Українська термінологія в професійному спілкуванні

 

Електронні  джерела:

 

Практичне заняття № 4 Жанри наукових досліджень

Мета: проаналізувати пошукову систему обробки наукових знань та навчитись оформлювати результати наукової діяльності

 

 План: Оформлення результатів наукової діяльності. План, тези як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів. Основні правила бібліографічного запису,  оформлення пошукових запитів

 

Основні жанри наукових досліджень:

тези,

конспект,

аналітична записка,

анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань,

дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.),

анотація до автореферату,

доповідь,

курсова (навчально-дослідницька робота), бакалаврська, дипломна (дипломний         проект), магістерська робота (дисертація),

навчально-методичні  видання:  підручники, посібники, навчально-методичні           збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо,

науковий звіт,

наукова стаття,

наукова монографія,

повідомлення й виступи,

резюме,

реферат, реферативний огляд,

рецензія, відгук

 

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. В ньому відображені основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами .

Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Деякі зауваги при складанні конспекту:

- при прочитанні та  прослуховуванні тексту (промови,  доповіді, виступу) для конспектування  звертається увага на опорні (ключові)  слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове  навантаження (так звані „вузлики  на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо;

- поділіть текст на  логічно-смислові частини під  час повторного читання;

- під час конспектування  тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення;

- на полях помічайте  значення нових та незнайомих  слів, понять, а також записуйте  власні думки, коментарі, оцінки  прочитаного.

Для конспектування, як і  реферування, використовують, наприклад, такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.

За своїм обсягом  конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

При складанні плану  треба пам’ятати, що у пунктах  плану  називають основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти, Пункти оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речення, або питальне речення.

 Основні правила складання плану такі:

- попередньо перегляньте  текст;

- уважно прочитайте  текст, визначте головну думку;

- поділіть текст на  смислові частини, визначте мікротеми;

- сформулюйте  пукти  плану;

- спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

Складання тез до виступу, тексту.

Тези- це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу або в тексті. Тези – це також коротко сформульоване положення абзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез  відповідає кількості інформаційних центрів тексту.

Відповідно до мети тези бувають вторинними та оригінальними. Відповідно, вторинні тези призначені для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) при прочитанні та реферуванні, їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.

Оригінальні тези створюються  як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються найчастіше у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо. Тези можуть виступати ключовими елементами майбутньої наукової розвідки як план, начерк основних положень.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

1. Прочитайте весь текст, або розділ, якщо твір великий за обсягом.
2. Знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором.
3. Викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги  до складання тез:

• формулювання думки повинно бути чітке і коротке (4-5 речень);
• кожне положення містить у собі  лише одну думку;
• можна складати тези за абзацами, іноді одна теза може об’єднувати декілька абзаців;

      -   записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов’язково.

Розглянемо деякі аспекти анотування наукових матеріалів. Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документу при  збереженні його основного смислового змісту. Насамперед, важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з огляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей. Анотації виконують дві основні функції:

• сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний  його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
• пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

За  функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документа.

Довідкова анотація уточнює нечіткість (неконкретність) заголовку і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати документи, зацікавити, привернути увагу, переконати в необхідності прочитання документа. Тому в рекомендаційних анотаціях присутні дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо. Такі анотації пишуться живою і зрозумілою мовою, за обсягом вони ширші, аніж довідкові анотації.

За способом характеристики первинного документа анотації бувають загальні та аналітичні (або спеціалізовані).

Загальна анотація характеризує документ загалом і подається, як правило, на документи, зміст яких стосується передусім теми бібліографічного покажчика (або його розділу). Загальні анотації використовуються також при підготовці універсальних бібліографічних посібників.

Аналітична анотація розкриває лише частину змісту документа. Її використання доцільне тоді, коли документ  лише частково стосується теми бібліографічного посібника. Аналітична анотація може подавати тільки окремий аспект змісту документа або ж виділяти якусь його окрему частину (розділ, параграф, статтю).

