Митно-тарифне регулювання ЗЕД

До адміністративних методів відносять кількісні  ліміти, системи дозволів (ліцензій) і заборон (ембарго) на імпорт або  експорт, самообмеження поставок експортером, специфічні технічні вимоги до товару або упаковки, також ускладнення  митних процедур, які обмежують доступ імпортних товарів на внутрішній ринок (або місцевих на зовнішній). Такі методи використовуються як правило в централізовано-плановій моделі господарювання.

Можна сказати  що адміністративні методи регулювання  зобов'язують імортерів і експортерів на основі їх виконання дотримувати інтереси держав, що взаємодіють на зовнішньому ринку.

Під економічними методами розуміють перш за все митно-тарифне  регулювання, різні податки, збори  та інші види платежів що підвищують ціну

товару, що ввозиться, а також знижують його конкурентоспроможність на внутрішньому ринку в порівнянні з місцевим товарами-аналогами.

Розповсюдженим  та класичним методом регулювання  цієї групи виступає тарифне регулювання, яке здійснюється за допомогою класичного інструменту зовнішньоторговельної  політики - митних зборів і митних тарифів. [1]

Митні збори  – це державні грошові збори, що стягуються через митні установи з товарів, цінностей, майна, що провозиться  через кордон країни. Митні збори  можуть бути імпортними і експортними, а також транзитними. Митні збори виконують функцію податку. Ставки митних зборів встановлюються на національному рівні.

В свою чергу  митний тариф - це систематизований перелік  митних зборів, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих  випадках при експорті з даної  країни. Стягуючи митні збори при  імпорті, що є різновидом оподаткування, держава створює передумови для  зростання цін на іноземні товари, знижуючи тим самим їх конкурентоспроможність. Стягуючи митні збори при експорті товарів, державу стримує вивіз  з країни тих з них, на які не задовольняють попит власних  споживачів, або вивіз яких по яким-небудь причинам є небажаним.Митні регулювання, які застосовуються на території України, визначаються державними органами країни, випливають із законодавства для зовнішньо-торгівельної діяльності, із узгодженого митного тарифу та міжнародних договорів, підписаних Україною. Митні тарифи застосовуються для усіх суб'єктів, які працюють в галузі зовнішньо-торгівельної діяльності незалежно від форми власності, виду організації або її місцезнаходження .

Митний  тариф України базується на Українській  класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) версії 2002 року, побудованої на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 2002 року і Комбінованої номенклатури ЕС версії 2004 року. [1]

За роки незалежності  зовнішньоторговельний  оборот  України зріс більше, ніж  у 4 рази – з 32 млрд. дол. у 1996 р. до 135 млрд. дол. у 2008 р.   та зменшився  в в 2010 році до рівня 56 млрд. дол..  Проте темпи зростання експорту та імпорту не завжди були сталими, і це не в останню чергу пов’язано зі змінами у митній політиці держави та її зовнішньоторговельному режимі. До 1996 року митно-тарифне регулювання було досить ліберальним, а середньоарифметична ставка мита сягала 6,3 - 6,7 %. Починаючи з 1996 року почали запроваджувати протекціоністські заходи, які були спрямовані на захист національного товаровиробника. Відповідно до цих змін зростає середньоарифметична ставка ввізного мита (11,52 % у 1997 р., 12,54 % у 1998 р.), що в свою чергу спричинює щорічне падіння експорту та імпорту товарів та послуг як до рівня 1996 року, так і до кожного попереднього року. Лише у 2001 році обсяг зовнішньоторговельного обороту сягнув рівня 1996 року, що було викликане зменшенням загального рівня мита (середньоарифметична ставка складає 10,6 % у 2001 р.) та приведенням ставок митного тарифу до відповідності щодо Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки згідно з системою ГАТТ/СОТ. Значна лібералізація зовнішньоторговельного режиму призвела до значного зростання як імпорту, так і експорту, в результаті чого зовнішньоторговельний оборот становить більше 80 % ВВП. При цьому також відбувається збільшення сплати мита та надходжень до бюджету за рахунок легалізації контрабандних імпортних потоків.Починаючи з 2005 року урядом проводиться послідовна робота щодо приведення ставок ввізного мита до відповідності стосовно домовленостей щодо вступу до Світової організації торгівлі, у процесі якої за ініціативою Держмитслужби здійснюються заходи щодо зменшення ставок увізного мита, встановлених на заборонному рівні, усунення надмірної деталізації та значної диференціації у розмірах ставок увізного мита на однорідні товари, усунення невідповідності у встановлених специфічних ставках мита щодо бази оподаткування.Ставки митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, які передбачені законами України і міжнародними договорами. В Україні порядок обкладення митом регулюється трьома Законами України – “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів “Про Єдиний митний тариф України”.

Ставка  мита залежить від розміру митної вартості товару, що переміщується  через державний кордон України: [1-3]

• до 200 євро USD – мито не сплачується;
• більш як 200 євро – 20 % від митної вартості.

До товарів  і інших предметів, що походять з  держав, які входять разом з  Україною в митні союзи або  утворюють з нею спеціальні митні  зони у разі встановлення будь-якого  спеціального преференційного митного  режиму міжнародним договором за участю України, застосовуються преференційні  ставки ввізного мита.

