Митно-тарифне регулювання ЗЕД

Товари  розділів I—IV ТН - це найчуттєвіша для українського ринку групу. Максимальні ставки ввізного мита встановлені на м'ясо, харчові субпродукти, цукор, картоплю, овочі, олію соняшникову, масло вершкове. Мінімальні ставки ввізного мита на рівні 0% установлені на такі продовольчі товари, як кокосові горіхи, горіхи кеш'ю, виноград сушений, кава несмажена, чай зелений і чорний для промислового перероблення, пшениця тверда і м'яка, боби соєві, пальмова і кокосова олія та ін. У цілому рівень діючих ставок імпортного тарифу на окремі види сільськогосподарської продукції досить високий порівнянно зі ставками мита на інші види товарів. При цьому тариф, який необхідно сплатити при митному оформленні цих товарів, часто перевищує їхню митну вартість. Отже, рівень ставок ввізного мита на товари розділів I—IV ТН має обмежувальний характер.[1]

До 2005 р. завершено трансформацію тарифів  з більшості товарних позицій  і лише за невеликим переліком  у більш віддалені терміни: сектори  будівельної техніки, наукового та медичного обладнання - у 2006 p.; цивільної авіації -в 2010 р.

В Україні  спостерігається тенденція до зниження рівня оподаткування товарів  імпортним митом. На кінець 2003 р. середньоарифметична  ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі становила 10,55% (у 1998 p.- 12,74%), а середньозважена -7,02%. Відповідно до Консолідованої тарифної пропозиції середньоарифметична зв'язана ставка в 2006 р. становила 6,72%, а середньозважена-5,68%. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу з розвинутими  країнами та найбільшими сусідніми  державами говорять про високий  рівень прийнятих зобов'язань: США - 5,4%, ЄС - 6,4, Канада - 6,8, Японія - 6,9, Польща - 9,9, Росія - 10,5% . Наведені дані свідчать про трансформацію торгового режиму України від помірного до відкритого.

З окремими країнами Україна уклала угоди про  вільну торгівлю, а також угоди  про надання режиму найбільшого  сприяння чи національного режиму.

Вивізне мито є одним з інструментів регулювання  структури експорту в Україні  і вводиться з метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному регулюванню. Ставки вивізного  мита, а також перелік товарів, які підлягають оподаткуванню, затверджуються кабінетом Міністрів України. Згідно з переліком, вивізним митом оподатковуються: продукція тваринництва та харчової промисловості, продукція рослинного походження і деякі види сировини та корисних копалин, існує заборона на експорт брухту чорних металів. їх запровадження було викликано необхідністю подолання значних проблем в  економіці. Так, експортне мито на насіння  соняшнику зі ставкою 21% було впроваджено  в 1999 р. Оскільки майже 50% насіння соняшнику  України експортувалось, то потужності країни з його переробки використовувалися  менше ніж на 30%. Внаслідок нестачі  соняшникової олії вітчизняні підприємства з переробки соняшникового насіння  та виробництва олії, маргарину, майонезу тощо опинилися в кризовому становищі. Аналогічна ситуація спостерігалася з  експортом живої худоби, шкіряної сировини та кольорових металів.[2]

Незважаючи  на це, на момент вступу до СОТ Україна  повинна скасувати експортне  мито на насіння деяких олійних культур, живу худобу, шкіряну сировину, кольорові  метали, а також заборону на експорт  брухту чорних металів. Так, передбачається, що через п'ять років після  вступу до СОТ ставки вившого мита на брухт чорних та кольорових металів і напівфабрикатів з їх використання знизяться з 30 до 15%. Україна повинна буде взяти на себе зобов'язання не запроваджувати та не поновлювати жодних таких експортних обмежень після вступу.

Зараз найменша ставка експортного мита становить 10% митної вартості, а найбільша - 30%.

Від обкладання вивізним митом звільняються товари (роботи, послуги), які ввозяться (надаються) в межах отриманих суб'єктами підприємницької діяльності експортних квот, а також товари, що повністю вироблені з давальницької сировини, яка була попередньо імпортована. [1] [2]

1.2.Митно-тарифне  регулювання як складова частина зовнішньоторговельної політики держави

У світовому  господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних  відносин, як світова торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80% всього обсягу міжнародних економічних  відносин.

Згідно ст. 2 Митного кодексу України, митною політикою являється система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі .

Світова торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.[3]

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

• вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні;
• вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням;.
• реекспорт – вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо;
• тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо);
• постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків .

У обсяг  імпорту входить:

• ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку;
• реімпорт – зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди;
• імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон;
• тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари;
• імпортне постачання продукції в рамках ТНК . [6]

Таким чином, для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче  встановлює певні правила та умови  зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити  найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні  умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави  у міжнародну торгівлю розрізняють  два типи зовнішньоторговельної  політики:

• політика вільної торгівлі;
• політика протекціонізму.

Політика  вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави  у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується  на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних  товарів. Митні органи виконують  лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу  місцевим підприємцям витримувати  конкуренцію.

Протекціонізм – це державна політика захисту  внутрішнього ринку від іноземної  конкуренції з використанням  системи обмежень імпорту.

Особливості здійснення зовнішньоторговельної  політики держави на сучасному етапі.

Зовнішня  торгівля – перша і традиційна форма міжнародного економічного співробітництва, яка у більшості країн за вартісним  обсягом обороту займає провідне місце серед інших форм співробітництва.

На зовнішньоторговельну складову глобалізаційних процесів активно впливають чинники, пов'язані з самою суттю сучасного процесу глобалізації.

