Шпаргалка по дисциплине "Українська література"

Розмова Запорожця із Забродою після трагічної смерті старої селянки Левчи-хи по-особливому увиразнює відчуття приналежності героя до свого, україн-ського народу. Непрості перипетії Заброди він вважає “внутрішньою справою”, яку не можна порівнювати із спробою поневолити весь народ. Тому він переконує Заброду, що “часом в'язні й судді повинні битися по­руч, коли Батьківщина гине”. У цій розмові автор робить суттєве уточнен­ня: “А зараз Батьківщина гине, Україна!”

Найвиразніше почуття національної гідності й усвідомлення безправ­ного становища своєї нації закладено письменником у тому епізоді кінопо­вісті “Украї-на в огні”, коли Лаврін Запорожець знімає зі стіни портрет Ста­ліна. Тут не потрібні особливі коментарі. І герой висловлюється лаконічно про те, що його свята віра у справедливого і всемогутнього вождя пропала. Усі страхіття, пере-житі ним від початку війни, коли “повіз старий Запоро­жець п'ять синів на війну”, І до її останнього дня, коли зібралися Запорожці уже без матері, Савки, Григорія, Трохима на попелищі рідної хати доспіва­ти свою мирну пісню “Ой піду я до роду гуляти”, дають йому право на та­кий рішучий крок. Образ Лавріна Запорожця є типовим. За ним ми вбачає­мо мільйони сильних, мужніх українських патріотів.

Щоденникові записи сорокових років – періоду найбільшого гоніння митця кремлівськими ідеологами – засвідчують, що письменник глибоко переживав за історичну долю своєї нації і.ні на мить не сумнівався у своїй правоті патріота.

Під кутом зору національної самосвідомості самого О. Довженка тре­ба розглядати його запис: “Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Бо­гом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізмом?” Поняття “націо-наліст” прирівнювалося на той час до поняття “во­рог народу”.

57.Історія українського народу в творчості Івана Кочерги.

Більшість драм Івана Кочерги – це твори на історичну тему. Грунто­вна обізнаність драматурга з історією України, вивчення архівних докумен­тів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI ст.

Свою драму “Ярослав Мудрий” І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п'єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши сві­тлом свого таланту найважливіші віхи історії нашого народу. В образі Яро­слава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна і книголюба, доброго по­літика і будівничого, який “вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі”. Він піклувався про військо-ву могутність, економічний розквіт і духовний розвиток Київської держави. Він широко відкрив держа­вні двері для культури і міцно закрив їх перед споконвіч-ним ворогом – ко­чівниками. Усі вчинки і дії Ярослава Мудрого в державно-громадському і особистому житті були продиктовані турботою про рідну землю. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту, але спочатку утверджує чі­ткий закон: “Раніш закон, а потім благодать”.

Князь рішуче переслідує тих, хто сіє чвари, міжусобиці, “крамоли і лукавс-тва”, карає їх. Так був покараний на смертіь Новгородський посадник Коснятин – батько Микити. Микита хоче помститися князеві, але зрозумі­вши, як багато означає Ярослав Мудрий для держави, стає другом князя – “найсвітлішого з усіх земних царів” і гине за нього.

Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його покарати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.

Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі. Важко погодитися Анні, що “дове-деться їхати в Париж”, адже “там ні кравців, ні крамарів пу­тящих, доми холодні, вулиці брудні”. Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за Батьківщиною Єлиза­вета померла.

У драмі “Ярослав Мудрий” І. Кочерга пролив світло на історичний факт, пов'язаний із перебуванням варягів на Київській землі. Сюди вони були запро-шені, як мужні воїни для охорони кордонів Русі від нападів кочі­вників. Коли варяги почали себе поводити як завойовники, то Ярослав їх відправив із держави.

