Соцiально-полiтичний розвиток свiту наприкiнцi XIX - початку ХХ ст.

На оборону України встали головним чином підрозді­ли Вільного козацтва і добровольчі об'єднання, що ство­рювалися за рішенням Генерального Секретаріату (26 грудня). Найголовнішими з них були: Гайдамацький Кіш Слобідської України під командуванням С. Петлюри; Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця; підрозділи генералів Сальського та Удо­виченка тощо. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, на відміну від більшовицької армії, що діяла в районах крупних промислових центрів та по лінії основних заліз­ничних колій.

Хід воєнних дій. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ радянських військ проти УНР. Першим радянські війська з допомогою місцевих більшовиків захопили Катеринослав. Потім Полтаву, Херсон, Одесу, Олександрівськ. Під тиском радянських військ каледінці залишили Донбас. Червоноармійські за­гони з півночі і сходу наближалися до Києва. Саме в ці дні на шляху радянських військ на станції Крути між Ніжином і Бахмачем став загін із 500 необстріляних ки­ївських студентів, гімназистів та юнкерів 1-ї київської юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. Від­бувся жорстокий бій (16 січня 1918 р.), в ході якого більшість юнаків загинула. Подвиг цих юнаків на чолі з сотником Омельченко став символом національної честі і назавжди увійшов в історію України.

На допомогу наступаючим військам Муравйова ро­бітники завода «Арсенал» 16 січня 1918 р. почали зброй­не повстання, центром якого став завод. Повстання через -5 днів було придушене загонами новосформованого куре­ня січових стрільців та вільного козацтва. Але 26 січня після 5-добового безперервного бомбардування Києва більшовицькі війська увійшли в столицю УНР. В Києві війська Муравйова вчинили криваву різанину, якої міс­то не бачило з часів Андрія Боголюбського.

ЗО січня 1918 р. в Києві проголошено «Українську Робітничо-Селянську Республіку» з Народним Секретаріа­том на чолі. Членів ЦР оголошено злочинцями, а майно їхнє реквізовано. ЦР покинула Київ і переїхала до Жи­томира.

Аналіз війни УНР з радянською Росією наприкінці 1917-го — на початку 1918 рр. засвідчує, що причини поразки українських військ були такі:

1. Перевага більшовицької Росії у чисельності й озброєнні війська. За гру­день 1917-го — січень 1918 рр. до України прибуло 60 тис. російських військ, в тому числі загони Хавріна, Сіверса Єгорова, Желєзнякова, Берзіна, Сабліна.

проекти федеративного входження Кубані до України. Велись україно-румунські перемови про повернення окупованих етнічних українських земель.

Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою росією. 14 листопада 1918 р. П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана.

1.3.Проголошення ЗУНР, її зовнішня і внутрішня політика.

Західноукраїнські землі до закінчення  Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визволь­ний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали го­туватися до створення власної держави. 19 жовтня  1918 р. вважається днем проголошення   на   західноукраїнським   землях   держави,   що   пізніше  дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиків су­перечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави, до складу    якої    планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання, що були в        складі австро-угорської армії, взяли під контроль Львів,   наступного дня — інші міста Галичини. 

Керівниками нової влади були Євген Петрушевич та Кость Левицький діячі поміркованого, ліберально-демократичного спрямування, які прагнули Демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної ре­форми.   Національні  меншини дістали  широкі  права, їхнім  представникам  у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. 22 січня 1919 р. у Києві на площі біля Софійського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР (ЗО УНР) і одержала повну автономію.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була над­звичайно складна. З перших днів свого існування Рес­публіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби до­битися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невда­чею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицьких уряд спочат­ку переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава і на­решті змушений був податися в напрямі до р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті прези­дент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії. Це сталося 16 липня 1919 р.

Таким чином, через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську.

Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливій зовнішній об­становці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Поль­щею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною.

21 листопада, після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Га­лицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримувала наступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і споряд­женням, перекидаючи в Західну Україну найбоєздатніші польські війська. В 1919 р. УГА була проведена блискуча наступальна операція, що ввійшла до історії як Чортківська офензива. 25 тис. українських солдатів і офіцерів при­мусили відступати 100-тисячну польську армію. Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського на­роду за незалежність, вільний, демократичний розвиток.

1.4.Прихід до влади в Україні Директорії. Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР.

У ніч з 13 на 14     листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом     була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В, Винниченко (голова, член УСДРП), С. Петлюра (член УСДРП), Ф. Швець (член УПСР), А. Макаренко (представник Об'єднаної ради залізничників України), О. Андрієвський  (член   Української партії самостійників-соціалістів). Незадовго до засідання

    УНС і обрання Директорії С. Петлюра виїхав у Білу Церкву, де оголосив себе отаманом республіканських військ. 15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши     при   цьому   демократичні   свободи,   8-годинний   робочий   день,   передачу    поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з   представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях.

