Вплив інформатизації на інформаційні ресурси

Японські учені  вважають, що в інформаційному суспільстві  процес комп'ютеризації дасть людям  доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації  обробки інформації у виробничій і соціальній сферах. Рушійною силою  розвитку суспільства повинне стати  виробництво інформаційного, а не матеріального продукту. Матеріальний же продукт стане більш інформаційно ємним, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості.

У інформаційному суспільстві  змінюється не тільки виробництво, але і весь лад життя, система цінностей, зросте значущість культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. У порівнянні з індустріальним суспільством, де все направлено на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві проводяться і споживаються інтелект, знання, що приводить до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібно здібність до творчості, зросте попит на знання.

Матеріальною і  технологічною базою інформаційного суспільства стануть різного  роду системи на базі комп'ютерної  техніки і комп'ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного  зв'язку[30]. 
 

1.4. Інформатизація суспільства в Україні 

     Виходячи  із сучасних тенденцій світового  розвитку, одним з головних пріоритетів  України є розвиток інформаційного суспільства, в якому вся сукупність суспільних відносин у різних сферах людської діяльності (політика, економіка, освіта, культура, дозвілля, особисте життя тощо) відбувається на засадах широкого використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що дає змогу кожному створювати інформацію та накопичувати знання, мати вільний доступ до них, можливості для їхнього розповсюдження і використання з метою суспільного прогресу та особистого інтелектуального зростання (див. Додаток З).

Незважаючи на величезні  втрати високоякісного людського капіталу, Україна має один із найвищих у  світі індексів освіченості (98% письменного  населення, ООН) і потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні  фундаментальні та прикладні дослідження.

Завдяки розвиненій науці, промисловості та амбіційним державним пріоритетам Україна  ще у 1952 р. створила третій у світі  комп’ютер після США й Великобританії, сформувала всесвітньо відому школу  з кібернетики та обчислювальної техніки на чолі з академіками  С. Лебедєвим і                    В. Глушковим. Ще у 70—80 рр. минулого століття академік В. Глушков сформулював низку дуже важливих ідей, пов’язаних з інформатизацією суспільства, зокрема з упровадженням електронних грошей, створенням державних автоматизованих систем управління тощо. Розроблені українською школою напрями, а саме: штучний інтелект, теорія самоорганізації, системний аналіз, нові підходи до розробки багатопроцесорних ЕОМ, характеризувалися як новий якісний рубіж у світовій кібернетиці. Вони були найперспективнішими і базувалися на відтворенні механізму діяльності мозку людини. На той час, коли ще лише починали формуватися перші концептуальні засади майбутнього інформаційного суспільства, Україна перебувала серед незаперечних лідерів, ідеологів його побудови.

На жаль, за роки незалежності країна не змогла скористатися цими визначальними  факторами суспільного розвитку, не сформувала й не втілила в життя  політику пріоритетного науково-технологічного поступу і, як наслідок, була відкинута  у списку 104 країн світу на 76 місце  за загальним індексом макроекономічного  середовища, на 83 місце за загальним  індексом технологій, на 97 місце за індексом суспільних інститутів, залишаючись серед лідерів у цьому списку за рівнем бюрократизму, корупції та відмивання грошей.

Відсутність послідовної  державної політики в Україні, спрямованої  на розбудову інформаційного суспільства  і суспільства, побудованого на знаннях (82 місце зі 104 країн світу за важливістю для уряду цього напряму, призвела до спонтанного розвитку лише окремих  фрагментів його початкової стадії (комунікаційного  суспільства): систем зв’язку і телекомунікацій, спрощеного переліку Інтернет-послуг.

     Вартість  послуг зв’язку, наданих в Україні  у минулому році порівняно із 2004р. зросла приблизно на 30%. Станом на 1 січня 2006р. у країні нараховувалося близько 29 мільйонів користувачів послуг мобільного зв’язку. Це у два рази більше, ніж  у 2004р. Іншими словами, 59% населення  України користуються мобільними телефонами.  В державі зареєстровано п’ять  основних операторів мобільного зв’язку.

Україна має найбільш щільну мережу базових телефонів  у регіоні СНД (24,5 на 100 мешканців  станом на 01.04.05). Близько 830 тисяч нових  номерів було запроваджено у 2005р. Лінії  все більше стають цифровими.

У минулому році кількість  користувачів Інтернет у нашій країні сягнула 18%. Було досягнуто прогресу в контексті захисту особистих  даних та розвитку електронного документообігу та електронної комерції.

Сектор зв’язку  та інформаційних технологій вже  нараховує 5,2% ВВП (2004р.). Все більш  відчутним стає позитивний вплив  галузі на зростання національної економіки. Ймовірно, буде зростати конкуренція  в даній сфері – 117 нових ліцензій на надання комунікаційних послуг було видано тільки у минулому році. Помітним також є зростання обсягів  інвестицій у галузь.

