Сільськогосподарське страхування

       - страхування покликане запобігти  різким коливанням доходу сільгоспвиробників. Оскільки процес аграрного виробництва значною мірою пов’язаний з природними ризиками, то доходи виробників можуть зазнавати різких коливань, що негативно позначається на розвиткові бізнесу та соціальному становищі сільського населення. Міжнародний досвід засвідчує, що державна підтримка страхування сільськогосподарського виробництва, яка переважно надається у формі компенсації частини страхових платежів, є ефективнішою формою стабілізації доходів сільгоспвиробників, аніж державна фінансова допомога, що надається їм у вигляді субсидій, заліків, списань боргу, відстрочок платежів та прямих грошових компенсацій;

       - страхування спрощує доступ сільгоспвиробників  до кредитних ресурсів. Цей чинник  є чи не найвагомішим у сучасних  умовах, коли аграрії мають обмежений доступ до кредитних ресурсів через відсутність кредитної історії, ліквідної застави тощо;

       - розвиток страхування сільгоспвиробництва  може мати позитивні соціальні  наслідки. Коли виробник знатиме,  що у разі часткової чи повної  втрати врожаю він може розраховувати на достойну компенсацію, то впевнено продовжуватиме займатися своїм бізнесом. Це сприятиме збереженню робочих місць, зменшенню міграції населення та покращанню соціальної структури суспільства;

       - страхування є стимулом для  виробника використовувати у своїй діяльності сучасні технічні та технологічні досягнення. Отже, стимулюючи розвиток страхування, держава одночасно сприяє підвищенню ефективності виробництва в аграрному секторі. Друге питання є логічним продовженням першого і досі широко дискутується (незважаючи на формальне його вирішення в Законі “Про страхування”). Йдеться про доцільність запровадження обов’язкового страхування певних сільськогосподарських культур. Головний аргумент на користь такого страхування полягає у тому, що обов’язковість є необхідною умовою для отримання державної підтримки. Проте, спираючись на світовий досвід, слід зауважити, що різноманітні програми державної підтримки страхування агровиробництва працюють і тоді, коли страхування є добровільним. Такі програми спрямовані на стимулювання участі сільгоспвиробників у страхуванні і не використовуються як інструмент їх примусового залучення до цього. Звісно, обов’язкове страхування має певні переваги з погляду функціонування страхової системи. Зокрема, всеохоплюючий характер обов’язкової системи дав би змогу нівелювати ризики у межах території України, оскільки сільськогосподарські культури вирощуються у різних природно-кліматичних умовах. Однак ця перевага є водночас і недоліком з погляду забезпечення прав суб’єктів господарювання у ринковій економіці. Оскільки існують райони, де виробництво не зазнає серйозних коливань та втрат через природні катаклізми, то вимога до всіх господарств страхувати своє виробництво означає примусовий перерозподіл коштів, тобто є прихованим субсидуванням одних підприємств іншими. Отже, досягати ширшого покриття території України потрібно не шляхом запровадження обов’язкового страхування, а створенням привабливих умов страхування для сільгоспвиробників та розвитком конкуренції між страховими компаніями. Третє важливе питання стосується головних функцій держави у процесі сприяння страхуванню аграрного виробництва за умови добровільності страхування. На нашу думку, державі належить виконувати такі функції:

       - узагальнення досвіду страхування  сільгоспвиробництва, розробка способів удосконалення цієї діяльності та стимулювання сільгоспвиробників до участі у страхуванні;

       - розробка основних принципів  та правил державної підтримки  страхування, зокрема, правил, яких  слід дотримуватися сільгоспвиробникам та страховим компаніям, аби держава компенсувала частину страхових внесків. На нашу думку, правила, що їх сьогодні розробляє уряд з метою запровадження в життя обов’язкового страхування, надалі можуть стати основою для розробки правил надання державної підтримки за умов добровільного страхування;

       - забезпечення дотримання правил  надання державної підтримки,  зокрема, контроль за розподілом  бюджетних коштів;