Директорії   вдалося   завоювати   масову   підтримку   селянства,   яке   стихійно    піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина геть­манських військ, у тому числі добре дисциплінований і навчений полк Січових

   Стрільців, якими командував Є. Коновалець, а також Сірожупанна дивізія. Під селом Мотовилівкою (за 40 км від Києва) 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Гетьманці залишили на полі бою 600 вбитих. Після цього повстання стало всеукраїнським. 20 листопада повстанські війська, які діяли в районі Києва, підійшли до столиці і почали її облогу. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Геть­манський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва.

Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. За розпорядженням нових властей проводились обшуки в особняках мільйонерів. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд

    мав намір позбавити  промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та   планував установити в Україні національний варіант радянської влади, тим самим вибивши з рук більшовиків один з їх найважливіших пропагандистсь­ких козирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників  та  трудової  інтелігенції.  Законодавча  влада  в  УНР  належала     Трудовому Конгресові, який обирало трудове населення без участі «поміщиків     і капіталістів». Причому, до «поміщиків і капіталістів» зараховували навіть вищу інтелігенцію: адвокатів, лікарів, професуру, вчителів середніх шкіл і т.д.

Непослідовність курсу Директорії проявилася перш за все в розробці аграрної політики.  Декларуючи   вилучення   землі   у  поміщиків без   викупу  і   цим відповідаючи на тодішні запити селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні та ін.) вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та ін. Було також оголошено про недоторканість земель промислових .підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали також землі інозем­них підданих. Нарешті, в руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розладу економічне життя, та все ж більшістю селянської бідноти були розцінені як пропоміщицькі та прокуркульські й з обуренням відкидалися. Зі свого боку, поміщики і буржуазія в Україні також були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватікан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від

яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

Наступ радянських військ з нейтральної зони в Україну, в якому брали участь військові частини з РСФРР, почався наприкінці листопада, тобто в той час, коли війська Директорії були під Києвом і вирішувалася доля гетьманського режиму. Фактично із самого початку свого існування Директорія була у стані війни з радянською Росією. 31 грудня 1918 р. у радіограмі на адресу РНК РСФРР Директорія запропонувала переговори про мир. Раднарком не визнавав Директорію представницьким органом українського народу, але на перегово­ри погодився. На початку лютого у переговори включилася делегація більшовицького уряду України. Під час переговорів радянська сторона відкинула

звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

1.5.Обставини і значення об’єднання УНР і ЗУНР у 1919р.

1 грудня у Фастові укладається двосторонній "передвступний" договір про "майбутню злуку обох українських держав в одну державну одиницю". З січня 1919 р. Українська Національна Рада, уперше зібравшись у новій столиці Станіславі, урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну одноцілу суверенну Народну республіку..."

Вранці 16 січня галицька делегація на чолі з Левом Бачинським і Степаном Витвицьким відбула зі Станіслава до Києва. Серед 36 парламентарів були члени Української Національної Ради та уряду, відомі громадські діячі Дмитро Вітовський, Леонгин Цегельський, Василь Стефаник, Роман Перфецький, Семен Вітик та ін.

Святковий Акт злуки розпочався 22 січня о 12 годині. Державний секретар Цегельський зачитав і передав голові Директорії Винниченку грамоту-ухвалу Української Національної Ради від З січня 1919 р. У відповідь представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал: ... Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужго­родська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України, Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений мо­гутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави". В Опер­ному театрі відбувся Трудовий конгрес, на якому за злуку проголосували практично всі чотири сотні присутніх. Водночас ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, до Директорії дообрано Євгена Петрушевича.

Катастрофа під Варшавою поклала край усім планам радянських керівників. Мир було укладено без перегляду лінії розмежування сил, що фактично склалася перед цією війною. Лінія розмежування стала державним кордоном. Радянська Росія і УСРР (як перед вій­ною — й УНР) відмовилися від претензій на Західну Україну, що залишилася у межах Польщі.

1.10 Ризький мирний договір та його наслідки для України.

Переговори між Польщею та Радянською Росією завершилися 18 березня 1921р. підписанням Ризького договору. Польща визнавала існування Української соціалістичної радянської республіки. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, інші частини Правобережжя ввійшли до складу УСРР. Східна Галичина залишалася за Польщею. Організована боротьба регулярних українських військ за незалежну Україну закінчилася поразкою.