Самовідданість князеві розкрито в образах Микити, Журейка, Милуші. Князь Ярослав схилив голову перед тілом Микити, який “чесно вмер за Русь на полі брані”, а новгородцям пообіцяв “за службу вірну і добро” зві­льнити місто від данини і захистити їх “вольності святі”. На полі бою князь вирішує побудувати храм в ім'я Софії “щоб в віках вона стояла”.

Ідею твору визначив сам автор – “нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом, на користь Вітчизні...”.

Події XVI ст., поневолення Русі-України литовськими воєводами ляг­ли в основу драматичного твору “Свіччине весілля”. Похмурим і темним містом зображений Київ 1506 року. Щоб відчули ремісники, трударі, що вони холопи темні, безправні і безсилі, литовські завойовники заборонили їм вечорами світити свічки. Перед киянами постало питання: жити в темно­ті чи при світлі? Коритись чи боротися? У боротьбі за право на світло роз­починається боротьба за волю: Головний герой твору Іван Свічка твердо вирішує: що б там не було, здобути киянам право на світло.

Отож київські ремісники усвідомлюють, шо шлях до волі пролягає через збройну боротьбу. Вогник свічі, яку несе Меланка, спалахує полум'ям повстання. Щоб визволити коханого, Меланка змушена була крізь вітер і бурю по крутих ярах і байраках Подолу пронести запалену свічку. Образ Меланки, як писав І. Кочерга, – це поетичний символ України, яка “з тьми віків та через стільки бур” пронесла незгасний живий вогник своєї волі та культури.

Драма “Свіччине весілля” дає можливість читачеві широко познайо­митися із розвитком ремісництва Києва. Знайомство з ремісниками (зброя­рі, золотарі, кравці, кушнірі) наводить на думку, що наш волелюбний народ, який мав добре розвинену економіку відповідно до свого часу, ніколи не виношував мрій про поневолення інших. Коли ж зазіхали на його волю, не хилив смиренно голову, а ставав на боротьбу, бо “свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не запалила”.

У творах І. Кочерги історія українського народу знайшла своє високе мистецьке відображення.

58.Українська народна творчість: думи та історичні пісні.

Історичні пісні та думи – жанри української народної творчості. Ду­же специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки укра­їнській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, та­тарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, мор­ські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі – усі ці події були мотивами українських дум.

До кращих українських дум належать “Дума про козака Голоту”, “Дума про Марусю Богуславку”, “Дума про Самійла Кішку”, “Дума про Івана Богуна” та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням – до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники по­дій– козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмерт­ними пам'ятками, створеними генієм самого народу.

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реа­лізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у ду­мах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл – козак; крук, ворон – ворог; зозуля – мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: “Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, – Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали”.

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють си­нонімічні повтори–тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.

Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.

Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) “Думи про козака Голоту: “Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота”.

Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

Прикметною рисою побудови дум є їх неподільність на строфи. Дума може поділитися на окремі періоди (тиради). Вона відзначається нерівномі­рністю рядків. У них може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів

Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві змінювати мелодію, слова, імпровізувати. Для виконання дум потрібна спеціальна підготовка. Сьо­годні таку підготовку здійснюють кобзарські школи. Відомою кобзарсь­кою школою в Україні є Стрітівська, в якій працюють такі талановиті ко­бзарі, як брати Микола та Василь Литвини. Кобзарське мистецтво, виконання дум зберегли українці в діаспорі. На весь світ стали відомі ви­конавці цього жанру – Китастий та Мішалов.

Давнім жанром історичного епосу є також історична пісня. Пам'яткою середи-ни XV століття є відома пісня “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш”. Три роти, що стоять “на версі Дунаю” – турецька, татарська та польська – правдиво відобра-жають тогочасну історичну обста­новку України, на землі якої завжди зазіхали загарбники.

Історичні пісні, як і думи, передають своїм змістом конкретні істо­ричні події, процеси, оспівують історичних осіб.

Найдавніші історичні пісні, які пов'язані з добою козаччини, оспі­вують лицарів-патріотів. Відомою є “Пісня про Байду” – народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національ-ної гідності, не став зрадником.

