Сільськогосподарське страхування

       Крім  того, обов'язкова форма страхування  врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень не виключає його страхування в добровільній формі. До об'єктів добровільного  страхування належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби, обладнання, ловецькі судна та засоби лову, інвентар, сільськогосподарські тварини та інші об'єкти.

       Для різноманітних об'єктів страхування  характерні різні ризики, які враховуються страховими компаніями при розробці конкретних умов і правил страхування.

       Найбільш  ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур  та багаторічних насаджень.  

       Рис.1. Ризики, що найбільше загрожують сільськогосподарському

 виробництву

       Склад ризиків в аграрному секторі  зумовлюється безпосередньо видами діяльності або наявними ресурсами, які під впливом певних подій  можуть зазнати пошкодження або  бути втраченими (див. рис. 1).

       Наявність багатьох і різноманітних за природою, вірогідністю настання й розміром ризиків зумовлює специфіку формування й структуру ресурсів, що спрямовуються на потреби страхового захисту господарств аграрного сектору.

       Як  свідчить досвід країн з ринковою економікою, серед джерел покриття збитків, зумовлених ризиками в сільськогосподарському виробництві, перше місце належить фондам, створеним методом страхування. Це добре розуміли й уряди країн з плановою економікою. Ще в середині 60-х років минулого століття після тривалих дискусій було визнано доцільним запровадити обов'язкове страхування майна колгоспів, а за десять років і майна державних сільськогосподарських підприємств. Таке страхування разом з іншими важелями значною мірою сприяло зміцненню госпрозрахункових відносин на селі, що дало можливість запровадити гарантовану грошову оплату праці, перейти до прямого банківського кредитування, ввести соціальне страхування для колгоспників, розвинути госпрозрахункові відносини й на державних сільськогосподарських підприємствах.

        1.2 Правове регулювання в сільськогосподарському страхуванні 

       Світовий  досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім  ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в  економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність. 
            Обмежене втручання держави в економіку — у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), у якісь — менше (виробничу і фінансово-кредитну) — притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні. 
            Конституція України дає права кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію.                   

       Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42). Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджує цю тезу. 
            Таким чином, під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами. 
             Законодавство України встановлює, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємств і підприємців, зокрема сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств, з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні суб'єктам господарювання неправомірним втручанням у їхню діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. 
             Але ці положення не обмежують прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання (ст. З Закону «Про селянське (фермерське) господарство», ст. 26 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). 
             Органи державного управління у своїх відносинах з суб'єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб. 
               Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств (ст. З Закону «Про підприємства в Україні», ст. 15 Закону «Про підприємництво»).

       Форми і методи державної  регулятивної діяльності в сільському господарстві 
             Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю.Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо. 
            Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарької діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства. 
             Особливо гостро постало питання про необхідність зміни регулятивної функції держави в умовах становлення ринку в провідній галузі народного господарства, якою є аграрна. Вона полягає в переході від безпосереднього управління до створення сприятливого середовища для ведення господарства на селі. 
              Необхідність обмеженого державного впливу на господарську діяльність визначається рядом вимог охорони публічних інтересів. Це, зокрема, забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і раціонального користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни, реалізація свободи підприємництва і конкуренції, обмеження монополізму; дотримання правопорядку як у внутрішній господарській діяльності, так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків та іноземного інвестування. 
             Державний вплив на господарську діяльність за підставами прояву поділяється на загальний, заснований на тому, що держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, вирішуючи зазначені вище завдання, та особливий, коли держава (Ті органи) діє як власник, управляючи своїм майном. 
               Вплив загального господарського порядку забезпечується регулюванням, що охоплює різноманітні види господарської діяльності залежно від поставлених завдань та інтересів, які належить захищати. Наприклад, бюджетні інтереси регулює законодавство про податки, про порядок формування собівартості, екологічні завдання - законодавство про охорону природи тощо. 
               А діяльність держави ( та її органів) як власника забезпечується законодавством про власність, нормативними актами про компетенцію органів, що реалізують це право, створюють і ліквідують підприємства, здійснюють перетворення державної власності на інші форми. При переході до ринкового регулювання від державного директивного управління економікою в цілому і сільськогосподарським виробництвом зокрема на зміну директивним методам приходять індикативні. Роль держави змінюється. Вона тепер має виступати координатором і посередником, що регулює розвиток ринку. Це регулювання повинно забезпечувати можливість запобігання перегинам у розвитку сільського господарства і постачання країни продовольством. 
                 Основні засади державної політики на період реформування сільського господарства як пріоритетної галузі народного господарства визначені Законом України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 років». Згідно з ним пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення умов розвитку і стимулювання підприємництва в сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання суб'єктів підприємництва (крім випадків, передбачених законом); державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини і виготовлення з неї конкурентноздатної вітчизняної продукції; проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та риболовства; формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства як галузі з сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку. 
 

