоди про формування Єдиного економічного простору, узгодженої економічної політики щодо ряду напрямів, гармонізацію відповідного законодавства і створення єдиної міждержавної незалежної Комісії з торгівлі і тарифів. Кінцевою метою, як зазначено в заяві, є створення організації регіональної інтеграції.

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) було створено 10 жовтня 2000 р. на основі Договору про заснування Євразійського економічного співтовариства, який був підписаний Президентом Російської Федерації, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки і Республіки Таджикистан. Взагалі до підписання цього договору відбулася ціла низка подій, які сприяли його підписанню. Як відомо, у вересні 1993 р. був підписаний у рамках СНД Договір про створення економічного союзу. У квітні 1994 р. була прийнята Угода про створення зони вільної торгівлі, а в січні 1995 р. — Угода між Білорусією, Казахстаном і Російською Федерацією про Митний союз. Далі у березні 1996 р. Білорусь, Казахстан і Російська Федерація підписали Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній галузях, а вже в жовтні 1997 р. ці держави прийняли рішення про пріоритетні напрями формування загального ринку товарів, послуг і капіталів. 26 лютого 1999 р. цими ж державами, а також і Таджикистаном був підписаний Договір про Митний союз і Єдиний економічний простір. Ці всі події передували підписанню 10 жовтня 2000 р. в Астоні Договору про заснування ЄврАзЕс.