       - розробка та доведення до відома  аграріїв типових форм договорів  страхування та інших потрібних нормативно-правових документів. Це дасть змогу краще захищати інтереси страхувальників перед страховими компаніями і у такий спосіб сприятиме активнішій участі виробників у страхуванні своїх ризиків. Для здійснення страхування врожаю потрібна ефективна система моніторингу, яку має запровадити страхова компанія. Така система є вигідною і для страховика, і для страхувальника, оскільки допомагає у разі настання страхового випадку забезпечити правильне визначення розміру збитку, своєчасну та повну виплату відшкодування. Слід також зазначити, що розвиток ринку страхових послуг неможливий без системи партнерства у прийнятті ризиків на страхування. Саме завдяки партнерству між страховими компаніями, банками та органами влади мінімізуються виробничі ризики в різних країнах світу. В Україні ж, де ці ризики є набагато вищими, коло партнерів може бути ще ширшим: з огляду на безпеку ведення бізнесу до схем розподілу ризиків можуть залучитися сільгоспвиробники, переробні підприємства, банки, страхові компанії та держава. Умови страхування сільськогосподарських ризиків в Україні

       Страхові  компанії в Україні надають послуги  зі страхування тварин, сільгоспкультур  та багаторічних насаджень. Умови страхування  різняться залежно від об’єкта  страхування, бази визначення збитків, типу ризику тощо. Зокрема, тарифи на страхування тварин нижчі від тарифів страхування сільгоспкультур, тарифи на страхування овочів перевищують тарифи на страхування зернових. Умови страхування залежать також від того, чи використовує підприємство інтенсивні технології та запобіжні заходи, що допомагають знизити ризик настання страхового випадку або пом’якшити його негативні наслідки. У разі використання підприємством таких технологій та заходів умови страхування є більш сприятливими для страхувальника. Загалом нинішні тарифи на страхування сільськогосподарських ризиків перебувають у межах від 0,2 до 10%. Щоб оцінити, наскільки дорогим для страхувальника є певний вид страхування, розмір страхового тарифу слід розглядати не окремо, а з урахуванням розміру безумовної франшизи. Якщо розмір безумовної франшизи сягає, скажімо, 90%, то страхування навіть за дуже низьким тарифом не можна вважати дешевим. Якщо страхуються витрати виробництва, то страховий тариф становить від 0,2 до 3%, що набагато менше, ніж коли страхується ринкова вартість майбутнього врожаю. Така різниця в умовах страхування є виправданою, адже відшкодування виробничих витрат не є повноцінною компенсацією збитків виробника, який через страховий випадок не отримав запланованого прибутку. За інформацією страхових компаній, нинішні тарифи не повністю адекватні частоті виникнення страхових випадків в аграрному виробництві. Тому, аби захистити свої інтереси, страхові компанії встановлюють вищий рівень безумовної франшизи. За оцінками представників українських страхових компаній, реальне страхування (за відсутності безумовної франшизи) може відбуватися за рівня тарифів від 10 до 15 відсотків (10% — для зернових і 15 — для овочевих культур). Водночас більшість фермерів вважають, що максимально прийнятний страховий тариф становить 5%. Цей розрив дає приблизне уявлення про потребу у державній підтримці страхування сільгоспвиробництва. У нормативно-правовій базі України відсутній документ, який би встановлював єдині підходи та методику визначення розміру майбутнього врожаю сільгоспкультур. Через це ускладнюється визначення страхових сум та розміру збитків, що виникли внаслідок настання страхового випадку, а також розміру страхового відшкодування таких збитків. А от, наприклад, у США існує понад 150 затверджених на державному рівні документів, що регламентують порядок, способи та методи визначення розмірів збитків при страхуванні врожаю. Беручи до уваги викладене вище, можна зробити висновок, що страховий ринок в аграрній сфері України залишається нерозвинутим, що зумовлено низкою об’єктивних і суб’єктивних причин і, насамперед, станом економіки сільськогосподарського виробництва, недостатнім фінансовим потенціалом страхових компаній, відсутністю конкуренції страхових послуг, ризикованістю й малою вигідністю страхового бізнесу в сільському господарстві порівняно з іншими видами страхової діяльності, а також відставанням у розвитку нормативно-правової бази страхування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Висновки 

       Сільськогосподарське  виробництво в будь-якій країні світу  завжди відноситься до високоризикованого виробництва. Тим не менше, у спеціальних наукових дисциплінах, пов'язаних з управлінням ризиком, цій галузі уваги практично не приділяється. Аналіз літературних джерел показує, що дуже часто поняття "сільськогосподарський ризик" у класифікації видів ризиків не використовується. Лише в деяких виданнях можна знайти опис специфічних ознак сільськогосподарських ризиків, що виділяє їх із загальної класифікаційної сукупності.