        1.3 Виникнення та розвиток сільськогосподарського страхування 

       Страхування зародилося досить давно. Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Історики датують зародження окремих елементів страхування ще за тисячі років до нашої ери. Початковий зміст цього поняття пов'язаний зі словом "страх". У власників майна, які вступали між собою у виробничі відносини, виникала боязливість (страх) за збереження, можливість втрати чи знищення майна в зв'язку зі стихійними явищами, пожежами, викраденням, іншими не передбачуваними небезпеками в економічному житті.  
              Уважається, що найбільшого поширення в минулому набуло взаємне страхування — домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування в певних частках збитків одне одному. Так, у Вавилоні (1792-1750 рр. до н. е.) учасники торгових караванів укладали між собою договори, за якими вони спільно несли збитки, які виникли на шляху внаслідок пограбування, крадіжки чи пропажі. Аналогічні договори укладалися в Палестині і Сирії (на випадок падежу, крадіжки чи пропажі худоби, яка належала учаснику каравану). Угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля й інших морських небезпек укладалися купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії, Древній Греції. У Древньому Римі в другій половині І ст. н. е. (деякі вчені вказують на більш ранній період) з'являється стійке взаємне страхування у вигляді взаємодопомоги членів різноманітних професійних союзів (колегій) на випадок смерті, хвороби, інших нещасних випадків шляхом здійснення регулярних внесків (гільдійська, а потім цехова взаємодопомога).  
               Взаємне страхування склалося в VІІІ - ІХ столітті, а найбільшого поширення отримало в Х – XIІ ст. в Англії, Німеччині, Данії, Франції та інших країнах Західної Європи. Так, в Ісландії в XII ст. жителі найбагатшого на той час острова об'єднувалися в спілки по 20 - 25 осіб для взаємного забезпечення і допомоги на випадок пожежі.  
               Страхування, у своєму розвитку, пройшло складний шлях, обумовлений протиріччями політичних, економічних, соціальних перетворень і виникло насамперед завдяки розвитку торгівлі. Історію страхування найчастіше починають з XIІІ ст. і пов'язують з розвитком мореплавства. Перші згадки про страхові відносини пов'язані з угодами фінікійських моряків. Ґрунтувалися ці домовленості на принципах відшкодування збитків, зокрема фінансових. Правда, це ще не було страхуванням у сучасному розумінні цього поняття, хоча тоді страхування розглядалось як фінансова діяльність, спрямована на відшкодування збитків.  
                Перші зразки сучасних страхових угод, як вважають дослідники, виникли у XIV ст. одночасно в Італії і Нідерландах. Тоді ж таки з'являються перші комерційні страхові компанії у морському страхуванні. Найдавнішу з відомих істориками угод з морського страхування укладено в Генуї 1347 року. Страхові операції носили характер угоди між страховиком і стра¬хувальником (купцем, господарем судна), відповідно до якої страховик передавав певну суму купцю у вигляді позики, з умовою, що він її втрачає, якщо виникне аварія. В іншому випадку купець повертає страховику суму разом з винагородою.  
             Пізніше страхові відносини змінюють свій характер. З'являється договір, близький до теперішнього, виникають (спочатку в Німеччині) окремі торгові фірми для укладання за посередництвом маклерів договорів страхування з багатьма купцями. У той же час з'являється страховий поліс у вигляді документально оформленого страхового свідоцтва.  
              В Італії зародилось і поняття капіталізації відсотка, яке складає основний фундамент сучасного страхування і полягає в можливості використання грошових коштів для отримання додаткового доходу, частину якого страхувальник передає страховику.  
               Страхування від побиття сільськогосподарських культур градом вперше з'явилося у другій половині XVIII ст. у Франції, а страхування худоби — у кінці XV ст. у Європі.  
                Розвивається і страхове законодавство і в документах XV ст. можна зустріти досить-таки непогано розроблене зведене страхове законодавство того часу.  
             У XVIІ ст. зароджуються капіталістичні відносини. У цей же час розпочинаються економічні перетворення — виникає мануфактурне виробництво, ростуть міста, розширюються торгові зв'язки між окремими регіонами світу, зміцнюються товарно-грошові відносини.  
               У часи капіталізму страхування набуває бурхливого розвитку, особливо це стосується Англії, де з'являються такі види як страхування життя, від нещасних випадків, вогневе, землевласників. Поштовхом до виникнення майнового страхування в Англії вважають Велику Лондонську пожежу 1666 року. Місто майже повністю було зруйноване вогнем, оскільки значну частину будівель становили дерев'яні будинки. У відбудову міста було вкладено величезний капітал, який потребував відповідного захисту.  
              Страхові суми в той час визначали дуже просто: певну страхову премію за кам'яні та цегляні будівлі у випадку страхування дерев'яних споруд подвоювали. Дещо пізніше з'явилися й інші фактори, які впливали на суму страхового внеску. У 1680 р в Англії відкривається перша в історії компанія із страхування від вогню.  
              Варто зазначити, що у Західній Європі страхування від вогню зародилося й організовувалося в надрах самого суспільства, спочатку з розвитком грошових відносин в окремих господарсько-економічних групах і в окремих підприємців.  
             Промислова революція в Об'єднаному королівстві (близько 1770 р.) спонукала до значних капіталовкладень у мануфактури, нові технології (зі своїми специфічними ризиками), будівництво складських приміщень тощо.               