Це, насамперед, загострення міжнародної конкуренції, пов'язане з наближенням країн  одна до одної внаслідок динамізму  сучасного мобільного зв'язку, відносного здешевлення транспортних засобів  та розвитку транснаціональних корпорацій, які завдяки кооперуванню дали істотний поштовх міжнародним зв'язкам. [6]

Глобалізація  посилила вимоги до якості та конкурентоздатності  продукції, що виробляється та експортується. Цьому ж сприяють впровадження технологічних новацій, поява нових сучасних форм розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, які ще вчора не мали місця.

Глобалізаційні процеси, що розгортаються у світі, накладають свій відбиток як на саму суть макроекономічних заходів процесу зовнішньої торгівлі, так і на специфіку власне галузевих, зовнішньоекономічних інструментів регулювання.

Суть  макроекономічних заходів регулювання  процесу зовнішньої торгівлі зводяться  до:

• зниження рівня податкового навантаження як для експортерів, так і для імпортерів. Особливо це стосується виробників нової техніки і технології, продукції структуро визначальних галузей;
• боротьби з проявами вітчизняного монополізму як заходами податкового порядку (встановлення норми прибутку, стимулювання ставками податку зниження витрат і т. ін.), так і адміністративними заходами;
• посилення експортного потенціалу держави шляхом впровадження як практики дотацій підприємствам-експортерам, так і введенням держзамовлення на продукцію сільськогосподарських підприємств, широким використанням глибоко диференційованих податкових, кредитних та інших пільг;
• впровадження охорони продуктів інтелектуальної власності;
• підтримка заходами макроекономічного впливу (економічними, технічними, організаційними тощо) конкурентоздатності експортних виробів;
• в забезпеченні цієї конкурентоздатності виробів важлива не лише реалізація порівняльних національних переваг у вигляді багатих природних ресурсів, гранту, дешевої робочої сили тощо, але й тих, що базуються на науково-технічних досягненнях, та розвитку інновацій і людського фактору;[6] [2]
• поступового зниження облікової ставки проценту по мірі стабілізації економіки;
• додержання помірних темпів емісії;
• створення сприятливих економічних і політичних умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів (додержання принципів помірності в управлінні, визначенні ставок податків, як того вимагав ще А. Сміт;
• подальшого розвитку інфраструктури взагалі й зовнішньої торгівлі зокрема;
• домагатись справедливого вирішення торговельних спорів;
• застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів, щоб запобігти нанесенню серйозної шкоди вітчизняним виробникам;
• подальшого вдосконалення законодавчо-правової бази з тим, щоб створити умови для поступового підтягування рівня вітчизняних витрат до витрат інтернаціональних, усунути адміністративно-суб'єктивні заходи обмеження іноземного інвестування;
• забезпечення стабільності інституцій, що гарантують демократію, забезпечення прав людини. Нагадуємо, що відправним положенням соціальної ринкової економіки є те, що свобода торгівлі неможлива без особистої свободи; [6]
• погодження національного законодавства відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ апробованих на процесі тривалого періоду.

Цей далеко не повний перелік заходів макроекономічного  регулювання слід доповнити і  суто галузевими заходами, властивими власне зовнішній торгівлі, спрямованими на покращення цінового регулювання. До них слід віднести:

• при введенні методів митного регулювання чітко провадити різницю між цілями розвитку конкуренції вітчизняних та іноземних виробників з одного боку, і цілями підтримки вітчизняного виробника з другого, і залежно від конкретних умов надаючи перевагу одному з них;
• скасування експортних мит взагалі з метою реальної підтримки вітчизняного експортера;
• зменшити тарифні та нетарифні обмеження;
• посилити контроль за діяльністю зовнішньоекономічних фінансових посередників, незаконним вивозом за кордон валютних цінностей, технології та інформації;
• подальшу уніфікацію національної митної служби та її органів з загальносвітовими тенденціями, уніфікацію розміру мита.

Ці та інші заходи здатні істотно покращити  механізми регулювання зовнішньоторговельної  діяльності. Останнє десятиріччя минулого століття характеризується тим, що вищезазначені умови втілюються у життя. Про це свідчать зростання відкритості національних ринків, зростання обсягу виробництва експортованих товарів та прогресивні структурні зміни у ньому (зростання частки машин та устаткування, хімічних товарів, падіння частки сировини, палива та продовольства).

Кожна країна, якщо вона хоче просуватися на шляху  глобалізації, не може стояти осторонь від цих досить визначених тенденцій  у розвитку світових зовнішньоекономічних зв'язків. Це в повній мірі стосується і України. [6]

1.3. Механізм функціонування системи митно-тарифного регулювання

Міжнародні  економічні відносини передбачають не тільки забезпечення ресурсами і  ринками збуту країн-учасників, взаємодоповненість національних господарських структур, зовнішньоекономічну діяльність фірм підприємців, але і торгово-політічні заходи уряда, міжнародних організацій. Згідно ст. 2 Митного кодексу України, митною політикою являється система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. За роки існування держави сформувався певний інструментарій захисту внутрішніх товарних ринків і національних товаровиробників від недобросовісної зовнішньої конкуренції, а також доступу до зовнішніх ринків. Також існує тенденція переходу від застосування митно-тарифного до переважно нетарифного регулювання, що пов’язано з лібералізацією міжнародної торгівлі. Держава бере активну участь в розвитку зовнішньоекономічної діяльності шляхом цілеспрямованої дії на визначені сфери і об'єкти цієї діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою комплексу спеціальних методів, які можна розділити на дві основні групи:   економічні і адміністративні.