До товарів  і інших предметів, що походять з  країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом  найбільшого сприяння, що означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають  пільги щодо мит, за винятком випадків, коли вказані мита і пільги відносно них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита.До решти товарів і інших предметів застосовуються повні ставки ввізного мита.Останнім часом митно-тарифна політика формується з урахуванням зобов'язань, зафіксованих в додатках до Протоколу щодо вступу України у СОТ, підписаному в лютому 2008 року і ратифікованому Верховною Радою України 10 квітня 2008 р (Закон України «Про ратифікацію Протоколу провступ України до Усесвітньої торгової організації» від 10 травня 2008 р №250).

Згідно  цим домовленостям з моменту  вступу у СОТ, а саме з 16 травня 2008 року, Україна застосовує ставки ввізного мита, не вище зв'язаних. Середньоарифметична  ставка кінцевого  рівня складає 11,16 % для сільськогосподарських  продуктів і 4,85 % – для промислових товарів .       Зрозуміло що Україна поступово переходить на правила СОТ. Де вимагається, щоб країни СОТ при укладанні угод про вільну торгівлю чи митний союз дотримувалися певних норм щодо охопленості преференційним режимом основної частини торгівлі товарами та не погіршення умов доступу для третіх сторін, тобто мита та інші засоби регулювання торгівлі не повинні становитися вищими чи більш обмежувальними . [1,3]

До додаткових платежів що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту, відносяться  різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання

мита політично  невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.

Зі вступом  України у СОТ митні збори  ліквідовані, а стягується лише плата  за митне оформлення товарів і  транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий  час, встановлений для митних органів, по ставках, певною ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про здійснення  плати  за митне оформлення товарів і  транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий  час, встановлений для митних органів»

.Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно ураховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Також створювати сприятливий правовий клімат для реалізації економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічних відносин.

Митно-тарифні  норми виступають важливим елементом  у системі правового регулювання  зовнішньоекономічної діяльності. Це пов'язано з функціями, які виконують  митно-тарифні регулятори при обслуговуванні міжнародних економічних відносин.

Нормативні  акти, які регулюють митно-тарифні  взаємовідносини, можна умовно розділити  на чотири групи:

1. Першу  становлять правові норми загального  характеру. Це в основному конституція,  декларації та основні закони  держави.

 2. До другої належать акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрями здійснення митно-тарифної політики України. Ці документи визначають основні правові засади функціонування митної системи держави, головні напрямки митної політики країни, систему органів державного регулювання митної справи. Наприклад Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ст. 13 та Митний кодекс України. [1]

3. Основу  третьої групи становлять акти, що складаються із систематизованих  норм, котрі регулюють окремий  напрям митних відносин. Наприклад встановлення митних тарифів. В Україні даний напрям регулює Закон України "Про єдиний митний тариф".

4. Четверта  група – це акти щодо регулювання  поточних операцій у сфері  митно-тарифних відносин.  Вони  регламентують широке коло відносин, до них відносять постанови,  інструктивні листи, накази, які  приймаються і видаються різними  органами влади.

На сучасному  етапі діє  близько 17 конвенцій  та 51 рекомендації, які регулюють  митно -тарифні відносини у світі. Основними являються:

• Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів;
• Женевська міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах 2001р.;
• Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства;
• Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. Отже з вище зазначеного можна говорити, що між адміністративними і економічними засобами регулювання ЗЕД є принципова відмінність. Їхню дію підсилює правове забезпечення. При використанні економічних засобів остаточне право вибору імпортного або місцевого товару, ресурсів зберігається за споживачем, який керуються ціною, якістю, умовами постачання продукції або надання ресурсів.При використанні адміністративних засобів порушується  ринковий механізм, скорочується асортимент товарів, можливості доступу до ресурсів і фактично примусовим шляхом вирішується вибір продукції або ресурсів споживачем на користь вітчизняних. [4]

РОЗДІЛ 2. СУТЬ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Класифікація митних платежів

Що стосується оподаткування, то з товарів і  транспортних засобів стягуються наступні платежі:

• мито;
• митні збори;
• акцизний збір (для підакцизних товарів);
• податок на додану вартість.

У відповідності  до статті 6 Закону України "Про єдиний митний тариф" мито – це вид митного платежу, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон держави ввозяться, вивозяться або слідують транзитом.

Мито, що стягується митницею, входить в систему  митних платежів, що являють собою  всі види зборів, відрахувань, платежів при перетині митного кордону  держави.

Мито  нараховується митним органом України  відповідно до положень Закону "Про  єдиний митний тариф" і ставок Єдиного  митного тарифу України, чинними  на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку  купує НБУ. Мито вноситься до державного бюджету України. Згідно зі ст. 17 Закону "Про єдиний митний тариф", мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних  поштових відправленнях, - підприємствам  зв' язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється ДМСУ.

До митних зборів у митному законодавстві  України належать такі їх види:

• за митне оформлення товарів та інших предметів;
• за митне оформлення тимчасово ввезеного/вивезеного майна під зобов'язання про його зворотне вивезення/ввезення;
• за митне оформлення товарів у разі транзиту; [9]
• за митне оформлення у разі ввезення на митний ліцензійний склад;
• за перебування товарів та інших предметів під митним контролем;
• за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митниці.

Митні збори  підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення. Митні  збори можуть бути сплачені шляхом перерахування суми митних зборів за безготівковим розрахунком на рахунок  митної установи або внесення суми митних зборів готівкою до каси митної установи або через касу банку; а  також можуть сплачуватись шляхом внесенням  авансових сум на рахунок митниці. Платниками митних зборів є юридичні та фізичні особи, що здійснюють митне  оформлення. Митні збори сплачуються  платниками у валюті України або  в іноземній валюті.