Побудова комунікаційного  суспільства за моделлю «Електронна  Україна» чи «Електронний уряд» для  України є важливою, але не кінцевою метою, бо якщо все звести лише до цього, нам залишиться роль залежних користувачів чужих знань і технологій, а  не їх ідеологів та розробників. Сучасне  інформаційне суспільство і суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло багато вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культорологічного, освітньо-наукового  та інших. На жаль, створення цілісної моделі такого суспільства, побудова власної  економіки знань та індустрії  інтелектуальних інформаційних  технологій на основі фундаментальної  науки і освіти в державній  політиці України відсутні, тоді як значний інтелектуальний потенціал  країни не використовується.

Найближчим часом  Україну очікують жорсткі умови  на зовнішніх ринках металу, перехід  до розрахунків за енергоносії за світовими цінами, втрата інших преференцій  пострадянського простору. Уникнути економічного колапсу країна зможе, лише негайного перейшовши до політики пріоритетного науково-технологічного розвитку. Важливим елементом такої  політики має бути розбудова в  Україні суспільства, побудованого на знаннях та інформації. Якщо така політика буде запропонована вищою  політичною владою держави, постане  запитання: якою має бути стратегія  розбудови нового типу суспільства  в Україні? Можливі два шляхи.

Перший. Виходячи з  того, що Україна ще не завершила  побудову комунікаційного суспільства (немає національної інформаційної  мережі освіти і науки, інформаційне середовище України не відповідає базовим  міжнародним індикаторам), можна  вибрати традиційний шлях копіювання і наздоганяння розвинених країн  у частині послідовного проходження  відповідних фаз – комунікаційне суспільство, інформаційне суспільство і суспільство, побудоване на знаннях.

Другий. Розуміючи  важливість і цілісність усіх трьох  фаз розбудови національного  інформаційного сегмента, доцільно діяти  паралельно, а саме:

– прискорити розвиток першої фази шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій (приватизація «Укртелекому», розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернет та мобільного зв’язку, охоплення органів державного управління та провідних державних інституцій засобами комунікаційного суспільства, як-то «Електронна Україна», «Електронний уряд» тощо);

– одночасно мобілізувати в єдиному комплексі національну науку, освіту, промисловість, гуманітарну, мас-медійну сферу, бізнес на пріоритетний розвиток наступних двох фаз – інформаційного суспільства і суспільства, побудованого на знаннях.

Ця стратегія дозволила  б Україні побудувати розвинене  інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій і з цим сегментом увійти у глобальну економіку знань. Вона була б привабливою, амбіційною і затребуваною з боку світового співтовариства, зокрема на туніській зустрічі з питань інформаційного суспільства[21].

Висновки  до розділу.

У світі накопичений  величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в цілому об'ємі через обмеженість  своїх можливостей. Інформаційна криза  поставила суспільство перед  необхідністю пошуку шляхів виходу з  положення, що створилося. Впровадження сучасних засобів переробки і  передачі інформації в різні сфери  діяльності послужило початком нового еволюційного процесу, званого інформатизацією.

Інформатизація суспільства  – організований соціально-економічний  і науково-технічний процес створення  оптимальних умов для задоволення  інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань на основі формування і використання інформаційних  ресурсів. Було розглянуто програми та хартії, які визначають характерні ознаки інформатизації суспільства.

     Завдання  України полягає у тому, щоб  не втратити шанс, який сьогодні вона має, щодо участі в міжнародних проектах і впровадження в життя цих  концепцій. Проблем на цьому шляху  надзвичайно багато. Тому важливим є правильно вибрати пріоритети та розробити ефективну стратегію дій щодо входження в інформаційне суспільство. Як показує світовий досвід, крім суто технологічних проблем, які, безумовно, є ядром, виникає ціла низка економіко-організаційних та управлінських питань, без вирішення яких сформувати це ядро неможливо. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА НА ОКРЕМІ ВИДИ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ 