Історики стверджують, що прототипом Байди Вишневенького був князь Дмитро Вишневецький. Д. Вишневецький заклав на Хортиці фор­тецю. Під час одного з боїв він був полонений і люто катований. Його за­чепили ребром за гак- Таких самих мук зазнав і герой “Пісні про Байду”. Важкі тортури переніс полонений турками легендарний Морозенко (пісня “Ой, Морозе, Морозенку”). Упродовж віків залишається бути популяр­ною пісня-марш “Ой, на горі та женці жнуть”, присвячена звитяжним ге­роям Дорошенкові та Сагайдачному. Великою повагою, незважаючи на тривале замовчування, користується в народі пісня-кант “Ой, зійшла зо­ря” – про Почаївську Божу Матір, що врятувала монастир і всіх, хто в ньому сховався під час турецької облоги.

Історичні пісні про боротьбу українського народу проти польських загарб-ників оспівують масовий героїзм народу. У них прославлено битву під Корсунем (“Засвіт встали козаченьки”), Жванцем (“Ой, з города Немирова”), Збаражем (“Ой, що то за хижка”). У піснях цього періоду зве­личено Б. Хмельницького і його битву в урочищі Жовті Води на Дніпро­петровщині (“Чи не той то хміль”). Образ Хмельницького порівнюється з хмелем, що завжди був уособленням молодечої сили та звитяги. Йому присвячена також пісня “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”. Героєм цієї пі­сні є також сподвижник гетьмана М. Кривоніс, що пліч-о-пліч йшов з Б. Хмельницьким і під Жовтими Водами, і під Корсунем. Героями істо­ричних пісень стали Нечай, Богун та інші історичні діячі. Образ Б. Хмельницького оспіваний також у народних думах, зокрема “Хмельни­цький і Барабаш”.

Увійшли в історію пісні порівняно недавнього часу, які ми називаємо стрілецькими. Сьогодні всім відома пісня “Ой у лузі червона калина”, що хоч і має свого автора, але залишається народною. Історичні пісні та думи є провід-ними жанрами української народної творчості. Чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів.

Народна пісня стала поштовхом для написання драм “Сава Чалий” М. Костомарова та

Костомарова та І. Карпенка-Карого. У прозову і драматургічну творчість М. Старицького ввійшов легендарний образ Марусі Богуславки. Неоднора­зово зверталися письменники до пісні “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечор­ниці”. За мотивами цієї пісні створена одноіменна драма М. Старицького, повість О. Кобилянеької “У неділю рано зілля копала”, роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”.

59.Краса духовного світу героїв Олеся Гончара.

Значним творчим досягненням Олеся Гончара є відтворення краси духовного світу його героїв на сторінках романів, повістей, оповідань та новел. Авторське замилування героями у їх любові до Батьківщини, глибо­кій вірності у дружбі та коханні спостерігається уже на перших сторінках роману “Прапороносці”.

Багатий внутрішній світ героїв трилогії, їх гума­нізм і благородні пориви зразу ж беруть у полон читача. “Все, все ми відда­мо тобі. Батьківщино... Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї... краси вірності, той не жив по-справжньому”. Ці слова Брянського не­задовго до його смерті увиразнюють образ духовно багатої людини; юнака, що зворушує романтичною вірністю коханій, друзям, Батьківщині; мудрого командира, ім'я якого живе серед солдатів навіть після його смерті. Завдяки багатому внутрішньому світові, з яким не таївся Брянський у невідповідних, на перший погляд, умовах війни, його ім'я залиши-лося для воїнів символом відваги і краси. До нього йшли за порадою, моральною підтримкою, йому відкривалися у найпотаємнішому. У полку Самієва приналеж-ність до роти Брянського вважалася винагородою. Багатство духовного світу, моральна досконалість, патріотичний обов'язок єднає з Юрієм Брянським Шуру Ясногорську, Євгена Черниша, молодого бійця Гая та Інших персонажів тво­ру.