       Активізація господарської діяльності супроводжувалася зростанням кількості нещасних випадків, індивідуальних майнових втрат. У зв'язку з цим страхові компанії стали обмежувати кількість і якість ризиків. Це поклало початок їх класифікації, хоча перші класифікаційні ознаки можна зустріти вже в Древньому Римі у формі страхування життя. В XIII ст. страхування життя здійснювалося похоронними касами, які щомісяця збирали внески, а у випадку смерті клієнта виплачували наступнику за заповітом певну суму на поховання. Право на отримання цієї суми втрачалося при самогубстві і несплаті внесків. Страхові виплати, крім смерті, поширювалися на звільнення від армії, підвищення по службі.  
              Відсутність точних наукових методів ведення статистики нещасних випадків, смертності, розмірів нещасть робило страхування досить-таки ризиковим. Якісні зміни в методах страхування життя виникли внаслідок досягнень теорії ймовірності і появи таблиць смертності, що поклало початок для наукової організації страхування. В ХVІІ - ХVІІІ ст. виникають товариства страхування життя, що функціонують на наукових основах.  
              У XVIІ ст. працями таких учених як Д. Граунт, Я. де Вітт, Е. Галлейбули закладені основи теорії актуарних розрахунків як особливої галузі науки. У 1662 році було опубліковане дослідження англійського вченого Д. Граунта “Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності". Він перший обробив дані про смертність людей і побудував таблиці смертності. Майже одночасно з Д. Граунтом питання залежності страхування життя від смертності людей досліджував голландський вчений Я. де Вітт, який залишив нам працю про тарифи із страхування довічної ренти, де виклав метод вирахування страхових внесків залежно від віку застрахованого і норми збільшення грошей. Подальший розвиток теорія актуарних розрахунків отримала в роботах англійського вченого Е. Галлея, який дав визначення основних функцій таблиць смертності, вирахував ймовірність дожиття і смерті, тарифи із страхування ренти, ввів поняття середньої тривалості життя. Запропонована Е. Галлеєм форма таблиці смертності застосовується до сих пір. На розроблену ним методику спираються сучасні прийоми розрахунку тарифів із страхування життя і пенсії. Математик А. Муавр спростив актуарні розрахунки.  
               У XVIII ст. більшість великих математиків того часу - Л. Ейлер, С. Лакруа, Н. Фусс, В. Керсебум, А. Депарсьє - розробляли теорію актуарних розрахунків Нині в теорії актуарних розрахунків застосовуються найновіші досяг¬нення математики і статистики. Зокрема, широко поширена в різних галузях сучасної математики теорія ігор розроблена на основі страхування життя, де вперше була використана для практичних цілей. У XIX ст. перший міжнародний конгрес актуаріїв увів єдину систему термінології позначень.  
Розвиток економіки у XVIII - XX ст. породив ще більшу потребу як у страхуванні життя, особливо від нещасних випадків, інвалідності, хвороби, так і в страхуванні майна на випадок пожежі, вибуху. З другої половини XIX ст. починається новий етап у розвитку страхування, який характеризується появою соціального страхування, участю держави у страхуванні. З'являється перший досвід одержавлення всього страхування, що характерно для Італії, Уругваю. Наприкінці XIX століття у всіх країнах розпочинається формування і розвиток страхового ринку. В цей же період виникають компанії із страхування майна. Проте вони укріпилися вже в XX столітті, яке характеризується інтенсивним розвитком усіх форм і видів страхування.