       Згідно  з чинним законодавством в Україні  протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних — обов'язковим.

       За  правилами добровільного страхування  об'єкти страхування розбито на чотири групи.

       1. Урожай сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень плодоносного  віку.

       2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та  виноградники. Не приймаються на  страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.

       3. Сільськогосподарські тварини, птиця,  кролі, хутрові звірі, сім "і  бджіл у вуликах. 

       4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська  техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

       Реальний  стан речей склався таким чином, що страхування сільськогосподарських  ризиків не вигідно а ні страховим  компаніям, а ні самим аграріям. З  одного боку, страховики не хочуть брати на себе досить високі ризики зі сільськогосподарського страхування. Таким чином, якщо вони і беруться за страхування, то компенсація ризиків здійснюється шляхом підвищення вартості власне страхування. Це аж ніяк не заохочує аграріїв до добровільного користування страховими послугами.

       З іншого боку, аграрії часто-густо  не мають належної суми вільних коштів, щоб оплатити послуги зі страхування. Таким чином вони надають перевагу ризику. Ось і маємо замкнуте коло.

       Ряд компаній-страховиків, надаючи послуги зі страхування, свідомо ідуть на збитки. Тобто виплати за страховими полісами перевищують розмір отриманих страхових премій. Так, за інформацією НСК "Оранта", в ній таке перевищення складає майже 2 рази. Компанія змушена іти на такі кроки заради підтримки іміджу.

       Таким чином, сучасний стан розвитку системи  аграрного страхування диктує потребу  у формуванні системного підходу  до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче  оформлення форм взаємодії трьох  головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду.

       Виходячи  з інтересів та можливостей учасників  системи, центральна роль у ній має  належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

       Економічні  розрахунки та позитивний міжнародний  досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному  страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків.

       В процесі дослідження є можливість зробити висновок, що система аграрного  страхування має розвиватися  за такими напрямами:

       · сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових  страхових продуктів та користуватися  страховими послугами;

       · удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

       · інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави  здійснювати свої функції у цій  системі;

       · стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

       Здійснення  запропонованих заходів з розбудови  системи аграрного страхування  в Україні, шляхом ефективного використання державних ресурсів та максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку, має привести до зростання стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як необхідних передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Список  використаної літератури 

1. Законодательство  Украины о страховании (Відомості  Верховної Ради України. - №7, 15.02.2002р.).-К.: Парламентське видавництво, 2002.-С.137-160.
2. Закон Украины „О финансовых услугах государственном регулировании рынков финансовых услуг” (Ведомости Верховной Рады (ВВР),2002,№1,С.1)
3. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. — Луцьк: Редакційно-видавничий відділ "Вежа" Волинського лерж. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. — 181 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. / М.І. Дідківський. - К.: Знання, 2006. - 462 с.
5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.
6. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 2001.
7. Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. - №3. - С.142-143.
8. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.166-182.
9. Клюй С. В. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Економіка АПК. - 2003. - №9. - C. 55 - 59.
10. Страхування в Україні: 36. нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів. — К., 1996. — С. 8.
11. Лісовал В.П. Основи страхової справи: Конспект лекцій / Національний авіаційний університет. — К.: НАУ, 2003. — 60 с
12. Маркетинг та управління страховою компанією: теорія, практика та зарубіжний досвід. / Центр підготовки та перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності. – Київ, 17-18 квітня 2002 року
13. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві. Підручник. К.:КНЕУ-2000.
14. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: КНТЕУ, 2001. — 400 с.
15. Страхування. Підручник (Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець, д-р екон. наук, проф. - К.: КНЕУ, 1998. - 528с.
16. Страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень : Методичні рекомендації / - К.:ІАЕ УААН, 2000.-C.68
17. Таркуцяк А.О. Страхування: питання і відповіді: Навч. посібник / Європейський ун-т. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2002. — 256 с.