2.1. Вплив інформатизації на ефективність комп’ютеризованого виробництва 

     Перехід рутинних рішень до ЕОМ не означає, що вона в майбутньому зможе приймати рішення в незапрограмованих ситуаціях. Ці рішення завжди залишаться за людиною. ЕОМ може і буде виконувати тільки запрограмовані рішення у межах запрограмованого кола ситуацій, що будуть розширюватися в міру нагромадження досвіду і знань людини. У цьому, власне, і складаються потенційні можливості системи «людина-машина» у практично нескінченному процесі підвищення ефективності праці людини. ЕОМ збирає, зберігає (пам'ятає), аналізує електронні інформаційні ресурси; людина, використовуючи своє уміння, колективні знання і досвід, вирішує завдань і передає їх на виконання ЕОМ. Людина звільняється від рутинних рішень для розв'язання більш складних завдань [4, с. 159].       Якщо кваліфікація і досвід робітника при машинній некомп'ютеризованій праці, його розумові здібності розвиваються, поповнюються, використовуються через фізичну працю, причому прискорення навичок, звичок дозволяє, як говориться, працювати із «закритими очима» (вища оцінка майстерності), то при цілком комп'ютеризованій праці основними органами людини в спілкуванні з машиною стає зір, а в майбутньому – мовлення і слух.  Застосування ЕОМ, мікропроцесорної техніки, що озброює розумову працю робітника та інженерно-технічний персонал могутніми засобами аналізу, усуває монотонність прийняття простих, однотипних, повторюваних, повсякденних рішень, як це має місце, наприклад, при дробленні технологічного процесу на менші операції. Розумова праця стає головною частиною і праці робітника – це робота оператора комп'ютеризованих технологічних ліній, від якого також потрібні вміння і здатність вирішувати різні, щоразу нові проблеми.         При розв'язанні повсякденних проблем інформатизації підсилюється роль висококваліфікованої праці інженерів-конструкторів, технологів, організаторів виробництва та ін., тому що вони постійно зайняті вирішенням завдань безперервно мінливого виробництва, питань підвищення продуктивності праці, якості продукції, зв'язку між конструюванням, технологічною підготовкою виробництва і виготовленням продукції. Від них потрібне підвищення знання особливо таких дисциплін, як системний аналіз, застосування ЕОМ і мікропроцесорної техніки, програмування тощо.  При застосуванні систем автоматизованого проектування практично на 95% відпадає необхідність у такому трудомісткому процесі, як розрахунки, креслення, копіювання креслень, збереження їх в оригіналі і копіях.   Інформатизація змінює і темп роботи. З одного боку, стаючи «спостерігачем», людина відключається від безпосереднього темпу виробництва, у неї з'являється час для творчого осмислення і більш глибокого продумування своїх дій, рішень. Але це може бути і причиною такого явища, як нудьга при роботі на високо комп'ютеризованому обладнанні, коли під час безвідмовної роботи цього обладнання практично зникає необхідність негайного втручання оператора у виробничий процес, а отже, і застосування його професіоналізму. З іншого боку, людина, працюючи з ЕОМ, практично миттєво одержує відповідь на поставлені питання, ЕОМ ніби підганяє її, від працівника потрібна постійна увага до екрану, постійна безперервна реакція, аналітична робота розуму. Так з'являється стомленість, фізична утома, а якщо немає задоволення, то виникає стрес.

Як було зазначено  вище, важливим напрямом упровадження інформатизації є використання Інтернет-технологій, вони дозволяють економічним відносинам, а також процесу створення  матеріальних благ прийняти електронну форму реалізації, особливість якої полягає в мережному характері  її структури, низькій собівартості й у тому, що події в ній відбуваються миттєво [10, с. 47].

Досвід упровадження Інтернет в американських і європейських суб'єктах господарювання нараховує  більш двох десятків років. Зараз  уже стало ясно, що впровадження базових Інтернет-систем, внутрішніх Web-серверів, електронної пошти й  організації Web-інтерфейсу до корпоративних  баз даних здатне зробити революційні  зміни у всіх сферах бізнесу суб'єкта господарювання. Однак ці зміни часто  залишаються в тіні при описі  технічних сторін Інтернет. В українській  періодиці по Інтернету управлінські питання представлені недостатньо [10, с. 53].

Використання Інтернет-технології особливо ефективне в тих випадках, коли комунікації є критично важливою складовою стратегії бізнесу. У  сучасному стратегічному менеджменті  можна умовно виділити два види стратегії: орієнтовані зовні, тобто на ринок, на проблеми клієнта, і орієнтовані  всередину суб'єкта господарювання, тобто на вирішення внутрішніх організаційних і технологічних проблем.

Стратегії, орієнтовані  зовні, характерні для суб'єкта господарювання, що веде бізнес в умовах швидко мінливого  ринку до жорсткої конкуренції. Такі стратегії можна умовно назвати  наступальними.

Стратегії, орієнтовані  всередину суб'єкта господарювання, характерні для суб'єктів, що ведуть бізнес в умовах відносної стабільності ринку і слабкої конкуренції. Стратегії, орієнтовані на внутрішні  задачі, можна умовно назвати оборонними.

Про наступальні  й оборонні стратегії можна говорити тільки як про ідеальні типи хоча б  уже тому, що суб'єкти господарювання можуть змінювати свої стратегії. Зміна  стратегії — процес тривалої, поступової переорієнтації в діяльності всього суб'єкта господарювання, що забезпечує наступальність усього бізнесу. Для  наступальних стратегій критично важлива  підтримка комунікацій із зовнішнім  світом: клієнтами, партнерами, підрядчиками, конкурентами. Для оборонної стратегії, особливо великих суб'єктів господарювання важлива підтримка внутрішніх комунікацій.

Найважливішою задачею  інформаційних систем є забезпечення доступу всіх користувачів до стратегічних ресурсів суб'єкта господарювання при  збереженні максимальної мобільності  і цінності цих ресурсів. Інтернет дозволяє суб'єкту господарювання досить просто створити єдиний інформаційний  простір, що поруч з фінансами, виробництвом, логістикою і кадрами стає найважливішим  стратегічним ресурсом. Корпоративний  інформаційний простір поступово  стає головним фактором бізнесу.