За кількістю документів, що анотуються, розрізняють анотації монографічні та зведені (групові). Монографічна анотація складається на один документ. Групова анотація об’єднує кілька близьких за змістом (чи за якоюсь іншою ознакою, напр., жанром) документів, що дозволяють показати в них загальне й особливе. Групова анотація може подавати характеристику кількох творів одного або різних авторів, одного виду документів чи одного жанру. До групових також належать  анотації на один документ, якщо в них подані дані про інші джерела, так чи інакше пов’язані з документом, що анотується.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації пояснюючі, описові та реферативні.

Пояснюючі  анотації, що складаються із кількох слів чи одного-двох речень, тільки розкривають недостатньо інформативний заголовок документа.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: „Про що повідомляється у документі?”

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: „Про що повідомляється в основному документі?” і „Що саме з даного приводу повідомляється?”. За глибиною подачі інформації реферативні анотації наближаються до рефератів. Схожі тут і методичні прийоми їх подачі. Однак, написання реферату передбачає, що його автор заглиблюється у сутність проблеми, що відображена в тексті, є фахівцем у даній галузі, до якої належить первинний документ.

За виконанням анотації бувають авторськими і складені редакторами, бібліографами.

Об’єктами анотування, на відміну  від об’єктів реферування, можуть бути будь-які документи. Практично, на будь-який документ можна подати анотацію. Вибір виду анотації залежить передусім від призначення та виду документа, галузі знань, особливостей жанру, доступності, обсягу та інших факторів. Наприклад, для характеристики  офіційних, наукових, довідкових, виробничо-практичних видань доцільно подавати довідкові анотації. Для розкриття змісту науково-популярних, художніх, дитячих книг, масово-політичної літератури, розважальних видань тощо  найчастіше подають рекомендаційні анотації.

Елементами анотації можуть бути:

• основна тема, проблема, мета роботи;
• результати роботи;
• новизна анотованих матеріалів, що розміщені в документі, у порівнянні з іншими, спорідненими за тематикою чи цільовим призначенням;
• відомості про автора первинного документа;
• вказівки на приналежність автора до певної країни (або документи, перекладені з іноземних мов);
• аналіз переваг анотованого твору серед подібних за тематикою;
• інформація про зміну заголовку, авторського колективу, року видання (при перевиданні);
• рік,  яким розпочинається випуск багатотомного видання.

 

В анотації на художні  твори неодмінно має вказуватися  літературний жанр, період творчості  письменника, основна тема й проблематика твору, місце й час дії описуваних подій та інш.

Анотація на періодичні та продовжувані видання включає дані про завдання, мету, характер видання; об’єднання, роз’зєднання, відновлення чи припинення випуску та інші зміни у виданні.

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. В тексті анотації не подаються дані, що наявні в бібліографічному описі анотованого документа, зокрема, в заголовку. Не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, громіздкі речення, що перешкоджають сприйняттю тексту.

Процес написання анотації передбачає здійснення трьох етапів:

• оцінка інформаційної значущості документа й вибір виду бібліографічної характеристики;
• аналіз змісту з метою виявлення найсуттєвіших даних;
• узагальнення суттєвої інформації для складання анотації.

 

На першому етапі  визначається актуальність тематики, оригінальність змісту, точність, достовірність, повнота й оперативність інформації. Вивчення документа починається  з ознайомлення з заголовком, довідковим апаратом видання (вступом чи передмовою, змістом), рубриками в самому тексті, висновками, резюме.

На другому етапі  слід визначити основну тему, проблему, об’єкт, мету роботи, її результати; визначається новизна, що характеризує конкретне  видання; встановлюється цільове і  читацьке призначення документа Основна увага звернена на нову інформацію, принципові положення, концепції, нові методики. Важлива інформація може виявитися в результаті аналізу елементів форми первинного документа (автор, назва, об’єкт документа, рік видання та інш.), а також елементів змісту (галузь вивчення, мета дослідження, часові межі тощо).

План-макет поаспектного (анкетного) аналізу документа при  складанні довідкової анотації:

• дані про автора;
• дані про форму (жанр) первинного документа;
• предмет, об’єкт або тема первинного документа;
• час і місце дослідження;
• характеристика змісту анотованого документа;
• причини перевидання та притаманні особливості поданого перевидання;
• характеристика довідкового апарату видання;
• цільове й читацьке призначення документа.